Чтение онлайн

Вона швидко проглянула кілька рядків з іменами та прізвищами. Ого… це було для неї неочікуваним. Ці прізвища…

Скинула очі, уважно подивившись на чоловіка, який повільно тягнув вино. І з цікавістю спостерігав за нею. А потім обхопив її стегна та потягнув на себе, змусивши Васю цілковито йому на коліна перебратися.

Обхопив обома руками, притиснув до себе міцно.

— Тобі так зручно їсти? — хмикнула вона трохи розгублено, ще обдумуючи все, що він сказав.

Яструб криво посміхнувся.

— Однозначно, — заявив трохи зухвало. Хоча й вона по очах помітила, що роздумує.

Коханий знову підсунув до неї бокал.

— Це не точні дані. Поки підозри. Мої, Демона, ще кількох людей. Треба перевірити, — додав, підсунувши до неї й тарілку, якої Василина поки навіть не торкнулася, натякаючи, що пора і до їжі добиратися. — Цікаво от що: в день, коли ми зустрілися, мене один тип дуже вмовляв за нього перед Демоном вступитися… Нахабний такий. Я врешті відмовив, бо твоїм здоров’ям був зайнятий. Але… дивний збіг.

Що ж, Влад, схоже, дійсно був готовим обговорювати з нею все. Це тішило.

Однак зараз, переспавши ніч з цими думками та тривогами… Сидячи вже поруч з Тамарою Михайлівною перед столом, заваленим картами Таро — Василина раптом зрозуміла, що й сама ладна заради Влада на все.

Навіть коли достеменно не певна у загрозі.

Моральні сумніви та докори наздогнали її вночі. Коли Василина не змогла заснути, геть нетипово для себе. І замість солодких снів, дивилася на риси сплячого Влада.

Чомусь спливло, що тепер у неї офіційно нове ім’я. Вочевидь, «Василина» — було занадто помітним. Тож тепер вона значилася «Ліною». Ну… Вася ще не знала, як саме до цього ставитися. Наче він і зберіг частину її імені, а разом з тим… Владу те ніколи не подобалося.

Добре, це не суттєво. Куди гостріше питання, чи мала вона право передавити список тих прізвищ Нікіті, використовуючи Тамару Михайлівну?

Звісно, вона ретельно спланувала і пояснила жінці, чому варто купити додаткову нову картку та саме з неї відправляти повідомлення колишньому напарнику Васі. Так, він працював в СБУ, та вона все одно не хотіла ніяким чином підставляти Тамару Михайлівну, навіть якщо ту цілковито захопила ідея пограти в шпигунів.

Врешті-решт, у неї сім’я та онучка…

Додала вона й позначку наприкінці, щоб Нікіта знав, що цім даним можна вірити. І ось це було найризикованішим. Бо він тепер може її вирахувати. Тобто те, що Вася жива. Після того, як Влад доклав достобіса зусиль… Ось що її мучило найбільше. Та все ж додала вона й дані по справі з нафтобазою, які Влад їй розповів. Уникаючи згадки про коханого.

Хоча, можна удавати, ніби дані були передані до загибелі. Це ж реально? Цілком. Якщо вірити Владу (а вона йому вірила), «її тіло» тільки сьогодні знайти мали.

А натомість Влад буде позбавлений необхідності самотужки розгрібати проблеми з такими людьми.

Не те щоб вона в коханому сумніви мала, ні. Просто… ці прізвища її лякали. У цих людей мало бути серйозне прикриття, яке б сягало найвищих кабінетів, аби так спокійно кермувати справами та роздавати якимсь знахабнілим новачкам гарантії недоторканності. І, вочевидь, вони таки його мали… Або ж самі збиралися організувати злочинний синдикат, який лякав ймовірними масштабами.

І це зачепило її поза тим вибором, який сама Василина зробила. Окрім того, створюючи подібні угруповання, вони точно будуть прагнути усунути конкурентів. А Демон (судячи з того, що вона про нього знала) та Влад якраз такими і являлися.

Тож вона обирала відоме «зло». Своє. Рідне та кохане.

І сподівалася лише на Те, що:

Нікіта повірить невідомо кому;не буде шукати її, якщо здогадається, хто ці прізвища роздобув; зможе щось висунути проти цих людей;не зачепить Влада…

Занадто багато припущень у плані, ага. Не кажучи вже про те, що навіть уявити страшно реакцію самого Влада, якщо він дізнається про її вчинок. Та все ж вона воліла ризикнути, аби його убезпечити. Хоча б так.

Між злом та злом вона обирала те, яке не прикидалося праведністю.

— Я отримала вхідне повідомлення на той номер, що ти мені сказала завести, — Тамара Михайлівна нахилилася до неї ближче і прошепотіла це, явно зрозумівши, що Вася приховує деякі моменти від своїх охоронців.

А вона аж захолола вся, відірвавши погляд від карти Таро, яку витягла, та її трактування у посібнику. Ну треба ж, Вася дійсно цим захопилася… Проте зараз в її думках не було жодної дивної картинки з колоди.

— І що там написано? — так само тихо прошепотіла, скосивши очі вбік, де за сусіднім столиком сидів Арсен.

Влад вперто відмовлявся довіряти її охорону комусь іншому, попри зауваження самої Василини. Обіцяв, що сам буде брати вдвічі більше охорони, якщо вона вже так турбується, але її може довірити лише другу.

Зараз Арсен щось продивлявся в телефоні. Це не значило, що Василина без нагляду, позаяк тут було ще зо п’ять охоронців навколо. І він був точно незадоволений.

— Власне, повідомлень було два, — Тамара Михайлівна пересунула карти, ніби щось їй на тих показувала.

І поклала під них звичайний папірець. В косу лінійку…

Грані аспиди! Їй треба з цим зав’язувати. Найшвидше.

Вася не має жодного права втягувати цю жінку у власні заплутані шпигунські ігри! Тамара Михайлівна ж точно цей папірець з зошита онучки вирвала!..

І ось на цих косих лінійках акуратним почерком було переписано:

«Є. Я вияснив і отримав ордер. Завтра будемо брати тих «нових», коли вони на ще один об’єкт поїдуть висувати вимоги. Мережа СТО. Дякую»

«Я витягну тебе. За будь-яку ціну!» — вочевидь, це було друге повідомлення.

І Васю в крижаний холод кинуло! Нікіта зрозумів, трясця! Попри все. Вирахував… і не повірив у докази Яструба.

— Напишіть йому, будь ласка: «Не треба. Це мій вибір», — відкашлявшись, тихо попросила Вася. — Це все. Більше нічого. І просто вийміть картку. Краще взагалі викинути. Більше вона не знадобиться.

І знову озирнулася на Арсена. Він все ще подивлявся на екран смартфона та виглядав… стривоженим.