Чтение онлайн

— Коли прийшли ці повідомлення? — не обертаючись, перепитала.

— Вчора ввечері.

Вася напружилася. Влад сьогодні збирався зустрічатися з тим, кого називав Демоном. А потім, можливо, поспостерігати за зустріччю Кульгавого з цими вискочками, яка мала відбутися пізніше. І на яку ті вже не приїдуть, якщо вона вірно зрозуміла послання Нікіти.

Але… На фіг! Їй щось дуже не подобалося у виразі обличчя Арсена! В тому, як охоронець стиснув зуби, від чого його щелепа немов окреслилася прямими кутами.

— Сидіть тут, — попросила вона Тамару Михайлівну.

А сама піднялася та пішла до Арсена.

— Що сталося? Де Влад? — вчепившись пальцями у стіл, вона напружено присіла на край стільця біля Арсена.

— Бляха, Княгиня! — охоронець ніби ще більше закам’янів. — Чи ти дійсно відьма?! Чи ті карти тобі щось таки підказали? — аж просичав те крізь зуби.

— Що в біса відбувається?! — повторила Вася голосом, який захрипів від напруги. Чомусь стало надто страшно за Влада.

— Нічого не має, як я розумію, — підібгав губи Арсен.

Та їй не сподобався його погляд при тому.

— Але?

— Але вони мали зустрітися з Демоном у того в офісі, а не на якійсь граній СТО! — раптом немов обурився Арсен, хлопнувши долонею по столу! — Я сто разів казав Владу, щоб він не робив ризикованих кроків, коли мене немає поруч! Але Демон набрав Влада та попередив, що на його СТО хтось наїхав і він поїхав розбиратися. А Влад вирішив доєднатися…

— Що?! — вже дійсно прохрипіла вона від жаху.

Шматочки пазла ніби стали на свої місця в її голові! Повідомлення від Нікіти опалило череп зсередини! Вона нізащо б не стала підставляти Влада…

— Ні! Ми маємо його зупинити! — підскочила вона. Глянула на Арсена та рявкнула те так, як сам Яструб не завжди на друга голос підвищував.

Немов не розуміла, чого Арсен й досі сидить, трясця?!

— І куди ти хочеш, щоб я тебе відвіз? — Арсен здавався скептично налаштованим, але ж таки вів її до авто після того, як Вася швидко попрощалася з Тамарою Михайлівною. — У Демона цих СТО біля десятка…

Вона підозрювала, що частина його скепсису варто віднести на рахунок зобов’язань Арсена щодо її охорони. Бодай як сильно він не хотів би бути поруч із другом, це не зменшувала його намірів захистити Василину за будь-яку ціну. Хоча закластися могла — він знав, де саме Влад!

— Нумо! Я не вірю, що у вас нема цих додатків з передачею координат чи чогось на кшталт, не розчаровуй мене, Арсене! Невже мені треба вас навчати, як організувати безпеку одне одного? — пирхнула Вася, впавши на сидіння авто.

Вона розмовляла різко, напружено, буквально вимагаючи, аби вони рухалися на межі можливостей! Ще швидше!

— І сильно то тобі допомогло? — пробурчав Арсен, таки наказавши водію вирулювати з паркінгу.

— Я ж не дурепа, щоб з чимось таким до вас соватися, агов?! А ну як ви б мене обшукували? Хто зна ваші збочені методи? У нас не було даних за це, — стенала вона плечима, трохи жартуючи, звісно.

Намагалася хоч якось стряхнути тривогу, яка охопила, стиснула серце! Жерсть, як боялася не встигнути!

Попри очевидну напругу, Арсен розсміявся.

— Схоже, настільки «збочені» методи Яструба, аби тебе дружиною зробити, — навіть найхитріші в Управлінні не передбачили, — пирхнув він, таки відкривши якийсь застосунок з картою та під'єднав смартфон до системи авто, щоб водію було легше.

Василина лише криво посміхнулася. Бо з чим тут сперечатися? Такого ніхто й уявити не міг! Сама вона в першу чергу.

— То чому ти певна, що Владу щось загрожує, Княгиня? — знову повернувся до неї Арсен.

— Окрім очевидного, про що й ти думаєш? — заломила вона брову. Проте Арсен не повівся. — Якщо я скажу, що Тамара Михайлівна мене попередила, прочитавши то по картах Таро, для тебе буде достатньо вагомо? — підібгала вона губи, знервовано глядячи на дорогу, ніби авто від того буде рухатися швидше.

Охоронець розгубився. Щиро.

— Не певен… — дійсно із сумнівами простягнув.

— От і дарма, вона саме так і сказала мені, — схрестила Вася руки на грудях. І не брехала ж!

— І для тебе цього достатньо, аби всіх на вуха підійняти? — із сумнівом хмикнув Арсен.

— Будь-якої загрози для Влада — для мене завжди достатньо! — вона не була певна, що варто йому про Нікіту та все інше розповідати.

— Він вміє за себе стояти. Та й мої люди — не дилетанти, зауваж, — Арсен все ще не здавався переконаним.

— Окей, тоді просто допусти, що я не вмію делегувати безпеку коханого комусь іншому, ясно?! Достатньо вагомо для тебе?! — трохи зірвалася все ж. Гиркнула на нього! — То коли ми вже приїдемо?! — кинула, вимагаючи відповіді.

— Скоро, — Арсен задумливо подивився на неї. Як зважуючи щось. — Та тобі все одно не варто буде виходити, Княгиня. Інакше Влад мене живцем з’їсть, — категорично зауважив Арсен, точно не збираючись відступати у цьому.

Ну це вони ще подивляться. Спірне твердження…

Та вона не стала вступати у дискусію. Нехай вірить у що забажає. Їй так легше.

— Нам бажано Влада б взагалі перехопити ДО того, як він там з’явиться, — пробурмотіла натомість. — Це реально?

Арсен нахмурився, глянувши на неї уважніше, немов з якоюсь підозрою. Витягнув сигарети, але не став підпалювати.

— Спробуємо, — кивнув він водію з наказом, щоб прискорився.

А Вася дістала телефон, набираючи коханого.

— Просто не йди туди. Хіба я багато прошу? — вона сама розуміла, що рівень її аргументації не витримував жодної критики.

— З якого боку глянути, Княгиня, — хмикнув Влад, точно відчуваючи значний скепсис. — Якщо ти мені зараз скажеш, що то твоя ворожка тебе наумила… Вибач, але я таки не дослухаюся.

Яструб був точно не з тих чоловіків, хто на таке міг купитися, це не Арсен. Як і навряд піддасться маніпулюванню з її боку.

Він потребував аргументів та логічних фактів. Не туманного скиглення жінки. Навіть якщо ту й назвав офіційно дружиною та коханою.

— Ні. Тебе прошу я, — Вася повільно видихнула. Арсен подав знак, що вони вже ось-ось прибудуть. Добре. — Або принаймні не заходь туди, поки я не приїду, будь ласка, коханий! Це нічого тобі не буде вартувати, — спробувала навести ж адекватний довід.

— Що, бляха?! — Влад натурально вибухнув! Ніби до цього не зрозумів, що вона дійсно поруч. — Якого біса ти тут робиш, Княгиня?! Я точно не збираюся тебе пускати сюди! Ні на яких умовах! — вона, мабуть, і не пам’ятала, щоб він до неї таким тоном звертався.