Впіймати Яструба
Шрифт:
І тут позаду пес почав гарчати…
Не зрозуміла, у чому справа: чи тварина була проти, аби Вася кудись рухалася, чи що? Тож вона озирнулася… і здивована вирячилася на те саме кошеня, яке сьогодні вже затягнуло її в одну халепу! І зараз мало б спокійно спати на диванчику у кухні!
Якого біса воно тут робить?!
Схоже, у пса таке саме питання пульсувало у голові. А ще справедливе обурення, що «несанкціонована» тварина шастає його територією…
— Ні-ні-ні!.. — прошепотіла Вася знервовано, потягнувшись було до малого.
Сама не знала, кого намагалася заспокоїти, чи то собаку, чи то кошенятко до розуму призвати… Та вона не встигла ні першого, ні другого стримати!
Кошеня засичало та вигнуло дугою спину, так, що шорстка стала сторчма! Пес загарчав сильніше…
«Триндець!», — ось і все, що встигла подумати Вася, трохи змістивши фокус з ситуації у дворі.
Хоча Владислав щось таки продовжував впевнено пояснювати, а Кульгавий огризався. І їй би послухати, бо здавалося, що Яструб у чомусь ту горилу таки переконує. От тільки назріваюча «котострофа» заволоділа усією увагою! Василина навіть встигла руки простягнути, збираючись вхопити маля…
А потім все полетіло шкереберть!
Це навіжене кошеня додумалося вдарити величезного собаку кігтями (а керівник Васю вважав несамовитою! Пфф! То він цього не бачив!). Пес зайшовся гуркітливим гавкотом!
Кошеня зірвалося з місця та проскакало по Васі, подряпавши руку, якою та спиралася о дошки ґанку…
— Ні! — мимовіль вигукнула вона, коли тим же шляхом пронісся собака… Важкий, капець!
Але, на ходу струшуючи постраждалу кисть, вона підскочила та кинулася рятувати кошеня. Знову…
І це, здається, привернуло до їхньої трійці увагу всіх навколо!
— Ні! Стій! — гаркнула Вася своїм найкращим капітанським тоном, намагаючись наздогнати пса.
??????????????????????????Схоже, такого варіанту не проєктував ані всемогутній Яструб, ані його компетентний та вправний керівник охорони. І точно на таку виставу не розраховував той нестриманий Кульгавий… Але ж Вася теж такого не планувала, щоб їх всіх пранці з’їли! І того кота в першу чергу!
— Бляха! — просичав Яструб, до якого неслися тварини чомусь.
— Вашу дивізію! — гаркнув Арсен, перегрупувавшись, і точно збираючись ловити тварин…
Або Василину, яка від них не відставала, і набрала зараз швидкість!
— Бл*! — заорав чомусь і той довбень, що приїхав влаштовувати розбирання. — Це що за підстава?! — заволав він та… скинув пістолета!
— Заспокойся! — гаркнув йому Владислав, точно намагаючись взяти ситуацію під контроль. — Це просто тварини…
Василина тим часом спробувала вирватися попереду собаки та перехопити кошеня. Але їй завадив Арсен, що з таким самим наміром кинувся з іншого боку.
Вони боляче врізалися одне в одного, пропустивши цю бісову тварину повз ноги! Але Арсен її підхопив, не дозволивши впасти.
— Вибач! — видихнула Вася, озираючись.
В голові гуркотіло від метушні та шуму, що здійнявся: гавкіт, нявкання, крики! Бедлам. Знову. Але ж хіба вона винна, що те кошеня її сьогодні переслідує?!
В очах рябило від кількості озброєних людей навколо та спроб виявити можливу траєкторію руху кошеня! Владислав, здалося, теж приготувався те бісове створіння вхопити… а може свого пса.
Але тут вона з жахом зрозуміла, що тварини різко звернули та помчали… до машин «гостей».
— Грані аспіди! — вона встигла лише скинути голову та простежити, як той Кульгавий таки наводить пістолет!
Але ж при тому й відскакує… чи він тварин боїться? Але тут один з охоронців Кульгавого вискочив наперед, штурхнувши боса. А її таки треноване око цілком охопило траєкторію вірогідного руху кулі… І Вася кинулася вбік одночасно з тим, як гуркіт пострілу струснув повітря!
Вона врізалася у Влада, уяви не маючи, чи він на те розраховував? Чи зрозумів її дії? Та їй цей тип був потрібним живим!
Вони впали обидва, перечепившись, прямо на бруківку двору! Вона згрупувалася… та він чомусь перекотився, немов намагаючись її натомість прикрити…
«Треба б було з ним відпрацювати командну роботу», — промайнула остання думка, коли Вася боляче стукнулася головою о каміння. І вирубилася.
— Вона тебе з лінії пострілу відкинула. Дідько, не хочу визнавати, але мою роботу краще за мене виконала, — хмикнув Арсен, розтерши голову руками.
Скинув погляд на нього з-під брів.
— Не телепень. І сам те зрозумів, — глухо кинув Влад, направду, чи не вперше в житті вибитий з сідла вчинком іншої людини.
– І вона розуміла, що сама може опинитися мішенню, здається, — додав Арсен, немов не бачачи, що на його нервах грає, бляха!
— Я це також знаю! — гиркнув. Різко скинувся на ноги та пройшовся кімнатою взад-вперед.
– І от мені цікаво…
— За-мовк-ни! — по складах прогарчав Владислав, глянувши на свого керівника охорони так, що Арсен дійсно заткнувся та ще й у кут цієї кімнати очікування відскочив.
Він і сам все розумів! Все… окрім того, за яким бісом ця дівчина таке утнула?! А той факт, що на зараз вона була непритомною, і її оглядав найкращий з «його» лікарів, запросивши до консиліуму ще і якогось невропатолога… Не додав Яструбу рівноваги.
Він не звик бути зобов’язаним. Не тонкій, сухорлявій дівчині, якій і так по життю чимало дісталося, судячи з усього. Ще й не раз, що вже довів попередній огляд лікаря, до речі. Кілька давніх переламів ребер та ще на руці — тільки підтверджували ці його здогадки.
Так, ясна річ, її вже просвітили з усіх ракурсів. Бо… вона лише раз на кілька хвилин приходила до тями! І тоді навіть на жодне його питання не відповіла до пуття!
Це остаточно вивело Яструба з рівноваги!
Бляха! Він роками вчився прораховувати людей! Це було його граною роботою та способом життя, врешті-решт! Але Владислав мав визнати, що він взагалі не міг передбачити дій цієї, конкретної дівчини… як і знайти пояснення тому, що вона вже утнула!
От на біса їй було його відштовхувати?! Почувалася винною, що спровокувала пальбу? Так то довбень-Кульгавий винен, від нього якраз Влад і не такого міг очікувати. Та й не тільки він.