Чтение онлайн

І от тут на обличчі Василини, де тепер мався ще один величезний синець, з’явився розгублений та трохи панічний вираз.

— Чому так… темно?! — її голос тепер було ледь чутно. — Я… не бачу… Не бачу?! — раптом Василина то майже з роздратуванням вигукнула, немов когось звинувачуючи чи вимагаючи пояснень.

А він проти волі посміхнувся.

Таки характер Вася мала! Теж не слабкіший за чоловічий, вочевидь. Можливо, і не дуже промахнулися батьки.

Та все ж йому до неї звертатися на таке ім’я було важкувато. Позатим, таку «бусинкою» не назвеш, та й «котиком» також. Хіба ото точно царицею…

— Все нормально. Не хвилюйся, лікар запевняє, що тут просто потрібен час, моя валькірія. І спокій… Точно не варто отак посеред озброєного натовпу вискакувати, як тобі явно подобається, аби навести ґвалт, — хмикнув він, чомусь відчувши у цей момент захват цього її характеру та сили духу.

— Валькірія?! — пирхнула раптом дівчина. — Чим вам Брунгільда милозвучніше за Василину? Самі собі суперечите! — фиркнула вона.

А Влад… ну що сказати?! Він навіть стиха розсміявся!

Сам не пояснив би до пуття, чому з язика зірвалося, але як її валькірією не назвати, коли згадати, наскільки відважно та без роздумів вона у гущу подій кидалася, рятуючи те кошеня?! Ну і його потім…

— Зараховано. Я обдумаю… Вражений, що ти в цьому обізнана, — він сам не зрозумів, коли обхопив її пальці міцніше та почав ледь помітно розтирати, зігріваючи. Але й так, щоб не потривожити голку у ліктьовій ямці.

– І досить вже мені викати. Гадаю, ти не просто заслужила на шанобливе ставлення вже з мого боку, а прям таки його виборола, — намагаючись підтримати цю легку, веселу атмосферу, додав він, підморгнувши…

І сам на мить зціпенів, зрозумівши, що дівчина того не бачить. Але ж лікар наполягав, що головне у її стані зараз — відпочинок та спокій, тож…

— Так за своїм кошеням кинулася…

— А що з ним?! — скинулася наново Василина. — І з тим… що до вас… до тебе, вломився? — нахмурилася, і тихо зойкнула.

Мабуть, було боляче.

— Всі живі. А кошеня навіть ціле. І нагодоване, гадаю. Хлопці ним займаються, — хихотнув трохи похмуро Влад, обережно присівши на край ліжка. Відходити не хотілося. — Ти як почуваєшся? Окрім того, що поки не розібралися із зором. Хоча лікар запевняє, що все це має минути, — спробував надати їй впевненість, якої сам не відчував.

— Голова болить… сильно, — повільно облизнувши губи, таки визнала вона. Хоч і не хотілося, він те помітив по ледь вловним жестам та міміці. Але ж не збрехала.

— Добре, що кошеня ціле… З його тягою кудись повсякчас лізти! Була впевнена, що воно спить у кухні спокійно. У безпеці…

— Дивина! Я так само думав про тебе, — не втримався від гостроти Влад!

Василина кліпнула очима, в яких він наразі не міг вгадати виразу чи думки. Та… почервоніла. Схоже, совість таки теж мала! Що не погано, звісно. Бо хоч буде на що тиснути, аби більше ось так йому серце не рвала нервами за її ж безпеку, трясця!

— А ви… ти в курсі, що зараз Йоль [1] ? — раптом запитала вона, закривши очі. Мабуть, так їй було легше. — Може, це взагалі, йольский кіт? Він же якраз проблеми приносить… Звалилося оте на мою голову… І тепер одні клопоти. Чого він до твого пса поліз взагалі?

Влад розреготався, взагалі такого від неї не очікуючи.

— Хочу тобі сказати, що ти теж не з тихого десятка. Не дарма згадалися валькірії, — хмикнув знову, нарешті. А сам замислився.

Цікава вона. Влад здивувався ще більше… не те щоб був у темі. Скоріше більш-менш про нордичну традицію обізнаний… але без подробиць.

— Ти звідки настільки в тому орієнтуєшся? — хмикнув вже зі щирою цікавістю.

— А… тренер, в секції цим захоплювався. Вікінги, Валгалла та таке інше. Розповідав багато. Ще в дитинстві. І потім, під час бійок… Хлопці, та й дівчата також, багато хто… Це дає якесь відчуття розради та трохи дивної єдності. Давало, — ледь відчутно пересмикнула вона плечима.

І настрій втратила ніби.

Але Влад зрозумів, що не дуже хотіла минуле згадувати, з якого втекла, як він вже встиг по верхах з’ясувати. Його люди почали збирати інформацію. І те, що її використовували, як бійця у підпільних боях — зумів висновки зробити по всіх даних. Чим тримали? Цього поки не знав. Але… не першочергове.

Тепер її ніхто не дістане. Все. З його рук не вирвуть. У безпеці. І раз лікар наполягає, що потребує спокою та відновлення — Влад їй то повною мірою забезпечить! Усіма силами!

Голова буквально пульсувала. Тут Вася взагалі не вигадувала, навіть удавати не треба цю муку. Але… попри це, варто ж було пам’ятати, що вона під прикриттям, трясця! І не провалити всю свою легенду!

Так ні ж, її смикнуло обізнаністю у нордичній культурі ділиться! Довелося швидко вигадувати пояснення, яке б більш-менш скидалася на правду. Від цього пульсація болю у скронях стала ще сильнішою!

Відкинулася на подушку з таким відчуттям, ніби це витягло з неї всі сили. Сили небесні! З ким вона зв’язалася?! Чому біля Влада її тягне на авантюри… Ну, окей, це їй в принципі притаманне, тут нема про що сперечатися. Позатим…

Зараз весь цей план з затриманням Яструба здавався геть кепською ідеєю. Можливо, на неї в цей момент накотило щось типу депресії? Оце це все… таки капітально тиснуло, їдять її мурахи!

Відчуття неможливості бачити… Лякало до біса! Настільки сильно, що в животі звернувся крижаний, тугий вузол. І розуміння, що вона зараз доволі безпорадна — немов рухнуло з небес, вдаривши по й так зраненій голові!

Дідько! У цю мить навіть не могла жодної ідеї вигадати, як з командою зв’язатися! Хоч з кимось?! Без очей… світ навколо був сповнений геть нових звуків та сенсів. Але вона в тому ще зовсім не адаптувалася, от в чому правда.

І голос Владислава ні з того ні з сього раптом став основним орієнтиром у новій реальності. А ще — відчуття гарячих, сухих, трохи шорстких пальців, які міцно тримали її руку.

Оглушливо. Трохи лячно… І вона не може не визнати — направду, боїться того, що чоловік зараз відійде, і Василина залишиться сам на сам з усім цим… З самим усвідомленням, що може назавжди в цій темряві опинитися!

Як зорієнтуватися? Як наново навчитися себе відстоювати? Як захищатися? І не спалитися ж до того?! Не викрити себе…

Бо навіть не знає, хто навколо? Ворог? Друг?..

Хоча, звідки б тут друзям взятися? Якщо поруч Владислав… то навкруги його люди, однозначно.

Правда, судячи з того, що він до неї геть приязно ставиться, Василина його… Ну, не варто поспішати з висновками, але, можливо, вона навіть його довіру завоювала тим, що кинулася рятувати? Добре. Наразі — це точно її порятунок.