Чтение онлайн

Розумом Віктор не був обтяжений, а от сили та нахабства — вище голови. Тому деякий авторитет мав, але жоден їх представник, що себе поважав та мав вплив — з ним не хотів мати нічого спільного. Як і Влад, власне, скільки б грошей Віктор не пропонував. Є речі, де вище голови Кульгавому не стрибнути.

Так що тут було все зрозуміло, якраз. Як і дії охорони Віктора, яку той підбирав… ну, по собі.

Звісно, Віктора вже обламали, скрутили та виставили геть. Як і повідомили про борг, а також сповістили інших. Він точно буде довго розгрібати та жалкувати про те, що до нього сунувся. Та все це Влада наразі геть не цікавило!

А от ця дівчина… Василина… Він ще з таким не стикався, і це не давало спокою. Як і відчуття провини, що вона таки через нього зазнала серйозної травми. І не тому, що сама десь допустила помилку, а, бо він їй не зміг забезпечити захист…

Звісно, можна було заявити, що Василині взагалі не було чого робити на вулиці. Він велів їй сидіти на кухні, у найбільш безпечному та захищеному місці на той момент. А вона з якогось дива знову з тим своїм кошеням вв'язалася у пригоду… І після цього, ніби теж прорахувавши наслідки своєї метушні, до того ж блискавично, його відштовхнула з траєкторії пострілу… В чому граний сенс?! Його все у цьому термосило!

Відчувала провину?

Він довбаної здогадки не мав! А коли вона прийшла до тями… ну, здавалося, що Василина навіть не розуміє, що відбувається навколо.

Її знудило. У дівчини точно був струс. Не найкращий момент розпитувати, еге ж?

Та й він думав лишень про те, аби дотягти її до лікарні.

Вигляд цього тендітного, худорлявого тіла на каміннях його двору — ще довго буде приходити Владу у нічних жахіттях, однозначно!

І щось таке від того усвідомлення стискало за грудиною…

— Дай сигарету! — простягнув руку до Арсена. Свої він вже викурив.

Охоронець без питань дістав пачку. Та Влад навіть прикурити не встиг.

— Є проблеми, — лікар зайшов до кімнати очікування, глянувши на нього якось тяжко.

І Яструб ось так і завмер, як довбень тримаючи сигарету у зубах.

Ніколи не помічав, наскільки буває тихо в лікарняних палатах. Чи це тому, що для нього розстаралися і дали найкращу?

Бляха, краще б кудись в центр відділення засунули! Щоб навколо гомоніли, сварилися, кашляли… А тут, в окремому крилі, відчуття, що життя взагалі нема навколо.

Чутно, як падають краплі у системі, що під'єднана до ліктя Василини. Дівчина… чи то спить, чи то знову втратила свідомість. Хоча лікар йому присягався, що її стан стабілізували… Наскільки то можливо наразі.

… — У пацієнтки набряк мозку, — лікар здавався доволі стривоженим, коли повідомляв йому це. — Є велика підозра, що набряком уражений і зоровий нерв. Мабуть, сталося накладення наслідків попередньої травми чи то удару у голову, що був нещодавно, та ось цього падіння. Тому так бурхливо розвинулося…

— Ви можете це вилікувати? — мабуть, в його крові на той момент було надто багато нікотину та кави, саме тому Влад немов прогарчав то лікарю…

Ніби збирався його придушити, якщо позитивний прогноз не почує негайно.

Лікар, який знав його не один рік і багато чого бачив, зблід.

— Чи це лікується? Звісно. Та… Зрозумійте, Владе, тут потрібен час. Навіть для того, аби просто остаточно зрозуміти ситуацію, — він нервово клацнув ручкою, яку висмикнув з кишені. — Наразі вона не реагує на світло та не розпізнає подразники, хоч і приходила вже до тями, пам’ятає своє ім’я та нормально орієнтується у часі.

У нього в той момент чомусь у самого багрянцем очі затопило. Тиск чи що?

— Вона осліпла? Ви це мені намагаєтесь сказати?! — гаркнув, направду, на мить втративши контроль від всіх цих розпливчастих формулювань.

Лікар відступив до дверей. Арсен, навпаки, до нього підсунувся. Немов збирався стримувати, якщо що.

«На бога! Він же не причинуватий якийсь!», — хотілося врізати другу та охоронцю в око.

— Ні. Звісно, ні! Важко зараз робити прогнози, — лікар відкашлявся. — Швидше за все — це минеться. З високим відсотком ймовірності. Наразі пацієнтка потребує покою та часу на відновлення. Всі необхідні маніпуляції ми проведемо, ліки вона отримає найкращі… Та зараз потрібен лише час та можливість відновитися, — повторив так само нервово. — Це головне.

— Я зрозумів, — різко кинув тоді Яструб лікарю.

… А зараз він стояв, дивився на неї в цьому лікарняному ліжку. На цю крапельницю в її руці — і намагався дещо інше зрозуміти.

Якого біса його настільки пробило?! Чому зараз ця бісова тиша підриває череп?!

Що не так з цією дівчиною та його, Яструба, реакцією на неї, бляха?!

Він знає її без року — добу… Та й того менше. Лише сьогодні зранку вона на нього звалилася з того граного дерева! То з якого дива Яструб настільки переймається її долею, пранці йому в печінку?!

Хоча… взагалі не те слово.

Здавалося, легше було б, якби сам тут лежав, зловивши ту дурну кулю від Кульгавого! Бо зараз тупо всі жили натягнуло та рвало, за відчуттями!

Чому, трясця?!

Так, зрозуміло, що є якесь почуття боргу, бо таки вона його врятувала, через що наразі й лежить у цьому ліжку. Проте за Арсена от ніколи так за грудиною не нило, як направду. Та й ні за якого іншого свого охоронця теж, навіть коли страждали, виконуючи свою роботу.

Вона не була його охоронцем, так. І нічого, за фактом, не примушувало цю Василину собою ризикувати. Дідько, він навіть не встиг якось їй допомогти чи щось на кшталт! Просто привіз до себе додому… що теж доволі дивно і не вписується у звичний порядок дій.

Ці питання та нерозуміння — підривали мозок. А ще більше — власна необґрунтована реакція.

Бо ж він, здавалося, в житті ні за кого так не переймався! Й Арсен таки не дурень, і вірно зрозумів, що Яструб на грані зриву. І може тупо почати гамселити лікаря, якщо той йому не надасть якихось довбаних гарантій щодо її здоров’я!

В цей момент, обриваючи разом всі його хаотичні думки, Василина заворушилася… Пекло! Хотілося ще і її батьків до купи прибити! Ну от що за ім’я?! Чисто чоловіче… воно його жолобило!

Дівчина якось важко втягнула повітря та, хитнувши головою, спробувала чи то піднятися, чи то якось позу змінити.

— Гей, стій! Не поспішай, — Влад вмить опинився поруч, засунувши поки всі свої питання та внутрішні непорозуміння якнайдалі! Потім. — У тебе крапельниця, не воруши рукою.

Він накрив її холодні пальці своєю долонею… щоб змусити залишитися нерухомою, звісно. Йому геть не кортіло її торкатися…

Ага, навіть Влад сам собі не повірив. Довбень.

— Владиславе? — хрипко та з явним зусиллям видихнула вона, таки здійнявши повіки…