Чтение онлайн

— Хто вже мусить поставити мені велику свічку, то це хазяйка, — сказав він. — Тепер вона зможе дригати вночі ногами досхочу.

Священик спохмурнів ї, втупивши очі в землю, нічого не відповів. Потім знизав плечима і пішов у кінець саду читати свій требник.

В неділю, за давньою звичкою колишнього комерсанта, Муре виходив прогулятися по місту. Тільки в цей день він порушував ту самотність, в яку замикався, наче з якогось сорому. Це робилося машинально. З самого ранку він голився, одягав білу сорочку, чистив сюртук і капелюх; після сніданку, сам не знаючи як, опинявся на вулиці і, заклавши руки за спину, повільно йшов дрібними кроками.

Якось у неділю, вийшовши з дому, він помітив на тротуарі вулиці Баланд Розу, що дуже жваво розмовляла із служницею пана Растуаля. Побачивши його, обидві куховарки замовкли. Вони розглядали його з таким дивним виглядом, що він перевірив, чи не звисає у нього носова хустка із задньої кишені. Дійшовши до площі Супрефектури, він озирнувся і побачив їх на тому самому місці. Роза удавала п’яного, що хитається, а служниця голови суду аж заходилася сміхом. «Я, мабуть, іду надто швидко, і вони сміються з мене», — подумав Муре.

Він ще уповільнив крок. Коли він вулицею Банн наближався до ринку, крамарі підбігали до дверей і з цікавістю оглядали його. Він кивнув головою м’ясникові, і той, приголомшений, не відповів на уклін. Булочниця, перед якою він скинув капелюха, так злякалася, що відсахнулась назад. Торговка фруктами, бакалійник, кондитер показували на нього пальцями. Коли він пройшов, позаду нього всі захвилювались, збилися купками, чути було гомін і сміх:

— Ви бачили, як він іде, наче палицю проковтнув?

— Так… А коли він переступав калюжу, раптом стрибнув.

— Кажуть, що вони всі такі.

— У всякому разі, я дуже злякалась… Навіщо йому дозволяють виходити на вулицю? Треба б це заборонити.

Муре, переляканий, не насмілювався обернутись. Його пойняв якийсь невиразний неспокій, хоч він ще не зовсім розумів, що це говорять про нього. Він пішов швидше, вимахуючи руками; тепер він шкодував, що надів свій старий сюртук горіхового кольору, який уже вийшов з моди. Дійшовши до ринку, він на мить завагався, потім рішуче пішов між рядами торговок городиною. Але тут його вигляд викликав цілу сенсацію.

Господині всього Плассана вишикувалися в ряд на його шляху. Торговки, взявшись у боки, стали коло своїх столиків і розглядали його. Всі штовхалися, жінки ставали на кам’яні тумби коло зернового ряду. Муре ще більше наддав ходи, щоб швидше звідси вибратись, все ще не усвідомлюючи, що це він є причиною метушні.

— Ах, дивіться, руки в нього, як крила вітряка, — сказала одна селянка, що продавала фрукти.

— Він біжить, як очманілий, трохи не звалив мого столика, — додала торговка салатом.

— Держіть його! Держіть його! — весело кричали мірошники.

Муре, зацікавившись, раптом спинився і простодушно став навшпиньки, щоб побачити, що там таке діється: він подумав, що спіймали злодія. Натовп дико зареготав, залунали гикання, свистки, нявкання.

— Він не лихий, не кривдіть його!

— Авжеж! Я б не довірилась йому… Він встає вночі, щоб душити людей!

— Як собі хочете, а очі в нього лихі.

— Що ж це отак враз на нього найшло?

— Еге ж, враз… Таке з кожним може статися! А який лагідний був чоловік!.. Я йду, мені боляче на це дивитися. Ось вам три су за ріпу.

Муре впізнав Олімпію в гуртку жінок. Вона купила чудових персиків і несла їх у маленькій сумочці, з якими ходять дами з вищого товариства. Мабуть, вона розповідала якусь хвилюючу історію, бо кумасі, що її оточували, приглушено скрикували, сплескуючи з жалю руками.

— Тоді, — казала вона, — він схопив її за волосся і перерізав би їй горло бритвою, якби ми не прибігли вчасно й не запобігли злочинові… Нічого йому не кажіть, щоб не сталося нещастя…

— Га? Яке нещастя?.. — розгублено спитав Муре у Олімпії.

Жінки розступились. Олімпія насторожилась і обачливо пішла собі, пробелькотівши:

— Не гнівайтесь, пане Муре… Краще б ви йшли додому.

Муре повернув у завулок, що вів до бульвару Совер.

Знов залунали крики, кілька хвилин за його спиною чути було, як схвильовано гомонів ринок.

«Що це з ними сьогодні? — подумав він. — Може, це вони з мене сміялись? Проте я не чув, щоб називали моє ім’я… Певно, трапилась якась пригода».

Він зняв капелюха і оглянув його, боячись, чи не кинув на нього якийсь хлопчисько жменю вапна, але ні; не було й почепленого на спину паперового змія чи пацюкового хвоста. Це його заспокоїло. У тихому завулку він пішов знову ходою буржуа, що вийшов на прогулянку, і спокійно дійшов до бульвару Совер. Дрібні рантьє були на своїх місцях на лавці, гріючись на сонці.

— Дивіться! Муре! — здивовано промовив капітан у відставці.

Заспані обличчя присутніх пожвавила величезна цікавість. Не підводячись, вони витягали шиї і розглядали з голови до ніг Муре, який спинився перед ними.

— Що, вийшли прогулятися? — спитав капітан, очевидно, найсміливіший з усіх.

— Так, прогулятися, — неуважно відповів Муре, — погода чудова.

Всі обмінялися значущими усмішками. Їм було холодно, небо затягли темні хмари.

— Чудова, — промовив колишній чинбар, — вам легко догодити… Щоправда, ви одягнені вже в зимовий сюртук, він у вас дуже цікавий.

Усмішки перейшли в хихикання. Раптом Муре спало щось на думку.

— Погляньте, будьте ласкаві, — попросив він, хутко повертаючись спиною, — чи не намальовано у мене сонце на спині?

Колишні торговці мигдалем не могли більше стримуватися і зареготали. Жартун цієї компанії, капітан, примружив очі.

— Де сонце? — спитав він. — Я бачу тільки місяць.

Всі пирснули зі сміху, вважаючи, що це надзвичайно дотепно.

— Місяць? — перепитав Муре. — Зробіть мені ласку, зітріть його, він завдав мені багато прикростей.

Капітан ляснув його двічі чи тричі по спині і сказав:

— Ну от, мій любий друже, тепер ви позбулись його. Це справді не дуже приємно мати місяць на спині… Чого це у вас такий поганий вигляд?

— Я не дуже добре себе почуваю, — відповів Муре своїм байдужим тоном.

Йому здалося, що він чує якесь шепотіння на лавці.

— О! Про мене дуже дбають вдома. Моя дружина дуже добра, вона годить мені… Але мені потрібний добрий відпочинок. От чому я більше не виходжу і мене бачать яе так часто, як раніше. Коли я видужаю, то знову візьмуся за свої справи.