Чтение онлайн

Опівночі всі в будинку спали глибоким сном, коли почулися крики на другому поверсі. Спочатку це був глухий стогін, що перейшов у справжні зойки, приглушений і хрипкий лемент жертви, яку ріжуть. Абат Фожа прокинувся, скочив і покликав матір; та, накинувши спідницю, постукала Розі.

— Йдіть швидше вниз! Здається, вбивають пані Муре.

А крики ставали все голоснішими. Незабаром усі в домі були на ногах. З’явилася Олімпія в накинутому на плечі шарфі, а за нею Труні, що тільки-но повернувся трохи напідпитку. Роза і всі пожильці зійшли вниз.

— Відчиніть, відчиніть, пані! — кричала Роза в нестямі, стукаючи кулаком у двері.

У відповідь чути було тільки схлипування, потім хтось упав, здавалось, на підлозі почалася боротьба серед перекинутих меблів, від глухих ударів двигтіли стіни, за дверима хтось так страшно хрипів, що абат Фожа з матір’ю і Труші позирнули одне на одного, бліді від страху.

— Це чоловік убиває її, — прошепотіла Олімпія.

— Ваша правда, це він, отой дикун! — сказала куховарка. — Ідучи нагору, я бачила, як він удавав, ніби спить. Він підготував цю розправу.

І вона обома кулаками знову застукотіла у двері з криком:

— Відчиніть, пане! Ми приведемо поліцію, якщо ви не відчините… Ох, мерзотник, він скінчить життя на ешафоті!

Зойки почулися знову. Труш запевняв, що негідник ріже бідолашну жінку, як курча.

— Саме грюкання тут не допоможе, — сказав абат Фожа, підходячи ближче. — Чекайте.

Він наліг своїм дужим плечем на двері і, повільно натискаючи на них, висадив їх. Жінки кинулись у кімнату, і перед їхніми очима постало незвичайне видовище.

Посеред кімнати, на підлозі, лежала, задихаючись, Марта, в роздертій сорочці, вся подряпана, з синцями на тілі.

Розпущене волосся її заплуталось за ніжку стільця; мабуть, вона з страшною силою вчепилася за комод, бо він опинився коло самих дверей. В кутку стояв із свічником у руці Муре і сторопіло дивився, як вона звивається на підлозі.

Абатові Фожа довелося посунути комод на місце.

— Ви потвора! — закричала Роза, погрожуючи Муре кулаком. — Так знущатися з жінки! Він би її порішив, коли б ми не прибігли вчасно.

Пані Фожа і Олімпія заметушились коло Марти.

— Бідолашна! — прошепотіла перша. — У неї було передчуття сьогодні ввечері, вона була така перелякана.

— Де вам болить? — питала друга. — У вас нічого не переломлено, правда?.. Ось плече аж чорне, на коліні велике садно… Заспокойтеся, ми тут, біля вас, ми вас захистимо.

Марта вже тільки схлипувала, як дитина. Поки обидві жінки оглядали Марту, забувши, що тут присутні чоловіки, Трупі, витягнувши шию, скоса поглядав на абата, який спокійно ставив на місце меблі. Роза допомогла покласти Марту в ліжко. Коли її уклали і причесали, всі ще постояли хвилинку, з цікавістю оглядаючи кімнату, чекаючи пояснень. Муре все ще стояв в тому самому кутку із свічником у руках, наче скам’янів від того видовища.

— Запевняю вас, — пробелькотів він, — я їй нічого не робив, я її й пальцем не зачепив.

— Еге ж! Уже місяць, як ви чекали слушного часу! — в нестямі крикнула Роза. — Ми це добре знаємо, бо стежили за вами. Бідолашна жінка передчувала, що ви на неї накинетесь. Облиште, не брешіть, а то я не знаю, що можу зробити!

Обидві інші жінки, не наважуючись говорити з ним таким тоном, кидали на нього погрозливі погляди.

— Запевняю вас, — повторив Муре лагідним голосом, — я її не бив. Я прийшов спати і вже пов’язав свій фуляр. Але коли я торкнувся свічки, яка стояла на комоді, вона прокинулась, простягла вперед руки і закричала, а тоді почала бити себе кулаками по голові і дряпати тіло нігтями.

Куховарка гнівно похитала головою.

— Чому ж ви не відчиняли дверей? — спитала вона. — Стукали ми, здається, добре.

— Запевняю вас, це не я, — ще лагідніше знову сказав він. — Я не знав, що з нею діється. Вона кинулась на підлогу, кусала себе, кидалася так, що падали меблі. Я не наважувався пройти повз неї, я остовпів. Двічі кричав вам, щоб ви увійшли, але ви не почули мене, мабуть, тому, що вона надто сильно кричала. Я дуже злякався. Це не я, запевняю вас.

— Отож вона сама себе побила, правда? — уїдливо сказала Роза.

І додала, звертаючись до пані Фожа:

— Мабуть, він викинув дрючок через вікно, почувши, що ми сюди йдемо.

Поставивши нарешті свічник на комод, Муре сів, поклавши руки на коліна. Він більше не оборонявся. Роз гублено дивився він на цих напіводягнених жінок, що вимахували своїми худими руками коло ліжка. Труш і абат перезирнулися між собою. Із жовтим фуляром на лисуватій голові, без сюртука, бідолашний Муре зовсім не здавався таким лютим. Вони підійшли і подивились на Марту. Лежачи з конвульсивно перекошеним обличчям, вона, здавалось, прокидалася після якогось тяжкого кошмару.

— Що сталося, Розо? — спитала вона. — Чому всі тут? Я почуваю себе зовсім розбитою. Прошу, дайте мені спокій.

Роза повагалась якусь мить.

— Ваш чоловік тут, у кімнаті, пані, — пошепки сказала вона. — Ви не боїтесь лишитися з ним самі?

Марта подивилась на неї здивовано і відповіла:

— Ні, ні, вийдіть, прошу вас, я дуже хочу спати.

Тоді всі п’ятеро вийшли з кімнати, залишивши Муре, що сидів, розгублено втупивши очі в ліжко.

— Він тепер не наважиться зачинити двері, — сказала куховарка, йдучи нагору. — На перший же крик я збіжу вниз і кинусь на нього… Я ляжу не роздягаючись… А ви чули, як вона брехала, добра жінка, аби тільки він не мав неприємностей, цей дикун? Вона скоріше дасть себе вбити, ніж буде винуватити його в чомусь. А яке невинне обличчя він скорчив, га?

Троє жінок ще трохи поговорили на площадці третього поверху, держачи в руках свічники і показуючи свої кістляві плечі, ледь прикриті хустками; вони прийшли до висновку, що немає достатньої кари на таку людину. Труш піднявся нагору останній, хихикаючи за спиною абата Фожа:

— А вона ще пухкенька, наша хазяйка. Тільки, мабуть, не дуже приємно дивитись, як твоя жінка звивається на підлозі, мов той черв’як.

Вони розійшлись. Будинок знову поринув у глибоку тишу, ніч закінчилася спокійно. На другий день, коли троє жінок заговорили про жахливу сцену, Марта слухала у замішанні, здивована і засоромлена; вона не відповідала і швидко припинила розмову. Коли всі пішли з дому, вона послала по столяра, який полагодив двері. Пані Фожа і Олімпія зробили з цього висновок, що Марта мовчить, бажаючи уникнути скандалу.

Через день, у великодню неділю, Марта пережила в церкві св. Сатюрнена піднесення почуттів у тріумфальній радості воскресіння. Темряву страсної п’ятниці змінила ясна зоря, церква, вся у вогнях, напоєна пахощами, як для божественного вінчання, наче поширшала; голоси хлопчиків у хорі бриніли, як звуки флейти. І Марта, слухаючи цей радісний гімн, відчула, що її сповнює насолода, ще гостріша, ніж переживання хресних мук. Коли вона повернулась додому, в горлі їй пересохло, очі блищали. Увечері вона довго не лягала, розмовляючи дуже весело, що зовсім не було їй властиво. Коли вона прийшла в спальню, Муре вже був у ліжку. І опівночі жахливі крики знову збудили всіх у домі.