Чтение онлайн

Відповідь його, як завжди, була спокійною і точною, і коли б молодший лейтенант Ян Тужима не повернувся через сім хвилин, — настав би кінець світу.

— Я хотів попросити його, щоб він приготував мені каву по-турецьки і слабенький чай для Карличка.

— Гаразд, товаришу капітан.

Лоубал і Трепинський мені подобались, але вони ставились до мене якось насторожено. Очевидно, я не зумів знайти ключика до їхніх сердець, хоч протягом кількох років наполягав, аби цих старанних і сумлінних хлопців перевели до мого відділу.

З Карличком у нас були інші відносини. Я добре знав його характер: вмів підійти до нього. Щоправда, інколи мені ставало моторошно від його бурхливої, невгамовної фантазії.

Це був милий, рухливий молодик з таким відвертим обличчям і запальним характером, що, здавалося, він до самої смерті виглядатиме хлопчиськом. За товстим склом окулярів ховалися щирі фіалкові очі, які він за звичкою часто примружував, чи то захищаючись від різкого світла, чи зосереджуючись над якоюсь думкою. Проте це не допомагало йому позбутись надмірної балакучості, яка нагадувала інколи базікання.

Певний час я мав підозру, що він походить з родини Шерлока Холмса — короля детективів. Він теж з першого погляду на ціпок свого клієнта міг визначити, що дід його з материного боку — моряк із Бермудських островів. Даруйте, шановні читачі, що я торкаюсь таких дрібниць, але це характеризує мого героя; адже й геніальний Шерлок Холмс міг осоромитись в тому випадку, коли ціпок не належав клієнтові, а був щойно куплений ним. Отже, Шерлок Холмс не робив висновків з припущень, які ще не підтверджені фактами. З цього випливає, що він міг бути розумним і нерозумним, помилитися і водночас влучити в ціль. Саме цього іноді бракувало нашому Карличкові.

На жаль, дехто ще й досі вважає, що в період соціалізму разом із пережитками старого — приватниками й мародерами — слід знищити й тип так званого детектива, яким, безперечно, був Карличек. Він працював у групі старшого лейтенанта Скали, але час від часу одержував самостійні завдання. Скала ставився до цього розумно. Колись і він шанобливо схилявся перед іменами Кліфтонів, Фільо Вансеїв, Герцулів Пойретів та інших знаменитих детективів, хоч деякі фантастичні міркування Карличка були йому зовсім не до смаку. Карличек не був книжковим детективом. Такі «слідчі» за хитрою домовленістю з автором, здебільшого, не звертають уваги на всі деталі обставин, щоб потім приголомшити читача глибиною своїх спостережень. Карличек, навпаки, — висловлював свої міркування завжди, коли вважав їх вартими уваги, і тому часто говорив більше, аніж знав сам. І все ж в його висновках можна було знайти щось корисне.

Нарешті Карличек прийшов. Він з'явився на порозі без попередження. Я привітався і запросив гостя за стіл, підсунувши до нього слабко заварений чай, який він полюбляв.

— Мене привела до вас вельми серйозна справа, — почав він, енергійно, розмішуючи ложечкою цукор. — Сьогодні ми, здається, маємо суботу… Так… Минулого вівторка нам довелося познайомитись з незвичайно заокругленою людиною.

— Ви називаєте її «заокругленою»? — . перепитав я.

— Так, товаришу капітан, саме заокругленою. Люди бувають застарілі, зашкарублі, загодовані, а тому можуть бути й заокруглені.

Карличек хотів підкреслити, що людина, про яку піде мова, була слизькою й вельми обережною. Інакше кажучи, обтічною, чимось схожою на коло. Але мені здалося, що він все-таки невдало вибрав слово.

— Цьому чоловікові сорок вісім років, — продовжував він. — Хоч дату його народження можна встановити лише округло. Народився він опівночі, тому піп з дяком довго вагалися — занести його до списку хрещеників тридцять першого березня чи першого квітня. Від цього інколи може залежати й доля новонародженого. Якби, скажімо, йшлося про тридцять перше грудня або перше січня, з цим був би пов'язаний термін навчання в школі і рік служби в армії.

— А як же все-таки записали в метриці? — поцікавився я.

— Першого квітня. Вони розв'язали це питання дуже просто — кинули жереб…

Карличек підвів на мене очі і, спитавши дозволу, поклав собі в чашку ще дві грудочки цукру.

— Це єдине, що можна довідатись про нього напевне.

Я слухав розповідь Карличка з неприхованим інтересом.

— Його звати Бедржих Фієдлер, — додав він. — Зверніть увагу — прізвище пишеться через «іє». Ім'я його сина — Арнольд. Йому нещодавно минуло вісімнадцять.

— Це також «округло»?

— Ні, дата точна: він народився третього травня о пів на одинадцяту ранку під зірками Грінвіча в Англії. Мати хлопця померла в сорок третьому році, довідавшись про загибель Арнольдового батька.

— Цієї самої «заокругленої» особи?

— Атож, — схвально хитнув головою Карличек.

— Повідомлення виявилось помилковим. Воно стосувалося Бедржиха Фідлера, прізвище якого пишеться через «і». Дивуватись не доводиться, бо англійці часто не вміють вірно вимовляти навіть своє власне ім'я. Поправка надійшла пізніше. Ось так Арнольд залишився без матері. Згодом, уже в нашій країні, коли йому сповнилось вісімнадцять, він зник при загадкових обставинах.

— І про це вам розповів його батько?

— Все сталося раптово. Спершу батько не хвилювався за сина. — Арнольд Фієдлер виїхав з дому на мотоциклі тиждень тому, в суботу, серед білого дня. Після нього не залишилось жодного сліду. Нарешті сьогодні вранці патруль знайшов мотоцикл біля дорожнього стовпа на дев'ятнадцятому кілометрі по Бероунському шосе, біля відомого вам тайника. Гадаю, це має пряме відношення до вашої справи. Докази — ось тут, — Карличек постукав пальцем по своєму чолу і взявся з насолодою пити чай.

Такий категоричний висновок роздратував мене:

— Було б про що говорити! Залишений біля тайника мотоцикл вісімнадцятирічним телепнем! Ну, й що? Де тут зв'язок з нашою справою? Карличку, я вас не впізнаю! Раніше ви краще орієнтувалися в складних обставинах. Нам відомо трохи більше, ніж вам. І, повірте мені, жоден слід не веде до якогось хлопчиська з мотоциклом. Цей випадок не має нічого спільного з нашою справою. Вам хочеться штучно приплести до неї цей випадковий збіг обставин…

— А хіба несподіванки не пов'язані між собою? — заперечив Карличек значно спокійніше, ніж це вдавалося мені.

— Але ж ви намагаєтесь притулити горбатого до стіни, Карличку! Ви доводите те, чого не може бути. І потім, де факти?

— Вони в мене є, товаришу капітан. Я вже все обміркував, — примружився Карличек. — Погодьтеся хоч би з тим, що, коли б ви побачили той мотоцикл поблизу тайника, ви б теж не залишились спокійним.

Це я міг припустити.

— Тоді розповідайте — що ви зробили з тим мотоциклом і що вам відомо про нього?