Чтение онлайн

Тато веслував обережно. Ми прибули на мiсце й прив'язали човна до двох тичок. Тато дав менi маленьку вудочку, наживив дощового черв'яка i показав, як пiдсiкати, коли клює, i як витягати рибу. Собi вiн узяв довгу вудку i закинув далеко.

Ми стали чекати. Сидiли довгенько. Раптом мiй поплавець смикнуло.

– - У мене клює!
– - крикнув я.

– - Тс-с-с-!
– - зашипiв тато.
– - Тягни!

Я пiдсiк. У водi щось стрепенулося. Потiм над водою показалася чимала гарна рибина. Вудлище зiгнулося. Я розгубився.

– - Тягни!
– - гукнув тато.

Я тяг репетуючи:

– - Щука! Ура! У мене щука!

Тато гримнув:

– - Тихiше поводься у човнi!

Я витяг рибину. Вона впала татовi просто на штани й забруднила їх.

– - Це лин. Добрих пiвфунта буде, -- сказав тато i насупився.

Знаю, вiн не дуже зрадiв, що я перший упiймав рибину. Тато знову наживив менi черв'яка. Я закинув i знов у мене клюнуло. Цього разу пiдсiк добре. На жаль, рибка була маленька -- окунь.

– - Спробуй здогадайся, чому вона у нього клює, -- буркнув тато.

Його поплавець спокiйнiсiнько плавав на водi.

Згодом у мене знову клюнуло. Я пiдсiк, та, мабуть, заранi. Порожнiй гачок вискочив iз води, пролетiв повз татове вухо i вп'явся йому в куртку. Чудовий був гачок. В тканинi вiн засiв так мiцно, що витягти його ми не змогли. Врештi-решт, нам довелося перерiзати волосiнь ножем. Гачок залишився в куртцi назавжди.

Ледве встиг я закинути новий гачок iз наживкою, як поплавець вмить потонув. Не гаючи часу, я смикнув, i на гачку затрiпотiла рибина. Цього разу попався жирний окунь. Я показав татовi свої три рибини i сказав:

– - Правда, чудово?

Тато ледь кивнув. Вiн пильно дивився на свого нерухомого поплавця. Не пройшло й пiвгодини, як я впiймав ще маленького окунця, двi плiтки i лина. А тато не зловив нiчого. Вiн все частiше витягав свою вудку i уважно оглядав, нiби щось там було не так. Але все було в порядку. Нарештi, клюнуло i в нього.

– - Пiдсiкай!
– - крикнув я.

– - Нi, -- заперечив тато.
– - Я дам їй краще вхопитись. Тодi буде певнiше.

– - Зiрветься!
– - не вгамовувався я.
– - Пiдсiкай!

Тато смикнув, але вудлище не зiгнулось. Рибина, завдовжки з палець, затрiпотiла на гачку. Я зареготався, а тато сердито зиркнув, на мене. Одразу пiсля цього я впiймав ще рибину, втричi бiльшу за татову. Я хотiв знову закинути вудку, i тато теж розмахнувся. Волосiнi заплуталися. Пiвгодини морочилися ми з ними, перш нiж знову змогли закинути.

Тато гнiвався:

– - Краще б ти залишився вдома!

А я казав:

– - Але ж до мене йде найкраща риба!

I тато замовкав.

Потiм я ще впiймав окуня i двi плiтки, а тато знову нiчого.

– - Ану, давай помiняємося мiсцями. Переходь!
– - запропонував вiн. Менi не хотiлося.

– - Ти менi тiльки рибу розженеш, -- пробурчав я, але послухався.

Коли ми мiнялися мiсцями, я пiдсковзнувся. Човен сильно захитався, i я випустив з рук вудку, її вмить однесло течiєю геть. Татовi довелося вiдв'язати човна, щоб дiстати мою вудку. Вiн знову дуже розсердився, але сказав тiльки:

– - Рибалцi край. Ми розiгнали всю рибу.

Тодi ми попливли в очерети i знову закинули вудки. Тато попрохав мене:

– - Поглядай на мою вудку, а я налаштую спiнiнг.

Гаразд. Поглядаю на його вудку. Аж раптом клюнуло. Я смикнув, але вудка й не зворухнулася. Здавалося, гачок зачепився за дно. На допомогу менi прийшов тато з пiдсакою. Витягли ми коропа -- фунтiв зо два було в ньому, не менше.

– - Це я впiймав, -- кажу татовi.

А вiн не погоджується:

– - Але ж моя вудка!

Справдi, чий же це короп? Чи мiй, бо я його впiймав, чи татiв, адже на його вудку? Ми так i не дiйшли згоди. Посидiли ще трохи, але бiльше нiчого не ловилося. Стало жарко. Знiчев'я вирiшив я дати своїм рибинам iмена. Коропа назвав Юмбо, великого окуня -- Максом, а плiток -- Анною i Петрою. А тато тим часом змотав вудки i запропонував :

– - Ану, берись за весла. Тiльки веслуй поволi. Сподiваюся, впораєшся. А я закидатиму спiнiнг -- може, впiймаю щуку.

Вiн узяв маленьку вудочку з котушкою i причепив до неї блискучу металеву рибинку. Яка смiшна наживка!

– - Це ж як?
– - поцiкавився я.
– - Зовсiм без черв'яка? Невже щука така дурна, що схопить цей шмат бляхи?

Тато взявся за голову.

– - Ой леле! Кого я взяв на рибалку! Це ж блешня.

Але щуку, мабуть, нелегко ошукати. Я веслував, тато закидав, та нiщо не чiплялось. Раптом тато крикнув:

– - Альфонсе, зупинимось тут.

Але човен плив собi далi -- я нiяк не мiг його зупинити. Тато стояв на кормi. Вудлище нап'ялося, нiби лук.

– - Назад!
– - крикнув вiн.
– - Ти ж порвеш менi всi снастi.

Але як подати назад, я не знав i геть розгубився. Одне весло вислизнуло у мене з руки i попливло. Я нахилився, щоб дiстати його, i впустив друге весло. Волосiнь у татової вудки перервалась, i наш човен загойдався на хвилях.

– - Що робити?
– - спитав я тата.
– - У нас тепер нема жодного весла!

Тато тiльки сумно кивнув. Чим же веслувати?

– - Може, руками?
– - запропонував я.

Ми спробували веслувати руками. Виходило дуже повiльно. Тато мовчав. Я хотiв був утiшити його:

– - Зате ми наловили такої гарної риби.

Але тато навiть не поглянув на мене.

Тiльки десь о другiй годинi нас узяв на буксир якийсь рибалка, що саме пропливав мимо, i вiн дотяг нас до берега. Ми прив'язали човна i пiшли шукати весла. Заради тих весел нам довелось обiйти майже все озеро. Проблукали три години. Нарештi наша згуба знайшлася на другому боцi озера в очеретi.

Я роззувся, скинув шкарпетки i побрiв у воду по весла. Тато взяв одне весло на плече, я -- iнше. Я крокував попереду, тато за мною. Назад iшли швидше. Дорогою я склав i тут-таки проспiвав пiсеньку про нашу рибалку:

Ловлю-ловлю, тягаю

I спритно пiдсiкаю

Плiток та окунiв,

Линiв та коропiв.

Рибинка є i в тата,

Що я помiг пiймати.

– - Припини свою дурну пiсню!
– - гримнув на мене тато.

I чого моя пiсенька йому не сподобалася?

– - Тут же нема риби, щоб я її наполохав, -- вiдказав я.