ЖАНРЫ

Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:

Я, мабуть, почервонiв, адже мама розгадала мої намiри. Але ж це був мiй обов'язок -- покататися на каруселi. Тiльки як про це сказати мамi?

– - Нi, -- заперечив я.
– - Це серйозна службова справа, але таємна.

Мама насупилась. Треба було швидко ще щось сказати, щоб домогтися свого.

– - Сподiваюся, згодом ти прочитаєш про це в газетах, -- додав я.

Тепер мама зацiкавилась:

– - А чи не можеш ти хоч трохи менi розповiсти?

Я засмучено похитав головою.

– - Ми, пiонери, повиннi також учитися зберiгати таємницi, -пояснив я.
– - Це державна таємниця.

Мама не була цiлком певна i зажадала вiд мене чесного пiонерського слова, що я не розтринькаю грошей на дурницi.

Один квиток на ланцюгову карусель коштує 30 пфенiгiв. Моїх грошей вистачить якраз на десять разiв. Цього замало. Та нiчого, вистачить i десяти. Щоб заощадити на трамваї, я пiвгодини бiг пiшки, поки дiйшов до тих атракцiонiв. Було десь опiвднi. Карусельник налаштовував музику.

– - Хiба сьогоднi не працюєте?
– - запитав я.

– - Ще рано, -- буркнув вiн.
– - От увечерi тут усе закрутиться.

Я витяг свої три марки:

Чи можна у вас за один раз покататися на всi цi грошi?

Карусельник здивувався:

– - Десять квиткiв -- i все за один раз?

– - Це важливо. Треба десять, не менше.

– - А як тобi стане погано?

– - Я вже пройшов харчування з тюбикiв, тепер уже нiчого менi не станеться.

Карусельник здвигнув плечима i попередив:

– - Ну, гаразд, але щоб потiм не наскаржився мамi!

Я сiв на сидiння i прив'язався ланцюжком. На жаль, своїм подвигом я мiг здивувати лише кiлькох малих хлопчакiв. "Дуже шкода, -- сердито подумав я.
– - От якби було багато людей i всi дивувалися!"

Карусель заскрипiла i стала поволi обертатися. Карусельник ще гукнув до мене:

– - Коли стане погано, подай менi знак.

Я замахав на нього обома руками.

З гучномовця полинуло:

"Як люблю я мандрувати по країнi..."

А я почув тiльки: "... люблю я... вати... їнi..." Голосно пiдспiвуючи, я вигукнув:

– - Ракета, старт! Дати газ! Другу швидкiсть!

Карусель закрутилася швидше. Я летiв у напiвлежачому положеннi. Миготiли будинки i дерева парку. А коли я глянув на дерева, то здалося, нiби вони обхопили мене своїми гiлками. З пiснi до мене дiйшло тiльки: "... вати... раїнi..."

Я вже не вiдрiзняв будинкiв од дерев. Все злилося в сiро-зеленi плями. Заплющивши очi, я ледь чутно гукнув:

– - Якщо можна, вимкнiть другу швидкiсть! Здається, я вже став невагомий!

Тiльки мiй живiт ще був вагомий. Навiть поважчав.

Певно, я вже катався за п'ятий квиток. Лунала iнша пiсня, але я вже нiчого не розумiв. Дуже нудило. Але ж космонавт мусить терпiти також нудоту. Тому я не сказав нiчого, а тiльки дужче заплющив очi й поклав руки на живiт, сподiваючись, що скоро буде край цьому польоту в невагомостi. Коли карусель нарештi зупинилась, я -- не мiг пiдвестися.

Карусельник пiдiйшов i злякано сказав:

– - Ти бiлий, мов крейда!

Говорити я теж не мiг. У мене i язик, мабуть, став невагомий. Карусельник пiдняв мене. Спотикаючись, я ледве спромiгся перетнути майданчик i лiг пiд кущем. Розплющив очi, але дерева все кружляли, i грала музика. Звучала знайома мелодiя. "Можливо, це справжня невагомiсть", -- подумав я. Мимо проходила якась дiвчинка. Побачила мене i заверещала:

– - П'яний! П'яний!

Одразу ж до мене пiдiйшов дiдусь, з яким гуляла та дiвчинка. Вiн поглянув на мене i сказав:

– - Вставай, хлопче, а то застудишся!

Я спробував пiдвестися, але знову поточився i впав на другий бiк. Дiдусь нахилився до мого рота i понюхав. Вiн, певно, подумав, що я справдi напився. Але ж нi, я тiльки з'їв бутерброд iз сиром.

– - Тобi погано, хлопче?

Я хотiв похитати головою, але дерева все кружляли навколо мене, i я навiть не зворухнувся. Пiдiйшла якась жiнка.

– - У нього, мабуть, розлад кровообiгу, -- сказала вона.

Я хотiв усе їм пояснити, але язик зовсiм не слухався мене. Здавалося, вiн став товстий, як цеглина. Тому я тiльки промимрив:

– - Як люблю я мандрувати... за три марки... десять квиткiв...

Дiдусь задумливо похитав головою, а тодi пiдвiв мене. Хоча вiн пiдтримував мене, але я заточувався то в один бiк, то в другий. Здавалося, разом iз дiдусем я кружляю все швидше i швидше.

– - А де ти живеш?
– - запитав дiдусь.

Це я мiг сказати.

– - Ходiмо, Фрiдо, -- сказав дiдусь дiвчинцi.
– - Вiдведемо хлопця додому. Пiдтримуй його з того боку.

Вони привели мене на трамвайну зупинку, а потiм i додому.

Мама перелякалася, побачивши мене з дiдусем i дiвчинкою. Коли вони пустили мене в коридорi, я поточився, намацав стiну, якось дiстався до лiжка i впав.

Дiдусь почав розповiдати. Мама дуже розхвилювалась i тiльки сказала:

– - З ним ще нiколи нiчого подiбного не було! Де ви його знайшли?

– - А бiля атракцiонiв, -- защебетала Фрiда.
– - Цей хлопець усе кружляв i кружляв на каруселi.

– - А покажи-но три марки, -- зажадала мама.

Я тiльки похитав головою.

– - Отже, ти все-таки був на каруселi?
– - доскiпувалася мама.

Я кивнув, а менi здалося, нiби захиталися пiчка й шафа.

– - Отже, ти порушив обiцянку?
– - докiрливо сказала мама, розгнiвалась i вийшла з кiмнати.

Три днi у мене паморочилася голова. Про карусель я не смiв навiть думати. Варто було менi про неї згадати, як усе починало перевертатися в животi. А мама ще довго гнiвалася на мене. Вона вважала, що я її обдурив, i навiть не бажала розмовляти зi мною. А все це я робив заради важливої справи! Тепер знаю, що терпiти невагомiсть дуже тяжко; але що має бути, те вiдбудеться. Адже пан Фiлькендорф завжди говорить: "Заради хорошої справи треба вмiти йти на жертви". Менi здається, я вже склав безлiч жертв. Тепер мене справдi можуть узяти в космонавти. Я досить натренований.

Лишається зовсiм небагато: дiстатися до Москви i там сказати про це.

Великий старт

Їхати в Москву найкраще пiд час канiкул. Я так i вирiшив зробити. Грошей на дорогу у мене не було. Я знав, що вiд мами нiчого бiльше не одержу, хоч би як доводив їй, що це потрiбно для дуже важливої справи. Вiдкритися ж їй я не мiг. Навiть татовi. Бо це дiйсно дуже важлива справа, i краще хай вона залишиться в таємницi.

Канiкули почнуться тiльки за два тижнi, а я вже все пiдготував. Поклав у рюкзак нiчну сорочку, спортивнi черевики, атлас для орiєнтування i дещо iз заощаджених харчiв: двi пачки сухарiв, кiлька шматкiв хлiба, а ще шматок сала. Всього цього мало вистачити. В передню кишеню рюкзака поклав пiонерський галстук, бинт -- на випадок, якщо в космосi я вдарю молотком по пальцю або вивихну ногу, а також пiонерський квиток.

Поделиться с друзьями: