Чтение онлайн

– -- Фавсте, може ти нам поясниш що відбувається в Містерії. Останнього разу коли ми тут перебували. Все було відносно спокійно. Що привело до такої катастрофи?--- спитав Карол.

– -- Ну, якщо ви вже тут були, то повинні знати з чого все почалось.

– -- Так. Ная спробувала збільшити свої володіння, і цім призвела до знищення світу і власного народу.

– -- Вірно. Довгий час, цариця і декілька її підданих перебували у вигляді примар. Вона за будь яку ціну намагалась все виправити. Одного разу до неї з’явився посланець Магри і запропонував угоду.

– -- Це був Темхус?

– -- Саме так.

– -- І що то була за угода? Повне, беззаперечне служіння Магрі?

– -- Ти вгадав. Темхус повернув Наї тіло і владу. Зі Старого Світу пригнав рабів на будівництво храму. Серед них опинився і я. Почалося будівництво. Та тут в Містерії проживали ще одні її мешканці, це морфіни. Вони не прийняли підданства Магри, і намагалися перешкодити планам Темхуса.

– -- Такий маленький, і такий сміливий народ.
– -- прошепотів Карол.

Він згадав свою зустріч з морфінами і серце здавила туга.

– -- Що зробили морфіни щоб захистити свій світ?
– -- вже в голос спитав чарівник.

– -- Вони почали викрадати рабів і потай повертати до Старого Світу, через прохід в Чорному озері.

– -- Ми пам’ятаємо цей прохід. Вірно, друзі.

– -- Так, пам’ятаємо!
– -- погодились Теймур, Плато і Капер. Міла теж захитала головою.

– -- Ну от, а Ная довідалась про це. Вона давно мала зуб на морфінів, а тут якраз нагода помститись. Заручившись підтримкою Темхуса, цариця об'явила їм війну до повного знищення. Морфіни ніколи не воювали, вони навіть зброю тримати не вміли. Єдиною їхньою перевагою, хоч і незначною, було те, що вони мали крила, і вміли швидко літати.

– -- Зачекай, Фавсте. Чому ти розповідаєш про морфінів у минулому часі?
– -- відчувши недобре, спитав чарівник.

Крілокс похилив голову і потер обличчя долонями, наче намагався стерти з пам’яті страшні події.

– -- Ная знайшла їхній сховок. Її воїни застали морфінів зненацька. Знищіти такі тендітні створіння не складало труднощів.

– -- О, боги!--- сплеснула в долоні Мілена і гірко заридала.

Карол обійняв її за плечі і притис до себе.

– -- Продовжуй.
– -- попрохав він крілокса.
– -- Адже це не останні події.

– -- Не останні.
– -- погодився Фавст.
– -- Коли Ная знищіла морфінів, то вирішила зруйнувати і перехід до Старого Світу, щоб більше ніхто не зміг звідси втекти, та не знала як це зробити. Вона звернулась по допомогу до Темхуса, і той, вочевидь, погодився допомогти. Та ні цариця, ні Володар Світу мертвих не здогадувались, що той перехід є найголовнішою складовою Містерії, що саме завдяки йому він ще тримається купи. Темхус дав цариці якесь зілля і та вилила його в Чорне озеро. Перехід закрився, а Містерія здригнулась від страшного вибуху. Запанував хаос. Руйнувалось все що було збудовано. Гинули мешканці цього світу і раби яких прислав Темхус. Я врятувався лише завдяки своїм крилам. Майже добу мені довелося провести в повітрі, бо на землі на мене чикала погибель. Я майже втрачав від утоми свідомість. Несподівано поряд зі мною, замерехтів прозорими крильцями молодий морфін. Він був тяжко поранений, та все ж найшов в собі сили долетіти до мене. Він вказав мені безпечне місце, де я міг би перечекати це страхіття. Взявши його на руки, я полетів туди. Це був крихітний уламок планети, та він знаходився осторонь від повітряного потоку в якому ви щойно були, і йому не загрожувала руйнація.

– -- Цей уламок і досі існує?

– -- Так. Вам краще, разом зі мною, негайно, відправитись туди. Бо тут не дуже безпечно.

Мандрівники погодились без сперечань. Перла і Фавст допомогли їм відірватись від тверді, бо вона міцно тримала їх на своїй поверхні не даючи змоги самостійно злетіти. Подорож зайняла небагато часу. Уламок справді був не дуже великим, та на ньому все ж збереглись залишки рослинності. Між грудою каміння зіяла печера, до неї і повів своїх гостей Фавст. Він засвітив світильника. Печера була непогано обжитою. Тут було кілька лежаків, бочки з водою і корзини з харчами.

– -- Це все, ти зробив?--- спитала у крілокса Хета.

Той заперечно покрутив головою.

– -- Це один із сховів морфінів.

– -- Зрозуміло. А той поранений, де він?
– -- з надією в голосі спитав Карол.

– -- Він невдовзі помер. Та перед тим як піти в інший світ, морфін приклав свої руки до моїх скронь і я побачив майбутнє. Я не випадково опинився поряд, я чекав на вас. Я навіть знаю навіщо ви прибули.

– -- Ти зможеш нам допомогти?

– -- Зможу. Та ви повинні мені дещо пообіцяти…

– -- Забрати тебе з собою?
– -- перервав промову крілокса, Плато.

– -- Я знаю, що ви і так мене не залишите. Мова про інше.

– -- Про що саме?

– -- Ходіть за мною, я дещо вам покажу.

Фавст пішов в глиб печери, мандрівники за ним. Запаливши ще одного світильника крілокс освітив темний закуток. Там до кам’яної стіни були причеплені якісь шкіряні мішечки.

– -- Що це?
– -- спитала Мілена, і не чикаючи відповіді доторкнулась до одного з них.

В середині щось ворухнулось. Дівчина зойкнула і відсмикнула руку. Фавст посміхнувся. Він теж обережно провів рукою по мішечку. В його погляді було стільки тепла і ніжності наче він пестив власну дитину.

– -- Це майбутнє цього світу, і його потрібно зберегти.

Карол здогадався, що мав на увазі крілокс.

– -- Це кокони з майбутніми морфінами?

– -- Вони скоро повинні з’явитися на світ. Тепер лише від нас залежить яким він буде, коли вони народяться. Саме про це я і хотів вас попрохати. Я допоможу вам відшукати книгу, а ви мені, зупинити катастрофу.

– -- Ти знаєш як це зробити?
– -- поцікавився Карол.

– -- Знаю. Та самому мені це не під силу. Треба відновити перехід.

– -- Мій крилатий друже, навіть якби ми і не хотіли тобі допомогти, на все одно довелося б це зробити. Той прохід наш єдиний шлях вороття.

– -- То з чого почнемо?--- запитав Теймур.

– -- З книги. Її треба шукати в руїнах храму.
– -- відповів Фавст.

– -- Там залишився ще хтось живий?
– -- поцікавився чарівник.

– -- Не думаю, та можливо все. У всякому випадку потрібно бути напоготові. Тому жінки нехай залишаються тут.

– -- Ще чого.--- стала в позу Хета.

– -- Вас, пані, я не мав на увазі.
– -- пробубнів ніяковіючи крілокс.

– -- Так то краще! – гордовито промовила острів’янка і першою вийшла з печери.

– -- Будьте обачні.
– -- наблизившись до вугляра прошепотіла Тума і легенько чмокнула його у щоку.

Побачивши це, решта чоловіків заулюлюкали ввівши тим самим бідолашну дівчину у краску. Теймур теж зашарівся і хутко вийшов.

– -- Ну годі вже вам.
– -- присоромив товаришів Карол.

Він теж обійняв і поцілував на прощання Мілу.

– -- Будьте, тут розумницями. Ми швидко повернемось.