Чтение онлайн

Чудовиська зупинились і стали покірно чикати іншого наказу. Бахтар знайшов гарні ноші,( мабуть на ньому носили вождя племені) він всівся на них по зручніше.

– -- Несіть мене! Та обережніше. Ступайте нога в ногу.

Слуги виконали всі накази, і Бахтар з комфортом продовжив подорож.

На острові Богині Краси Аммани закінчувались останні приготування перед подорожу. Зібралися всі проводжаючі щоб попрощатися з мандрівниками. Першим до своїх нових друзів підійшов капітан.

– -- Це в перше в моєму житті, коли я так прощаюсь зі своїми пасажирами. Моя душа сповнена вдячністю за можливість поспілкуватися з вами, і болем що потрібно прощатися. Та я маю надію ще побачитися з вами знову.

Пек простяг Каролові руку. Чарівник міцно потис її і не відпускаючи мовив:

– -- Навіть не сумнівайся! Наша наступна зустріч не за горами. Ми скоро повернемось, і твої послуги нам ще будуть потрібні, якщо ти не заперечуватимеш нашої подальшої співпраці.

– -- Не заперечуватиму.
– -- розплився в посмішці «морський вовк».

Друзі обнялись на прощання. На березі з’явилась Аммана. Богиня обвила очима всіх присутніх. Затримала погляд на Хеті.

– -- Підійди до мене, люба моя.

Жінка підійшла. Її погляд був сповнений смутку і невимовної тривога. Аммана розуміла почуття Хети. Вона провела долонею по її голові, зазирнула в очі.

– -- Не треба боятися жити, любити, відчувати біль. Відкрий своє серце всьому світові. Пропусти крізь свою душу радість і смуток інших людей. І рівних тобі не буде в цілому світі. Ти народжена для величних справ, і ця подорож лише початок твого справжнього призначення.

Хета опустилась на коліно і припала губами до руки Аммани.

– -- Дякую, що не зневірилась в мені, моя Богине. Благослови нашу подорож.

– -- Так, дитино моя.
– -- Посміхнулась Аммана. Потім звернулась до решти мандрівників:

– -- Всі вже готові?

– -- Так.
– -- відповів за всіх, Карол.

– -- Тоді щасливого вам шляху.

У Богині Краси в руці з'явилась сфера переходу. Вона простягла її чарівнику.

– -- Впевнена, ти знаєш як цим користуватися.

– -- Так.

Аммана зникла разом з усіма проводжаючими. Карол попрохав своїх друзів стати навколо нього і взятись за руки. Коли його прохання було виконане він вдарив сферою об землю. Яскраве світло засліпило мандрівників. Коли до них повернулась здатність бачити. Вони вже були в Містерії. І раніше не зовсім привітний світ наче перетворився на царство зла. Небо, що колись світилось ніжно-рожевим сяйвом, палало кривавими спалахами. Уламки планети , які були вкриті м'якою, жовтою травою, тепер були сірими, наче обгорілими і летіли з великою швидкістю в одному напрямку. Вони лише дивом не зачепили друзів. Та мандрівників теж несло слідом за брилами. Вони навіть не могли пручатися.

– -- Кароле, що відбувається?
– -- перелякано спитав Плато.

– -- Я сам не розумію. Можливо цей світ гине остаточно. Тримайтесь міцніше один за одного, щоб не розгубитись. Сподіваюсь, скоро ми все з’ясуємо.

Попереду почувся якийсь гуркіт. Мандрівники побачили перед собою страшну картину. Кам'яні брили що летіли поряд з ними, на великій швидкості врізались в уламок планети де Карол зустрічався з царицею примар, розлітались в різні боки градом дрібних сколків.

– -- Здається ми у великій халепі, друзі.
– -- прокричав Карол.

За гуркотом і вибухами було майже нечутно його голосу.

– -- Поки не пізно, треба звернути з цієї траєкторії.
– -- подав свій голос Теймур.

– -- Це навіть оцим брилам зрозуміло. Та як це зробити? Нас тягне наче у вир.
– -- гаркнув Теймурові в самісіньке вухо Капер.

– -- Може я спробую.
– -- несміливо запропонувала свою допомогу, перла.
– -- У мене сильні крила. Лише тримайтеся за мене міцніше.

– -- Всіх одразу тобі не витягти.
– -- не погодився з нею Карол.
– -- Забирай жінок і лети, потім, якщо зможеш, повернешся за нами.

– -- Кароле, я тебе не полишу!
– -- запротестувала Міла.

– -- Немає часу на роздуми! Якщо хочеш щоб твій милий остався живий, не зволікай.
– -- Закричала просто їй в обличчя Хета. Вона міцно стисла руку степовички в своїй, іншою вхопилась за Перлину ногу. Те саме зробила і Тума. Чоловіки з силою відштовхнули подруг, щоб надати Перлі можливість вирватись з повітряного потоку. Крілокс розпрямила свої могутні крила і наче розірвавши перед собою простір, рвонула вперед. Їй це вдалося! Відлетівши на безпечну відстань, вона опустилась на тверду поверхню залишку планети. І хоч брила постійно здригалась все ж тут було відносно безпечно. Перла була знесилена. Лише раз в житті їй доводилось так напружуватись, коли вона і кілька її одноплемінників виривались з полону Магри. Згадавши давнішні події, перла відчула як схвильовано закалатало її серце, а до горла підступив ком.

– -- Що з тобою, подруго? Тобі зле?
– -- розхвилювалась Хета.
– -- Ти зможеш повернутись за чоловіками?

– -- Я спробую.
– -- на силу видавила з себе крілокс.

Її райдужні крила здригнулись за спиною, вона без зусиль злетіла, і не кажучи не слова полетіла назад до кам’яного потоку. Ще здалека вона помітила своїх друзів, що вже майже впритул наблизились до небезпечної зони. Ще трохи ї буде пізно! Вона ринулась на допомогу, та у поспіху не розрахувала траєкторію. Її почало зносити зовсім у іншому напрямку. Як Перла не намагалась, не була в змозі наблизитись до чоловіків. Раптом вона всім тілом відчула поряд з собою чиюсь присутність. Крілокс озирнулась і побачила поряд з собою крілокса чоловічої статі. Його крила, майже в половину більші за її, були темно-блакитного кольору, і з легкістю тримали сильне натреноване тіло. Крілокс-чоловік посміхнувся:

– -- Потрібна допомога?

Перла не розмірковуючи кивнула головою і показала рукою у бік купки людей. У двох вони легко здолали відстань до потерпаючих, і вирвали їх з лещат смерті. Коли чоловіки опинились поряд зі своїми подругами, Перла дала волю своїм почуттям. Вона не відривала погляду від незнайомця, а з її очей текли сльози радості. Решта мандрівників теж були і здивовані, і раді цій зустрічі, хоча б тому, що завдячуючи їй вони залишились живими.

– -- Хто ти, незнайомцю?
– -- спитав Плато, першим прийшовши до тями.

– -- Фавст. Колись давно, разом з Перлою ми полишили рідну домівку. Та бачу вона мене забула.

– -- Я завжди пам’ятала свій рід. Але пройшло так багато часу, обличчя і імена стерлися з моєї пам’яті. Пробач мені Фавсте. Я так рада тебе бачити, і знати що тепер в цьому жорстокому світі я не єдиний крілокс.

Перла підійшла до крилатого красеня і обійняла, поклавши голову на його могутні груди. Мандрівники оживились і теж наблизились до нового товариша вітаючи його, і знайомлячись. Аж раптом, новий потужний поштовх повернув їх до реалій, а вони були невтішними.