Чтение онлайн

Йому завжди подобався цей простий, наївний хлопець. Хоч вони були однолітками, та здавалося, що Івер, так і залишився дитиною, та в його грудях билося сміливе і добре серце. Каролові не хотілося, щоб воно ще раз, зупинилося.

– - Та, я, цього негідника…-- хлопець вихопив меча, що висів у нього на поясі, і розмахуючи ним ліворуч і праворуч, прокричав.-- … раз, два, і готово.

В очереті щось затріщало, наче крізь болотяні заросли, хтось тяг великого човна. Коні нашорошили вуха, хлопці не встигли їх притримати, і тварини дали дьору в ліс.

– - Що це, у трясці, таке?— вигукнув зляканим голосом Теймур і інстинктивно позадкував подалі від берега. Решта по слідували його прикладу, і стали очікувати, що ж буде далі. Невдовзі, шурхотіння розносилося вже по всьому берегу, і його супроводжувало якесь дивне кавчання і плямкання.

– - Чуєте ці звуки, саме про них я і казав. — прошепотів Івер, наче боявся, що його почує хтось сторонній.

Звуки ставали все гучніші, невідомі істоти хутко наближалися. Нарешті одна з них виповзла на берег. Більшої гидоти, годі було і уявити. Це був величезний болотяний черв’як. В тварини не було ні очей, ні вух, лише величезний ротовий отвір, по всьому периметру заповнений гострими, довгими зубами-різаками. Істота просто тупо пожирала все, на що натикалась: очерет, кущі, траву разом з дерновою землею, і все живе, що траплялось в цій рослинності, залишаючи по собі канаву, заповнену відходами своєї життєдіяльності. Цей черв був не сам, при наймі, на берег їх вилізло ще з десяток. Тварі повзли в бік лісу, змінюючи до невпізнання місцевість.

– - Що робитимемо?— тремтячим, від хвилювання голосом, спитав Теймур.

– - Ці чудовиська нас не бачать, але від цього вони не стають менш небезпечними. Близько до них не підступишся, з’їдять і не вдавляться. — розмірковував у голос, Карол.

– - Це точно!— подав голос Івер.

– - Зараз нас врятують лише наші ноги. Тікаємо з відси! Швидше!

Молодий чарівник ухопив Івера за руку, і потяг за собою в глиб лісу. Вся компанія, кинулась навтьоки. Черви, хоча і незграбні на вигляд, були досить швидкими. А так, як їх було багато, то друзі весь час натикались на них, петляючи між деревами . Одна з цих істот виповзла якраз їм на зустріч, від жаху, втікачі завмерли на якусь мить. Першим схаменувся Теймур, він швидше інстинктивно, ніж свідомо, вихопив меча і рубонув тварину, відсікши їй ротового отвора. Черв скрутився кільцем, підібгавши під себе образника. І було б хлопцеві не переливки, та раптом істота завмерла і набула свого звичайного розміру, малого болотяного черв’яка, що місцеві жителі використовували як харч.

– - Теймуре, друже, ти вбив його! Цих тварюк можна вбивати!-- радісно закричав Івер.

Вугляр з огидою відкинув черв’яка у бік.

– - Якщо я колись завітаю до тебе в гості, Івере, ніколи не пригощай мене цією гидотою.

– - Чому? Тобі ж подобалося як моя матуся їх готує.-- щиро здивувався хлопчина.

Та їхню дискусію перервав шурхіт. Потвори все лізли і лізли з болота на сушу, їх було вже не десяток, а ціла сотня, може і більше.

– - Друзі, тікаємо з відси, мечами їх не спинити. Потрібно дістатись до селища, не уявляю, що там зараз коїться!— вигукнув на бігу, Карол, і рубонув одну з потвор, що перегородила їм дорогу, та майже одразу зменшилась.

– - Кароле, а може ти їх здолаєш своєю магією?-- задихаючись від швидкого бігу, спитав Івер.

– - Не можу. Чи ти хочеш щоб я перетворився на такого як Бахтар?

– - Ні.-- закрутив головою болотник.

– - Тоді працюй мечем! І не кажи дурниць!

Над верхівками дерев почулося хлопання великих крил, всі за прокинули до гори голови. Над ними кружляв Капіто, на його спині сидів Каху.

– - Підкріплення потрібне?— гукнув дев’ятий учень Орнагула.

– - Навіть не уявляєш, як. — радісно закричав у відповідь, Карол. — Треба перебратися до селища. Капіто витримає, крім тебе, ще трьох пасажирів?

– - Так, я його гарно підлікував, він сильний як і був завжди.

– - Добре. Спускайся , друже, і забери нас з цього жахіття.-- Треба допомогти в селищі.

Капіто заіржав, і трохи згорнувши крила, приземлився. Не чекаючи запрошення, хлопці заскочили на спину крилатому коню, і той одразу знявся в повітря, підіймаючи свій, не легкий вантаж.

– - Гей, конячко, летимо подалі з відси!— наказав тварині Каху.

Капіто летів над болотом, до невпізнання змінене велетенськими істотами. Рослинності майже не залишилося. З гори видно було, як тварі розповзалися з нього на всі боки, заглиблюючись до лісу.

Зненацька, по необачності, Івер зачепився за крило, і не з чувся, як опинився в болоті, в цьому страшному місиві. Захлинаючись брудною водою, він ледь тримався на поверхні, поряд вовтузились чудовиська, та ніхто з них, на щастя, не наткнувся на бідолаху. Крилатий кінь знизився над невдахою, хлопець зміг вхопитися за довгого хвоста, так і вибрався на сухе. Друзі навіть наказати коню нічого не встигли, Капіто зробив все сам.

– - Молодець, мій друже!— поплескав по крутій шиї коня, Карол. — Ти найрозумніша тварина у світі. І що б ми, без тебе, робили?

Товариші схилились над потерпілим:

– - Як ти, Івере, почуваєшся? З тобою все добре?

– - Та начебто.-- кашляючи і випльовуючи з рота бруд, відповів парубок.

Йому було трохи соромно перед друзями за свою незграбність, але ті його розуміли. Навіть Теймур зараз не кепкував з нього, і Івер був за це йому вдячний. Він поволі підвівся на ноги і рушив з іншими до поселення.

Те , що побачили друзі в селищі, вразило їх до глибини душі, а у бідолашного Івера, на очах, виступили сльози. Селища, як такого, вже і не було. Майже всі будинки зруйновані, з усіх боків долинали зойки і крики переляканих людей, а звідусіль , все лізли і лізли здоровенні черв’яки. Здавалося нічим в світі, їх спинити не можливо. Поселяни захищались хто чим міг, та сили були не рівні. Івер кинувся до місця, де стояла його оселя. Він пробіг кілька метрів і розгублено зупинився, кладка , що вела до його будинку, була зламана. Від відчаю, хлопець стиснув кулаки , і закричав що було сили.

– - Чого репетуєш? Тебе поранено?-- почувся з заду голос Плато.

Він, зі своїм братом Капером, на човні, підпливав якраз до того місця, де стояв Івер. Обидва чоловіки були перемазані брудом, і дуже роздратовані.

– - Ні, я не поранений.-- ніяковіючи відповів хлопець.-- Просто дуже хвилююсь за свою матусю, я не можу їй нічим допомогти, бо не в змозі перебратися до свого будинку.

– - Сідай у човен, підвеземо, але не лякайся, якщо ці тварюки перекинуть човен, в болоті вони не страшні, ми вже це перевірили.-- сказав Капер.

Івер розвів руками, показуючи свій забруднений одяг:

– - Я це теж уже перевірив.-- і стрибнув до човна.

Тим часом, Карол і Каху радились, що робити, і як допомогти людям здолати цю страшну навалу монстрів.

– - Треба вигадати , щось ефективне, Кароле, тобі на думку нічого не спадає?— запитав у молодого чарівника, старший товариш.

– - Та дещо спало, але не знаю чи можливо це втілити в життя.

– - Про що саме, ти кажеш?— поцікавився, Каху.

– - Про зілля, що ми варили в Сулерії. — відповів хлопець.

– - Це не реально!— покрутив головою дев’ятий учень. — Щоб перетворити кожну з цих тварей, стріл не вистачить.

– - А навіщо стріли? Бахтар наробив біди, просто виливши свій трунок у болото, і ми зробимо те саме, лишень треба побільше його зварити.

– - І де, ти, думаєш це зробити? Просто тут?

– - Ні. Сідай на Капіто, і лети до Муеро-Лісовика. Разом ви це швидко зробите.

– - А, це, не погана думка, хлопче. Ти стаєш мудрішим за мене!

– - Не перехвали. Давай, не зволікай, дорога кожна хвилина. — як старший, наказав Карол.