Чтение онлайн

– - Облиш, хлопче, нам його не наздогнати. — прокричав, болотнику на вухо, Капер.

Він подав другові руку, і затяг його на свого коня, позад себе.

– - Як гадаєш, Кароле, це витівки Бахтара?— спитав Теймур.

– - Важко сказати. Інколи природа сильніша за будь яку магію. — відповів молодий чарівник, і він був правий.

Бахтар проклинав все на світі, намагаючись сховатись від дощу під цупкою рядниною, яку йому дали гостинні господарі, та це не допомагало, і скоро він вимок до нитки. Чаклун із заздрістю поглядав на своїх зачарованих слуг, ті не помічали нічого навкруги, виконуючи волю господаря. Тут, на луках, де земля і так насичена вологою, від великої кількості джерел, цей дощ, одразу спричинив повінь, і бандити брели по коліна у воді, але їм було байдуже. Важко було сказати, що діялось в їхніх головах. Вони тупо дивилися перед собою, немовби спали з розплющеними очима. Синіючи від холоду, карлик щільніше укутався в покривало, надіючись, що негода скоро скінчиться. Та йому, більше, нічого і не лишалось. Бахтар знав, що не на багато опереджає своїх ворогів, будь якої миті, вони можуть його наздогнати, і тоді його план і мрії, будуть під загрозою. Йому конче необхідно щось видумати, щоб надовго відволікти переслідувачів від своєї персони, і ідея почала вимальовуватись в його злому , хворобливому мозку…

Негода, була непривітною, не лише до Бахтара і його ескорту, всі кому не пощастила цієї миті бути на зовні, потерпали від холодного, проливного дощу і сильного вітру. Карол з друзями, поволі наближалися до селища, рідної домівки молодого чарівника. Коли вже притулок був зовсім поряд, разом з краплями дощу на землю полетіли шматки льоду. Град бив по обличчю і руках мандрівників, гострі уламки шмагали по спинах змучених коней, і тварини мимо волі прискорили свій біг. Ось, нарешті і батьківський будинок. Мандрівники прив’язали коней під навісом, і поспішили до оселі. В таку негоду, Сарман і Орелія не чикали гостей. Батько сидів біля комину і лагодив взуття. Вітер завивав у трубі як справжній музика, виводячи свою мелодію, вогонь весело танцював під ту музику, освітлюючи роботу господаря. Мати шила сорочку сидячи на лаві, під вікном. На підвіконні горіла масляна лампа, бо з знадвору була справжня темінь. Світло від лампи не дало їй розгледіти неочікуваних гостей, тому коли раптово відчинились двері, вона якусь мить розгублено дивилась на прибулих. Шиття випало з її рук, на підлогу, та жінка не стала його підіймати, вскочивши з місця вона як горлиця полетіла на зустріч синові, і притулившись до його , вже чоловічих грудей, заплакала.

– - Ну чого, мамо!— замість вітання, розгублено прошепотів, Карол.

Він ніжно погладжував жінку по спині, намагаючись заспокоїти, на допомогу прийшов батько. Він широко посміхаючись, повільно підвівся зі свого місця, підійшов, взяв дружину за плечі і відвів у бік.

– - Вибач, дорогенька, але мені теж кортить привітатись з сином. — вдавано-суворо сказав він їй, а потім повернувся і затис Карола в обіймах, так сильно, що з промоклого наскрізь одягу хлопця, на підлогу, побігла вижата ним вода.

– - Ой, лишенько, які ж ви всі мокрі. — схаменулась Орелія. — Вас негайно треба переодягти, а то похворієте!

Жінка відчинила віко скрині , і почала вибирати потрібний одяг, Сарман зупинив її:

– - Я сам знайду хлопцям одяг, а ти люба, збирай на стіл. Шлях у наших гостей був не близький, вони добряче зголодніли. А, ви друзі мої, підходьте ближче до вогню, і роздягайтесь, мати має рацію, в таку негоду легко застудитись. — звернувся господар до своїх гостей.

Ті не сперечались, хлопці були раді скинути з себе мокрий одяг, і зігрітись біля комина, цієї привітної господи. Після того, як сестри Карола повиходили заміж і розлетілись з рідного гнізда, Сарман і Орелія залишились самі, і раді були кожному, хто до них завітає, це відчувалось одразу, варто було лише переступити поріг їхнього будинку. Друзі, знайомі, навіть незнайомі подорожні, що шукали притулку на ніч, однаково привітно зустрічались в цьому домі, а що вже казати про рідного сина, та його товаришів? Невдовзі, вони вже сиділи за накритим столом.

– - Ось, спробуйте нашого вина. — принесла Орелія глечик. — Воно вас зігріє і додасть сили.

Сарман діловито почав розливати напій по чарках.

– - Що привело вас, в наші краї?— не відриваючись від справи, спитав він.-- Тільки не кажіть, що скучили за нами.

– - Я справді скучив за вами, рідні мої, але ти тату правий, не це мене і моїх друзів, привело до рідної домівки.

Карол розповів батькам про всі події, що відбулися за кілька останніх днів.

– - От негідник цей Бахтар. — схвильована почутим, скрушно захитала головою мати. — Будь обережний синку, я за тебе хвилююсь. Твій ворог могутній чаклун.

– - Я згодний з матір’ю…-- почав було свою настанову і Сарман, але його перервав стукіт у двері. — Хто там такий ввічливий? Заходьте, не соромтесь, у нас відчинено.

Двері відкрилися і на порозі з’явився Іон.

– - Доброго дня, господарі!— весело привітався сусід. —Я побачив під навісом прив’язаних коней, і зрозумів у вас гості. Негода вже майже вщухла, от я і вирішив навідатись, може якусь новину почую.

– - Сідай до столу, Іоне. Випий вина. — запросив Сарман, нового гостя. —А новини не дуже втішні. З Сулерії прийшов у наш світ злий чаклун Бахтар, і наробив багато лиха в поселеннях вуглярів і болотників. Добре, що хоч нас минув.

У сусіда, обличчя набуло стурбованого вигляду.

– - А, як виглядає той чаклун?— запитав він у Карола.

Хлопець помітивши занепокоєність чоловіка, поцікавився навіщо це йому. Іон розповів про своїх ранішніх гостей, про карлика і дивних його слуг.

– - Ну от тобі і відповідь! То і був Бахтар, а слуги, банда Самсона. Чаклун викрав їх з в’язниці, щоб ті йому слугували. — пояснив чоловікові Карол.

– - Дивно! Ви розповідаєте про якогось лиходія, а мені мої гості видались чемними і порядними людьми. — здвигнув плечима Іон.

– - Бахтар може бути яким завгодно, аби це було йому на користь. Адже ти, мабуть, нагодував їх?

– - Так, нагодував, і дав чим плечі прикрити, адже вони вирушили в дорогу, в акурат на початку зливи. Я пропонував їм перечекати негоду, та карлик не погодився, сказав що дуже поспішає.

– - От бачиш, Кароле, ти хвилювався, що Бахтар втече від нас. — втрутився в розмову Плато. —А ми, його переслідуємо по п’ятах. Та і під час зливи, він не далеко забрів. Он як розлило навкруги. Вода на луках до колін доставала!

– - Так, друже, ти напевно правий, я даремно хвилювався. І в моєму селищі він лиха не наробив, може і Мілену біда обмине. Адже чаклун дуже поспішає, а шлях до Каурданського перевалу не лежить через селище степовиків. Та все ж, затримуватись не будемо, краще попередити нещастя, чим потім, бідкатись і виправляти свої помилки.

Мабуть Каролове серце, все ж щось йому підказувало, тому він і поспішив в дорогу. Орелія похапцем зібрала хлопцям торбину, і разом з чоловіком вийшла провести дорогих, довгоочікуваних, але таких скорих на підйом, гостей, за ворота. Вона ще довго махала їм у слід білою хустиною, поки Сарман обійнявши її за плечі, не завів у хату.

Коні ледь пересували ноги, по розкислій від дощу, дорозі. На небі давно сіяло літнє, пекуче сонце, але з пагорбів, сюди в низину, продовжували стікати брудні потоки. В деяких місцях, зливаючись, вони утворювали бурхливу річечку, і щоб перейти таку перепону, хлопцям доводилось злізати з коней, бо тварина, посковзнувшись, могла впасти і придавити вершника. Не пройшло і години, як мандрівники залишили затишну оселю Каролових батьків, а вони вже були з голови до п’ят перемазані липким брудом і наскрізь мокрі.

– - Не уявляю, як Бахтаровим носіям, вдалося тут пройти, і не втопити свого володаря. — обізвався, завжди мовчазний Капер.

– - Таке лайно, важко втопити. — грубо висказав ся, Плато.

Друзі дружньо зареготали, тільки Карол не зважав на цю балаканину, він був заглиблений у свої роздуми. Лише коли Теймур штовхнув його під бік, звернув увагу на товаришів:

– - Про що це, ви, так весело розсуджуєте?

– - А, тебе, наче поряд і не було. — посміхнувся до нього, вугляр.

– - Він мріяв про свою Мілену, інакше чув би нашу розмову. — задів чарівника, Івер.