Чтение онлайн

– - А що, в цьому, поганого? Я теж постійно думаю про дружину. — встав на захист хлопця, Капер. —Я не попрощався з нею, і мабуть Ніка, на мене дуже сердита.

– - Так, вона міцно тримає тебе, в своїх маленьких ручках. — посміхнувся до брата, Плато. — Начувайся, коли повернешся!

Друзі знову засміялися.

– - От дивина!— вигукнув Івер.

– - Що, тебе, здивувало?— розгублено запитав у болотника, Теймур.

– - А ви хіба не бачите? Попереду, зовсім суха дорога !

– - Дійсно! Це ж, чудово! – радо обізвався, Плато. — Мабуть злива сюди не дістала. Ми, швидко наздоженемо Бахтара.

Та Карол, зовсім не зрадів з цього приводу.

– - Якщо Бахтар вийшов ще на світанку, то давно іде по сухому, і зміг далеко від нас відірватись. Потрібно поспішати, друзі мої!

– - В селище степовиків, завернемо?— спитав у чарівника, Теймур.

– - Неодмінно. Я хочу впевнитись, що там, все добре.

Каролові, навіть, порада персня була не потрібна, щоб це вирішити.

Цілий день зайняла у Бахтара мандрівка до поселення хліборобів. На околиці селища чаклун наказав, своїм рабам, зупинитись. Щоб опинитись тут, їм довелось зробити не малий крюк, та Бахтар, був упевнений, затрати часу будуть компенсовані, коли набридливі переслідувачі, залишать його в спокої, хоча б, на кілька днів. Для нього, цього буде, більш ніж досить, щоб здійснити свою мрію.

– - Ідіть в низину, до ріки. — приказав він, розбійникам. — Там, у рибаків, дістанете човна, і трохи нижче за течією, чикатимете на мене.

Розбійники мовчки слухали його накази, ні рухом ні словом не виказали своєї уваги, та чаклун був упевнений, що вони зроблять так як було сказано.

– - Ідіть виконуйте.

Шестеро розбійників пішли куди їм було наказано, а Бахтар перетворившись на Крахуна, рушив до хатини Мілени, з його вуст не сходила злорадна посмішка, так вже подобався йому, його підступний план.

Нічого не підозрюючи, дівчина, разом з батьками поралась по господарству, і коли побачила, що до їхньої оселі наближається маленький чоловічок, завмерла від подиву( в тому чоловічкові вона впізнала Крахуна, чарівника з Сулерії, і свого давнього друга). Зрадівши такій несподіваній і приємній, для неї зустрічі, Мілена пішла йому на зустріч.

– - Крахуне, як я рада тебе бачити!— ще з далека, гукнула вона, гостеві. Та раптом, здивована, зупинилась. —А чому, це ти тут? Яким вітром, тебе, занесло в наші краї?

Крахун-Бахтар подивився на неї сумними очима, і скрушно захитав головою:

– - Бідолашна, моя дівчинко, велике горе спіткало нас!

У Мілени, від передчуття чогось страшного, засмоктало під ребрами, і вона, мов підкошена, опустилась на землю, лише змогла прошепотіти:

– - Карол?

Побачивши, що з Міленою не все гаразд, Перус і Орика підбігли до своєї доньки, і відгородили її, від дивного гостя.

– - Хто ви такий?— сердито крикнув на карлика, батько дівчини. — Що вам потрібно від моєї дитини?

Та дівчина заступилась за коротуна:

– - Тату, заспокойся. Ця людина не зробила мені нічого лихого. Я знаю його. Це чарівник з Сулерії, його ім’я, Крахун. Він приніс звістку від Карола.

– - Так. — захитав головою Крахун - Бахтар. — Та звістка ця, не дуже приємна. Вірніше сказати, дуже погана.

– - Карол загинув?— стискаючи біля грудей руки, що аж побіліли пальці, і затинаючись, спитала Орика.

– - Ні. Злий чаклун Бахтар вирвався на волю, і хлопець прийшов до нас, щоб врятувати мій народ від лиходія. Та той використав страшні чари, і тепер Карол, посеред життя і смерті. Рівновага, дуже хитка. Потрібен хтось, хто кохає його понад усе, щоб вирвати з тих чар, бо інакше смерть переможе.

– - Я згодна на все, аби лише врятувати коханого. – гарячково вигукнула, дівчина. — Що потрібно робити?

Та замісто відповіді чаклуна, пролунав голос Мозуса:

– - Крахуне, друзяко, як я радий бачити тебе!— чоловік нагнувся, і міцно стис карлика в обіймах, той аж охнув.

Крахун-Бахтар не сподівався на таку, несподівану для нього, зустріч, та нічим себе не виказав, навпаки, прикинувся що зрадів, і почав, по новій, розповідати про лихо, що спіткало Карола. Мозус уважно вислухав, а потім спитав:

– - Де зараз хлопець?

– - В Сулерії. Його не можна в такому стані, переміщати з планети на планету. Тому потрібно, щоб Мілена сама вирушила у мій світ, а я їй в цьому допоможу. В Каурдані є місце, з якого без зусиль можна потрапити до Сулерії. Туди, ми з дівчиною, і направимось. А там, все залежатиме лише від неї, з’ясується, на скільки сильне її кохання.

– - Я люблю Карола, як рідного сина. Та не можу відпустити Мілину, саму, з цим Крахуном. Та вже і за полудень, скоро почне вечоріти. Доведеться ночувати в горах. А там, я чув, безчинствують розбійники. — заперечив Перус.

– - Таточку, ріднесенький, відпусти!— впала до його ніг, донька. — Мені без Карола, не жити!

– - Що ти, таке кажеш, дитино моя. — позадкував від дівчини, Перус.

Чоловік розгубився, і не знав як вирішити. На допомогу прийшов Мозус:

– - Не хвилюйся за Мілину, друже. Я піду разом з нею, і захищу її, від будь якої напасті.

Такий поворот подій, зовсім не входив у плани злого чаклуна, та він розумів, що відказ від допомоги Мозуса, може викликати підозру, що до нього.

– - Це, навіть добре, якщо ти підеш з нами!— удавано-радо, вигукнув він. — Тільки вирушати потрібно негайно, бо можемо спізнитись.

– - Я, лише сповіщу дружину, і візьму свою зброю. — направляючись до свого будинку, сказав Мозус.

– - Навряд чи вона, тобі, допоможе. — тихо, щоб ніхто не почув, прошепотів, чоловікові навздогін, чаклун.

– - Я теж, дещо, хочу взяти з собою. — промовила дівчина, і зникла у будинку.

За мить, вона вже стояла на ганку, з вузликом в руках.

– - Що це в тебе, доню. — спитала Орика.

– - Моє весільне вбрання і пасок, що я вишила для Карола.

– - Навіщо, це, тобі?— здивувався батько.

– - Не чіпай її, Мілена знає, що робить. — стала на захист доньки, Орика.

Перус здвигнув плечима, та більше нічого не казав. Попрощавшись, Крахун-Бахтар, Мілена і Мозус вирушили в дорогу.

Ще з далека, Мозус помітив невелику групу людей, що стояла на березі річки, та він не звернув на них уваги, думаючи, що то місцеві рибалки. Лише коли вони підійшли до гурту впритул, впізнав серед них Самсона. Мілена теж, впізнала розбійника, і злякано позадкувала. Кого-кого, а цього мерзотника, вона не могла спутати ні з ким. Мозус вихопив меча, і глянув на Крахуна, сподіваючись на допомогу. Та замісто друга, побачив Бахтара, що розплився в злорадній посмішці: