Чтение онлайн

– - Друзі мої, вам потрібно відбудовувати своє селище, самі жінки цього не зроблять. Мандрівка може виявитись дуже довгою і небезпечною. Навздогін злому чаклуну, поїдемо лише я і Теймур.

– - Ти хочеш подорожувати з цим безшабашним?— підтрунюючи Теймура, спитав Плато. — Ми з Капером не можемо цього допустити, тому відправляємось з вами. Як в добрі, давні часи, подорожуватимемо разом.

Карол хотів було заперечити, і тільки відкрив рота, щоб промовити слово, та Капер йому не дав:

– - І, не сперечайся буд ласка, ми так вирішили, і край розмові.

Чоловіки виловили по лісі коней, що порозбігалися під час навали черви, і почали лаштуватись в дорогу. Карол помітив, що і Івер, теж сідлає коня, він підійшов до друга:

– - Івере, ти впевнений, що і тобі потрібно з нами їхати?

Хлопець сердито засопів, але збиратись не припинив. Молодий чарівник, махнув з досади рукою, і залишив Івера у спокої. Сперечатися було марно, його однаково не послухають. Коли вже всі були готові вирушати в дорогу, Карол підійшов попрощатись до Каху:

– - Повернешся в замок до Орнагула?— спитав він у старого.

– - Ні. залишаюсь тут. Допоможу відбудувати селище, і захищатиму цих людей. Хоч якась користь буде від моїх знань.

– - Це, ти, вірно вирішив. Без твоєї допомоги, людям буде важко заново відбудувати селище.

Хлопець потис старшому товаришу руку, а той не стримавшись, по батьківські, обняв Карола:

– - Нехай щастить вам!

Весь залишок дня, маленькій загін, провів у дорозі, і лише коли зовсім стало темно, вирішили зупинитись. В лісі, в ночі, небезпечно мандрувати. В темряві кінь, через корч, може травмувати ногу, або вершник, розбити голову об гілку, а ще завжди існує вірогідність, заблукати. Друзі розпалили багаття, і посідали навколо нього. Важко було вгадати, як довго триватиме їхня мандрівка. Та всі вони були готові до довгої подорожі. Карол обвів друзів поглядом, зупиняючись на кожному з них. Ось Плато, кремезний світловолосий чоловік, він самий старший серед них, трохи вайлуватий, але розсудливий. Він не дасть зробити необміркований крок, і це часто рятувало, його друзям, життя. Капер, на рік молодший, але вже одружений. Карол сам висватав за нього свою кузину Ніку, і був задоволений цим, бо подружжя було дуже щасливе. Капер був схожий на свого старшого брата, але дуже вже мовчазний, інколи за цілий день від нього і слова не почуєш. Та надійнішого друга годі і шукати. А ось Івер і Теймур, обидва непосидючі і гарячі, спочатку роблять, а потім думають, та за друзів, життя не пошкодують. Карол посміхнувся, думаючи про них, разом вони чудова команда, якій під силу будь які труднощі.

– -Про що замислився, друже?— перервав його роздуми, Теймур.

– - Та ні про що, і про все одразу. — відповів, молодий чарівник.

– - Що тебе хвилює, хлопче?— втрутився в розмову Плато.

– - Перстень, що мені подарував Муеро, показує, що шлях до скіпетра лежить через Каурдан. А, найкоротший путь туди, перетинається з селищем де живуть мої батьки.

– - Гадаєш, Бахтар і там наробить лиха?— розхвилювався Теймур.

– - Я впевнений в цьому. Він робитиме все, щоб зупинити нас, саме це мене і бентежить.

– - Не хвилюйся, разом, ми здолаємо будь які труднощі!— заспокоїв друга, Плато.

Капер, в знак згоди з братом, закивав головою.

– - Я не хвилююсь за труднощі, надійніших друзів, ніж в мене, немає ні в кого. Я хвилююся за своїх рідних, і за кохану дівчину. Кілька годин, що нам доведеться перечекати до ранку, можуть комусь дорого коштувати. Ви розумієте мене, друзі?

– - Звичайно розуміємо. – зітхнувши, відповів вугляр. — Але озернись, темінь, хоч око виколи. Цієї пори, ми далеко не зайдемо. Тільки почне сіріти, вирушимо в дорогу. Коні швидші за ноги розбійників, ми обов’язково наженемо Бахтара.

Карол мусив погодитись з Теймуром, хоч на душі було млосно і моторошно. Можливо це ніч навівала погані думки, а насправді, все не так і страшно, адже і злому чаклунові потрібно відпочивати.

Бахтар гнав своїх носіїв без зупину, аж поки вони не принесли його в невелике селище. Звісно він міг і тут наробити шкоди, щоб затримати свого переслідувача. Адже це було те саме селище, де жили батьки Карола, але він не став цього робити, треба було нагодувати своїх рабів, щоб вони зовсім не охляли. Люди, що мешкали тут , його не знали, і він постукав в першу, ліпшу оселю, це була хата Іона і Федори, сусідів Каролових батьків. Двері чаклунові відчинила красива, повногруда жінка, вона приязно посміхнулась, і впустила неочікуваних гостей до будинку. Бахтар чемно вклонився, і попрохав притулку для себе і своєї свити. Чаклун здався господарям поважною особою, яка має власних слуг, і тому вони не змогли відмовити йому в гостинності. Одразу був накритий багатий стіл. Виставили все, чим можна було пригостити подорожніх. Іон з чемності, трохи ніяковіючи перед багатим гостем, запитав:

– - Вибачте за мою допитливість, але, хто ви будете, і куди тримаєте шлях?

– - Чому ви вибачаєтесь?— влесливо посміхнувся Бахтар. — Ви маєте повне право знати, кого приймаєте в своєму домі. Я посол з Сулерії, і направляюсь до південних держав. Шлях, виявився, набагато довший ніж ми очікували, тому і довелося шукати ночівлі.

– - А чому, ви, мандруєте пішки, адже кіньми набагато швидше.

– - Можливо, та наша віра не дозволяє нам використовувати тварин для власних потреб.

– - Ви що, і м’яса не їсте?

Бахтар зиркнув на бандитів, ті з апетитом наминали печеню з кроля.

– - Рабам, ми дозволяємо його їсти. — найшов вихід з незручної ситуації чаклун. — Для поповнення сил, але вищій клас, навіть торкнутись такої їжі, гидує.

– - Я, вас, так розумію!— втрутилась в розмову господиня. — Мені теж шкода бідолашних тваринок, але чоловікові хіба це доведеш!

– - Та годі тобі, завела!— махнув на Федору рукою, Іон.

Жінка знітилась, але все ж тихо додала:

– - Ну чого ти, цикаєш? Я прийшла сказати, що постелила панові у вітальні, а його прислузі в сіннику.

– - Дякую вам шановна. — знову розплився в усмішці Бахтар, тільки зараз він відчув всю втому, яка накопичувалась весь час його подорожі. — Якщо дозволите, я вже піду відпочивати.

Бахтар зиркнув на Самсонову банду, ті все ще жували:

– - Годі жерти!— гаркнув він на них.

Ті, як по команді, вскочили на ноги.

– - Марш відпочивати! Завтра в дорогу на світанку. — потім повернувся до господарів, і вже зовсім іншим голосом попрохав:

– - Розбудіть нас, будь ласка, лише почне сіріти.

– - Обов’язково розбудемо. — пообіцяв Іон.

Невдовзі, Бахтар і його свита спали міцним сном.

Ранок видався досить похмурим. Небо затягли важкі хмари, з яких зривався дрібний дощик.

– - Щось не подобається мені ця погода. — показав рукою на обрій, Капер.

Там весь час спалахували блискавиці, і до друзів долинали відголоси сильної грози.

– - Нам потрібно знайти притулок. — висловив свою думку Івер.

– - Де ти , тут, його знайдеш?— іронічно спитав Теймур.

Вугляр був правий. Друзі вже вийшли з лісу і навколо, куди не глянь оком, розкинулась безкрая долина, вся наскрізь помережена маленькими річечками і потічками, лише де не де, піднімались невисокими хвилями, пагорби.

– - То, де ти тут сховаєшся?— повторив своє запитання, вугляр.

– - Може встигнемо до селища скотарів?— здвигнув плечима, болотник.

– - І до скотарів, і до мого селища, з відси, відстань майже однакова. Тому будемо їхати до моїх батьків. — промовив Карол, і повернув коня в потрібному напрямку, примусивши бігти галопом. Друзі рушили слідом. Та хоч як, маленькій загін, не поспішав, доїхати до притулку вони не встигли. Рушив сильний вітер, він налетів зненацька, і притримав швидкий біг коней. Як не намагалися вершники примусити тварин бігти скоріше, ті, цього зробити, були не в силі. Від того вітру, трави похилилися до самісінької землі. Буревій рвав одяг, і норовив виштовхати їздових з сідел. Хлопці попритулялися до кінських ший, щоб утриматись верхи. Стало темно як у ночі. Одразу кілька блискавок пронизали небо, і вдарив грім такої сили, що позакладало вуха. Кінь під Івером, з переляку, встав диба, і скинув бідолаху на землю. Потім круто повернув за вітром, і побіг щосили. За мить його не стало видно за потоками зливи, що ринула на голови мандрівникам. Розгублений Івер, стояв розвівши руки, сутулячись під холодним дощем, і не знаючи що робити.