Чтение онлайн

– - Невже ти, думаєш, що тебе врятує, цей шмат металу?

У чоловіка, в середині, все похололо.

– - Тікай, Міленко! Я їх затримаю!— крикнув він, затуляючи собою дівчину.

Та було вже пізно. Одним змахом руки, Бахтар підняв Мозуса в повітря, і кинув на каміння. Страшний біль пронизав все його тіло, останнє, що чоловік почув, це наказ чаклуна своїм прислужникам:

– - Ловіть дівку, і вирушаємо до Каурдану.

Мілена бігла з усієї сили, та розбійники виявились пруткішими, вони хутко наздогнали дівчину, і приволокли до чаклуна.

– - Я бачу, своєю волею, ти не підеш. — сказав Бахтар, дивлячись на неї знизу в гору. — То підеш з моєї волі.

Мілена вся тремтіла, вона знала Бахтарову силу, але не могла відірвати погляду від його очей, і за мить вже була слухняною жертвою у його владі. Вона покірно сіла до човна, підкоряючись наказу свого повелителя.

Ще і сутеніти не почало, як у двері до будинку Перуса і Орики хтось постукав. Який же був їх подив, коли на порозі вони побачили Карола з друзями.

– - Чому ви, на мене, так дивитесь, наче примару побачили?— здивувався хлопець.

– - Кароле, з тобою все добре?— спитав, замість відповіді, батько Мілени.

– - Так. А що сталось?

– - Приходив чарівник, на ім’я Крахун. Сказав, що ти потрапив у біду. Він забрав з собою Мілину, щоб вона тебе своїм коханням звільнила від чар. Мозус пішов разом з ними. — все це, Перус промовив скоромовкою, наче боявся не встигнути розповісти, все що сталось.

Карол зблід.

– - Я не даремно хвилювався. – сказав він, повернувшись до своїх товаришів.

Вони, погоджуючись, закивали головами.

– - Про що, ти, кажеш, Кароле?— тремтячим голосом, спитала Орика.

Жінка вже зрозуміла, що її донька у біді, та не хотіла в це вірити, адже сама відпустила дівчину з чарівником. Вона хотіла, щоб Карол заспокоїв її, сказавши, що все добре, та хлопець мовчав, втупившись в підлогу. Орика і Перус чикали його відповіді, як вирок. Нарешті Карол обізвався:

– - Не хвилюйтесь, з Міленкою все буде добре. Бахтар не зробить їй ніякої шкоди, вона потрібна йому, щоб затримати мене. Та Мозусові загрожує смертельна небезпека, він чаклунові тільки заважатиме.

З вулиці долинув якийсь гомін. Натовп людей пройшов біля двору Міленених батьків, і звернув на подвір’я до Мозуса. Молодий чарівник з друзями, передчуваючи біду, побігли туди. На ганку, вкритий старим рядном, весь закривавлений, лежав їхній товариш. Мозус ледве дихав. Карол опустився поруч, на коліна і взяв його за руку.

– - Друже мій дорогий, ти чуєш мене?— прошепотів він, дивлячись на бліде обличчя.

Чоловік відкрив очі, і мутним поглядом подивився на хлопця, впізнаючи його. Потім, ледь чутно, сказав.

– - Каурдан. Бахтар повів її до Каурдану. Я не зміг захистити…

– - Я зрозумів, не хвилюйся. — не дав доказати пораненому Карол.

Він бачив яких зусиль коштувало чоловікові кожне сказане ним слово, тому і зупинив його.

– - Кароле, зроби щось. — почувся голос Мозусової дружини.

Жінка стояла поруч. По її обличчю бігли сльози горя і відчаю.

– - Не хвилюйся, Марико, я вже роблю. Мозус живий, це головне. Незабаром він одужає. Йому потрібен лише спокій, а його рани я вже залікував, тільки залишилось набратись сил.

Карол попрохав допомогти йому занести пораненого до будинку. Визвалось кілька охочих. Марика зайшла разом з ними, а молодий чарівник підійшов до людей, що принесли Мозуса:

– - Хто ви такі? Де, ви, знайшли пораненого?

– - Ми рибалки. — обізвався один з незнайомців. — До нашого селища вдерлась банда грабіжників. Всі дорослі чоловіки були якраз на вилові, і поселення нікому було захистити. Взяли бандити не багато, лише старий човен, але при цьому, поранили старого батька, одного з рибалок. Коли повернулися чоловіки, то озброївшись кинулись їх доганяти, щоб наказати мерзотників, та було вже пізно, банді вдалось втекти. На березі ріки ми знайшли Мозуса, він був непритомний і дуже побитий, та ти і сам його бачив. Мабуть це теж діло бандитських рук.

Карол слухав уважно, не перебиваючи оповідача. Коли той замовк, спитав:

– - У вашому селищі, нічого дивного не помітили в тих грабіжниках? Я маю на увазі, їхній вигляд.

– - Моя дружина сказала, що вони ніби спали з відкритими очима, дивились і не бачили. — обізвався, інший рибалка.

Хлопець зрозумів, що банда Самсона і досі перебуває під впливом Бахтара, і діяла по його вказівці. На човні, та ще й в низ по річці, вони швидко дістануться до Каурданського перевалу.

– - Дяку вам, що врятували нашого друга. — подякував рибалкам Карол, і вклонився до землі.

– - Нема за що. Ми всі добре знаємо Мозуса, і не полишили б його у біді. Він багато чим допоміг нашому селищу, у важкі часи. — відповіли рибалки, і попрощавшись, пішли назад, до свого поселення.

– - Як будемо діяти, друже?— спитав у Карола, Плато.

Хлопець лише обвів поглядом своїх товаришів, і нічого не кажучи, пішов до коней. Його супутники, все зрозуміли без слів. І за кілька хвилин маленький загін вже гнав галопом коней до перевалу. Попереду, виграючи потоками, заблищала ріка. Вершники притримали своїх гривастих друзів.

– - Ріку прийдеться переходити у брід. — сказав Теймур.

– - Місцями, тут може бути глибоко, а я, не дуже добре плаваю. Ви впевнені, що іншого шляху немає? — розхвилювався, Івер.

– -- В обхід далеко.
– -- відповів на те, Теймур.

– -- Краще перейти тут. Буде швидше.
– -- погодився з ним Карол.

– -- Друзі, чесно кажучи, глибока вода мене лякає.
– -- зізнався Івер.

– - Тебе перевезе твій кінь. Він, не в приклад тобі, добре плаває. — засміявся з хлопчини, вугляр.

Коні обережно заходили в холодну воду, нащупуючи копитами каменисте дно. Майже до середини, тварини брели по брюхо у воді. Та несподівано, кінь під Капером, провалився у підводну яму, і вершник, і скакун пірнули з головою. Друзі стривожились, та даремно. Теймур був правий, коні добре плавають, за мить на поверхні з’явилась кінська голова, а поряд з нею, і голова Капера. Чоловік міцно тримався за шию тварини. Загалом переправа пройшла вдало, якщо не враховувати, що мандрівники вимокли до нитки, у крижаній воді, і в них зуб на зуб не потрапляв.