Чтение онлайн

* * *

Ми поранені люди, ми дуже поранені люди.

Але хто наші вбивці? — не цей, не цей і не ця.

їх нема, вони є, і все це ще тільки прелюди.

Ті, що нас убивали, змінили вираз лиця.

Древо мислі вродило — цитати, цитати, цитати.

Як втомилась душа у суспільній своїй німоті!

Хто віддасть нам життя?

А немає ж у кого спитати.

Ті, що нас убивали, іще раз уже не ті.

"Ми прилетіли вранці у Європу..."

* * *

Ми прилетіли вранці у Європу.

Блискучий лайнер випустив шасі.

І кинув міст сталеву антилопу

в ласо доріг, тунелів і таксі.

Все зарябіло, як газетні шпальти.

Бетон, гудрон і пляжна пастораль.

Тісні двори, запечені в асфальти,

і вільний шлях, закутий в магістраль.

За день обличчя сірі, як тремпанги.

Глухе двигтіння титанічних струн.

Гігантське місто витискає штанги —

гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп!!!

Мигтять в очах рекламні балагани,

світ закидає вудлища антен.

Шматка землі немає під ногами,

в яку б ще міг упертися Антей.

Пелюстки скронь — чавунні, як гантелі.

Гараж, віраж, транзистор, віадук!

...І ось вночі, в модерному готелі,

мене збудив якийсь космічний звук.

Я потяглась рукою по годинник.

Вже ледь світало. Ранок був сумний.

І де він взявся, звідки він тут виник,

такий незвичний, дивний, неземний?!

Це зойк світів? Чи надсвідома згадка?

Чи, може, сон прекрасний наяву?

...А то звичайний європейський дядько

косив у нас під вікнами траву.

МИСЛИВЕЦЬ

Із лугу виходить мисливець,

він пахне туманом плес.

Похмуро під ноги дивиться

чорний мисливський пес.

Напевно, чималий кусень

прийшлося йти віддаля,

аж звисли козацькі вуса

з-під крисів старого бриля.

І втома — на цілий тиждень,

і чоботи не скриплять,

і дикі сріблясті крижні

при боці мисливця сплять.

Ти кличеш мене з собою...

Мисливче, хороший мій!

Із всіх можливих двобоїв

найгірший — нерівний двобій.

Ну, що ж, устану я зрання

та й буду тебе чекать.

Існує в житті полювання —

то мушу і я полювать.

Я спритно буду стріляти

у груди озерам лісним...

Але птахів підбирати

ти все-таки будеш сам.

«Проміння землі», 1957 р.

"Ми хочем тиші, хочем храмів"

* * *

Ми хочем тиші, хочем храмів.

Ми хочем музики й садів.

А всі залежимо від хамів,

від хрунів, хряків і вождів.

Ми всі залежимо від хамів!

Від їхніх кланів і сваволь.

У нас немає наших храмів,

у нас немає наших доль.

Нас убиває їхній атом.

А їх все більше, їх орда.

Ми що не виборем, то втратим,

і в цьому вся наша біда.

24.11.2006

«Мадонна перехресть», 2011 р.

МІЖ ІНШИМ

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

— Люди, будьте взаємно ввічливі! —

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

— Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

"Мій добрий ліс"

* * *

Мій добрий ліс

моя любове

Тепер ти тільки мої сни

І листя різьблене дубове

І крона царственна сосни

"Мій милий, мандрівнику гордий"

* * *

Мій милий,

мандрівнику гордий!

В яких ти блукаєш краях?

Вітрами далеких фіордів

листівка пропахла твоя.

Зеленою вогкістю молу,

вугільним пилом портів...

Пройшла зачароване коло

печатей і штемпелів.

На марках — то біла мева,

то в сяйві древніх корон —

якась молода королева,

якийсь допотопний король.

Далекого рейсу прикмети...

Як довго листівка йде!