Чтение онлайн

що що кому коли не заманеться, —

біда мине, і щастя теж мине, —

те, що ти граєш, тільки зостанеться.

"Марнували літечко, марнували"

* * *

Марнували літечко, марнували.

А тепер осінні вже карнавали.

Душа задивиться в туман і марить обрисами літа.

Чи, може, це приснилось нам

купання в річці Геракліта?

"Марную день на пошуки незримої..."

* * *

Марную день на пошуки незримої

німої суті в сутінках понять.

Шалене слово загнуздавши римою,

влітаю в ніч. Слова мене п’янять.

Я — алкоголік страченої суті,

її Сізіф, алхімік і мурах.

Мої слова, у чоботи не взуті,

спливають кров’ю на її тернах.

Вони горять і валяться, як вежі.

А потім їх обмацують сліпці.

І що ж, так наче й не було пожежі —

і тільки жменька попелу в руці.

"Материнські перестороги не лякають"

* * *

Материнські перестороги

не лякають,

давно забуті.

Ти і сам вже не від того,

щоб кому прочитать напуття.

Де ж пак,

маєш великий досвід,

у міжбрів’ї сувору складку.

А якщо і цього недосить, —

виручає тебе догадка.

Ти дорослий уже, нівроку,

з цим погодилась навіть мати

А поглянеш на себе збоку —

чи хочеш себе впізнати?

І чи будеш собі до вподоби,

коли раптом зумієш збагнути

ти всього лиш слаба подоба

того, чим ти хочеш бути.

«Вітрила», 1958 р.

МАТИ

Вона була красуня з Катеринівки.

Було у неї п'ятеро вже вас.

Купляла вам гостинчика за гривеник,

топила піч і поралась гаразд.

Ходила в церкву, звісно, як годиться.

Гладущики сушила на тину.

Така була хороша молодиця

І мала мрію гарну і чудну.

У ті часи, страшні, аж волохаті,

коли в степах там хто не воював, -

от їй хотілось, щоб у неї в хаті

на стелі небо хтось намалював.

Вона не чула зроду про Растреллі.

Вона ходила в степ на буряки.

А от якби не сволок, а на стелі —

щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш —

хочеться літати.

Вночі заснеш у мужа на плечі.

Де б маляра такого напитати?

Навколо ж орачі та сіячі.

Уваживши ту мрію дивовижну,

приходив небо малювать шуряк.

Вона сказала:

— Перестань, бо вижену.

У тебе, — каже, — небо, як сіряк.

Якийсь художник у роки голодні

зробити небо взявся за харчі.

Були у нього пензлі боговгодні,

став на ослін, одсунув рогачі.

У нього й хмари вигинались зміями,

уже почав і сонце пломінке.

Вона сказала: — Ні, ви не зумієте.

Злізайте, — каже. — Небо не таке.

Вона тим небом у тій хаті марила!

Вона така була ще молода!

Та якось так — то не знайшлося маляра.

Все якось так — то горе, то біда.

І вицвітали писані тарелі,

і плакав батько, і пливли роки, —

коли над нею не було вже стелі,

а тільки небо, небо і зірки...

"Машини, шини, стрес, експрес"

* * *

Машини, шини, стрес, експрес,

кермо, гальмо, впритул, з-за рогу!

Стоїть Мадонна Перехресть,

благословляючи дорогу.

Таксі, автобуси, авто,

і мотоцикли, і кибитки.

Всі всім на світі є ніхто —

ні хто куди, ні хто нізвідки.

Маршрути горя і безчесть.

Світ на століття постарішав.

Стоїть Мадонна Перехресть,

чи вже Мадонна Бездоріжжя!

І мчать, і мчать, числа їм несть.

Дорога дальня й невідома.

Стоїть Мадонна Перехресть,

благословляюча Мадонна.

7.11.2005

«Мадонна перехресть», 2011

"Мене дивує, що в дитинстві "

* * *

Мене дивує, що в дитинстві

мене нічого не дивувало.

Ходив гарбуз по городу.

На яблуні сиділа Жар-птиця.

Під вікном у нас на травичці

жабка, мишка і півник жили в рукавичці.

А тепер — якийсь листочок осінній,

і вже стоїш в потрясінні.

"Мене ізмалку люблять всі дерева…"

* * *

Мене ізмалку люблять всі дерева,

і розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,