Чтение онлайн

і всі на світі плачуть не за ним.

А Рось кипіла в кам'яному ложі,

між голих віт кричало вороння.

І дві вербички стали на сторожі,

щоб ту могилу час не зарівняв.

І два віки зійшлися на пораду.

І Літній сад приснився тій вербі.

Хоч би яка скульптура з того чаду

прийшла сюди постояти в журбі!

Лежи, Іване. Світ вже був немилий.

Ще тут всілякі грози прогудуть.

Тут Рось тобі камінчиків намила,

з них добрі люди пам'ятник складуть.

Ти в цей пейзаж печально так вклинився.

Лишився тут, спасибі тій вербі.

Лежи, Іване. Кожен, хто вклонився

твоїй могилі, – пам'ятник тобі.

ПАНСІОНАТ «ФОРЕЛЬ»

(До питання про нервову систему)

В салоні пансіонату

зловили «Апассіонату»,

порпалися в ефірі,

шукали джаз.

Хлопчики розбещені,

молодички розпещені

вбивали час.

Сивий професор втупився в одну точку,

Анемічна дама нудьгувала в куточку,

Хмари над лісом пливуть перисті.

Флегматики вдумливо грають в покер.

Підтоптані пари, такі непаристі,

як Януси, дивляться в різні боки.

Усі бережуть огрядні фігурки.

Усі ковтають якісь пігулки. —

І з ранку до ночі та сама тема:

нервова система, нервова система!

Цвітуть гладіолуси, матіоли.

Нема емоцій, є моціони.

І тільки одна чорнокоса жінка

між цих болящих звучить дисонансом.

Вона промениться банальним здоров'ям,

смаглявим, гарячим, вишневим рум’янцем!

І там, де втомились дебелі дебіли,

вона до автобуса легко добігла.

Ні моціонів, ані режиму.

Вона в Карпатах збирає ожину.

Волосся у зливу струсне по плащу —

і викрутять з нього півхмари дощу.

Сміється на найвищому регістрі.

Вживає парфуми «Індійський сандал».

А чоловіки ходять і роздувають ніздрі.

Чужі чоловіки. Справді, скандал.

І, може, лише анемічна дама

не гострить кігті на неї в куточку,

бо то вже — Єва того Адама,

котрий вже дивиться в одну точку.

Отож їй дама і пояснила:

вона цим курортом буквально снила.

Неврастенія.

Роблять уколи.

Вона сюди не приїде ніколи.

Уколи не тонізують.

Сусіди тероризують.

— І потім ці грози, постійні грози!

Вночі гаркотять, а у мене неврози.

І потім, що це за акварелі?

Дають салаку замість форелі.

І потім, ця молодь, ця музика. Жах.

І потім — машини гудуть в гаражах.

Вам добре, у вас не розхитані нерви.

У вас є щось від богині Мінерви.

А тут все втрачено, все зужито,

і стільки всього в житті пережито!

Постійні струси, постійні стреси,

погані праси, немає преси.

Така вона стомлена, анемічна,

гіпопотамо-гіпотонічна.

Волосся фарбоване під мімозу,

обличчя в стані анабіозу.

І з ранку до ночі та ж сама тема:

нервова система, нервова система!

Старесенький лікар, чаклун санаторний,

підсилений курс призначає, повторний.

І слухав меццо, сопрано й фальцети,

і пише рецепти, і пише рецепти...

А ця спокійна, монументальна.

Такій, мабуть, пасувала б тога.

Тугі завитки смоляного волосся —

як барельєф ассірійського бога.

Ввійшла в кабінет, як ніхто ще не входив,

така квітуча, струнка на подив,

така весела, така чорноброва!

— Та я, — каже, — що, я практично здорова.

Яке там серце, яка голова?

На що мені скаржитись?

Я — жива!

Мене не вбив ні снаряд, ні куля.

З моєї шкіри не зробили ридикюля.

Волосся моє не пішло в промисловість.

Хороші діти. Спокійна совість.

Люблю свою працю. Щаслива в родині.

Чого ще треба сучасній людині?

А лікар оглянув її по формі.

Сестричка зробила аналіз крові.

Нервова система — нічого, в нормі.

І серце міцне, і легені здорові.

Буває ж такий щасливий феномен!

Поміряв їй пульс.

І, як штамп на конверті,

майнув на руці татуйований номер —

компостер Дахау, табору смерті.

ПАПОРОТЬ

Птиці зелені

у пізню пору

спати злетілись

на свіжий поруб.

Тихо спустились

на жовту глицю

птиці зелені,

зелені птиці.

Крилами били,

пера губили,

голови сизі

низько хилили.

Пні навкруги –

їхні родичі кровні.

Зрізи на пнях –

наче місяць у повні.

Птиці зелені!

Що ж вам ще треба?

Маєте місяць.

Маєте небо.

Та на зорі,

в золотаву пору

птиці зелені

рвонулися вгору.

Тільки злетіть

не змогли, не зуміли:

тісно було,

переплутались крила.

"Вітрила", 1958 р.

ПАСАЖ БОЛЮ