серпень жарінь розпашілого глекажовто спахнули дахи і порталикнига яку неуважно горталираптом сліпучо заквітла мов спекасерпень ріка невимовно солодкаплинуть будівлі старої сецесіїчиста й тонка світляна поволокавкрила дерев полудневі процесіїсерпень моя невблаганна ідиліятеплого воску олійна держававулиця скрипка соната неділягостра як жала тривожна тужава
Етюд неспокою
трава на камені вонавночі росте у ранах домутрава лунка немов лунарослинне тіло в кам’яномуі ми так часто не спимоі наслухаємо допокинічна трава зітхає мовнічні озера і затокисебе вганяючи мов клину ці крихкі тріскучі плитизапасти в усмішки щілинтриматись каменя і житихоча б між рейок і колісміж днями виникне і снамивисока й чиста ніби лістрава яка прийде за нами
Вуличний етюд
вітер то птах опівнічний змахщо там за вікнами в сонних домахтьмяні жарівки свічковий садтихі водойми таємних кімнатриби на стінах безгучно шепочутьз кранів іржаві потоки хлюпочутьотже прийшла кристалічна твердаз чорних лісів запізніла водапромінь метелика в люстро влетівмісячно вигнуті спини котівчаші чарки на серветі сервантпогруддя мислителя (може кант)іноді з піни фіранки лицевизирне ніби чекав я на це
Етюд з воронами
на цьому світі стільки ірреальногошукаємо тверду земну основугрудневе пиво біля кафедральногоі сірий день мугиче боса-новувідлига як сльоза над містом линеавтобуси приходять і відходятьі в наших кухлях писаної глиниколишеться гірка бурштинна податьми так цього тепла затято прагнулияк вимерзле сплетіння виноградуворони ці маленькі чорні ангелизбирають на фронтоні чорну радуі тане сніг в якому так намішанопісок і сіль тяжкі земні мірилаа ми в холодні кухлі тепло дишемоі дивимось як мають чорні крила
НОВІ ЕТЮДИ БУДІВЕЛЬ
Касарня
ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вонаадже вдосвіта вибігаємо з неї і повертаємоськоли споночієпевно вона мурованаще й досі в ній пахне людським потомі сіном зі стаєнь гусарського реґіментаздається має кам’яні сходиа коли ми шкребемо її безкінечно чорну підлогувідламками шкла і тупими бритвамито здається шкребемо спину великого китавгрузлого в мілинуу листопадовій пітьмі шостої ранкулунає сурма побудкирозлучивши кожного з його нічними дівчатамиі під хрипкі погрози капралівдруга чота зіскакує на голови першійми ніяк не можемо розтулити очей і рукивсе ще тягнуться за дівчатами котрі відпливаютьі так починається день
Вокзал
отут ми прагнемо сісти в потрібний поїздслідуючи за дороговказами поспішаємокрізь тісні коридори між клунками й валізаминам ніколи вгору глянути де під кулястим склепіннямповисла запорошена тьмянафлорентійська люстрастискаємо спітнілі мідяки як пружинушикуємося в безладні чергинад нами гіпсовий настінний путті десятих роківдме в позолочений ріжок інодіглянемо в бік знудженої блондинкищо притулившись до колони їсть яблуковрешті виринаємона пропахлому пивом і трояндами перонікогось цілуємо просимо не забувати сумніваємосячи знайшли своє місцеаж поки не відірвемось від земліі м’яко рушимозаспокоєні дивимось з вікон як жовкнутьперші дерева в приміських лісах
Університет
ми послуговуємось мертвими мовамиходимо безпорадні серед астролябій ретортчерепівз висоти земляного валу слухаємодзвін миколая на брукованому подвір’ї слухаємокрасномовного ритора заляпаного крейдою цицеронана уроках медицини зазираємо в очімерцямховаємо в кишенях тютюн і нецнотливі малюнкивранці чемно ступаємо за капеланомжбурляємо в котів малими філософськими камінцямиопівдні втікають від наснайдотепніші силогізми і формули аджепоруч за крутими вогкими мурамисаме розвішує щойно випранумокру ваговитубілизнумедова служниця підстарости
Гробниця
і ось ми зібралися всі разом ціла родинаколи цвинтарні служки відітнулинепевний промінь за останнім з насми знову зустрілися як за останніх часівгри на біржахкатання на фіакрахнедільних балів у заміському клубілежимо на твердій підлозіпід мармуровою чашеющо від палого листя й дощівки тяжката все ж у пристойному товариствіправоруч цукровий магнатліворуч оперний тенорне чуємо як тече вода шумить вітер алеіноді глухої нічної пори здригаємоськоли затягне лайдацьку пісню молодьповертаючись пізно з танціву робітничі передмістя
Бібліотека
ми шукаємо щонайточніших знаньдрабинами сходимо на вищі поверхи книгозбірнінишпоримо по стелажах спільно з павукамиздіймаючи крейдяні хмари під стелеюмов на вершині стрімкої вежіпочуваємося повітряними гімнастамиаж забиває дух і ледвевтримуєм рівновагупоринаємо в найтовщі томи без надії колисьвибратисякниги поглинають нас як моряхапаємось руками за різьблені виступисяк-так тримаємось на поверхніі коли вже цілком підупадем на силізасапані обсипані штукатуркоюздається знаходимов гущавині сап’янів та коленкорівпритулене до стінилегке і теплегніздовуличної ластівки
Лікарня
ми стаємо щоразу легшимио десятій ранку по закінченні процедур виходимовсі в однакових фланелевих піжамахв наших рухах дедалі більше невагомостіходимо парком старої садибиграємо в доміно біля гіпсової купальниці над водоюпо обіді граємо в доміно у палатахіноді нянька висварить когосьхто наслідив калошами на музейному килиміграємо в доміно дивимось у вікначасом повз оранжерею і літню альтанкупроносять когось такогоз головою вкритого твердим простирадломїмо яблукав наших очах щораз більше ясностідо пізньої ночі тишком розповідаємо анекдотиводночас прислухаємоськоли ж нарешті вирине з лісосмугитой сліпучий експрес далекого прямування
Планетарій
вчимося бути далекоглядниминедільного дня тяжіємо до повчальних розвагвидовищрозглядаємо небо зі сферичної баштивипнутої мов око циклоповенеподалік чортового колеса та літньої естрадивиткими сходами прямуємо до зірокприпадаємо до телескопа мов до дереванаводимо різкість в окуляріця чудодійна гармата для споглядання висотпоказує нам парад планетна цупкому картоні небесної мапизасвічуються одне за одним електричні сузір’яхочемо запам’ятати їхні назвиадже навколо стільки туманностейнетерпляче питаємо коли ж будечумацький шляхзійшовши знову на землюстріпуємо з плечей місячний пилп’ємо лимонад у павільйоні навпротисаме тут і саме сьогоднівипадковонавіки