Чтение онлайн

– Гм, - занепокоївся пан Анатоль.

– Рибалка має право ловити двома звичайними вудками i одною легкою на живця, - процитувала Марта.
– А ви, якщо не помиляюсь, ловите аж трьома вудками. А скiлькома вудками дозволяється у нас ловити лососевих риб?

– Тут немає нi форелi, нi лосося, - боронився пан Анатоль.

– А чи пам'ятаєте ви охороннi розмiри окремих порiд риб i час, коли їх заборонено ловити?

– Ви хочете мене екзаменувати?
– обурився пан Анатоль.

– Ви мали сумнiв щодо моїх знань у галузi рибальства. Мабуть, ви не образитесь, як ми одне одного поекзаменуємо? А може, ви не готовi?

– Я? Будь ласка, запитуйте. Я вiдповiм на всi запитання, - гордо випростався пан Анатоль.

Марта почала швидко, не задумуючись, питати.

– Охоронний розмiр судака?

– До сорока сантиметрiв, - вiдповiв пан Анатоль.

– А на водах державних рибних господарств?

– Гм, - затнувся пан Анатоль.

Марта вiдповiла не задумуючись:

– Не можна ловити судака вагою менше, як кiлограм i завдовжки менше, як п'ятдесят сантиметрiв. А охоронний розмiр краснопера?

– До п'ятнадцяти сантиметрiв.

– Плiтки?

– До п'ятнадцяти сантиметрiв.

– Лина?

– Гм, - занепокоївся лицар спiнiнгу. Пiсля довгого обдумування невпевнено сказав: - Тридцять сантиметрiв.

– Нi. До двадцяти п'яти. Щука?

– Сорок сантиметрiв.

– Вугор?

I знову на обличчi пана Анатоля видно нерiшучiсть.

Дiвчина махнула рукою.

– Облишмо екзамен. Менi здається, що ви не ладнаєте з статутом Польської спiлки рибалок.

– Ви мене ображаєте, - розсердився лицар спiнiнгу.

– А ви назвiть охороннi перiоди: судака, щуки, сома, джерельної форелi, харiуса, ряпушки.

Пан Анатоль переступив з ноги на ногу.

– Я завжди ловлю влiтку. Але знаю, що судака заборонено ловити до початку червня.

– До тридцять першого травня. А щуку?

– Так само.

– Неправильно. До п'ятнадцятого квiтня.

Пан Анатоль тупнув ногою.

– Я не дозволю розмовляти зi мною таким тоном. Я досвiдчений рибалка, а ви ще надто молода, щоб мене екзаменувати.

Вiн пiшов розгнiваний, щось сердито бурмочучи. Проте ми побачили, що вiн витяг з води одну вудку i вже ловив тiльки двома, як годилося за статутом.

– Наука не йде до бука, - розсмiялася дiвчина.

Раптом їй захотiлося порибалити.

Вона дiстала з човна дiряву бляшанку з принадою. Там було кiлька пiчкурiв.

– На щуку, - пояснила Марта.

Запропонувала пiти трохи далi, до маленької затоки. Але менi не хотiлося ловити рибу. Я помiтив рух на бiлiй яхтi, мене непокоїло те, що я не знаю долi рибальської карти. Голова в мене йшла обертом вiд усiляких пiдозрiнь, здавалося, от-от сяйне думка, що розкриє усi таємницi Озерища.

– А що ви збираєтесь робити?- спитала Марта.

– Засмагатиму, - вiдповiв я, роздратований, що вона заважає менi думати.

Вона взяла вудку, принаду й пiшла берегом. Я приклав до очей бiнокль. Вацек Краватик з Бороданем поставили на палубi яхти тапчани, бiла дама лежала на ковдрi на даху кабiни й засмагала. Вацек з Бороданем про щось розмовляли, жваво жестикулюючи. Може, сварилися.

"Я багато дав би, тiльки б дiзнатися, за що вони сваряться", - подумав я.

Устромив руку у воду. Вiяв мiцний вiтер, було холодно, але вода здавалася теплою. Я роздягнувся, залишившись тiльки в плавках. Пiрнув i плив пiд водою до яхти, поки вистачило духу. Потiм обережно вистромив голову, щоб ухопити в легенi повiтря i подивитися, чи не помiтили мене з яхти.

Але побоювання були марнi. Бо я плив до корми, а Вацек Краватик i Бородань сидiли спереду. Мене могла помiтити лише бiла дама на даху кабiни, але й вона не дивилася сюди, Здавалося, що її захопила сварка мiж Вацеком i Бороданем.

Я знову пiрнув у воду i виплив уже поблизу яхти. Хвилi були великi, iнодi вони ринули над моєю головою i вкривали мене бiлою пiною. Щоб трохи вiдпочити, я лiг на хвилi, й вони пiдкинули мене аж до борту. Я вхопився рукою за раму круглого вiконця каюти i притулився до слизьких дощок корпусу яхти.

Бородань сердито казав Краватиковi:

– Ми витратили купу грошей, а тепер знову марнуємо час. Треба щось робити, розумiєш?

Вацек вiдповiдав:

– Хлопчисько обiцяв принести сьогоднi карту. Завтра вже заходимось ловити.

– А як не принесе?

– Хiба йому не треба грошей, чи що? Ми дамо йому й п'ять тисяч. Вiн iз шкури вилiзе i з-пiд землi добуде нашу карту.

– А може, повiдомити мiлiцiю?
– роздумував Бородань.
– Мiлiцiя скорiше вiд Франека знайде злодiя.

– Мiлiцiя?
– занепокоївся Краватик.

– А що тут такого? Карта це карта, нам же повертають украденi речi.

– Не про це мова. Менi здається, що в Чорного Франека бiльше шансiв дiстати цю карту. Адже вiн, мабуть, знайомий з усiма розбишаками на озерi. I вiн легко домовиться з ними, надто коли пообiцяє їм трохи грошей. Я вважаю, що слiд набратись терпiння. Дiяти почнемо завтра.

У цю мить Вацек Краватик устав з тапчана.

– Поглянь!
– закричав до Бороданя.
– Якась велика туша пливе пiд водою.

Вiн перехилився через борт, стежачи за тiнню риби в озерi. I побачив, що я притулився до корпусу.

– Що ви тут робите?
– вереснув вiн.
– Ви пiдслуховуєте нас? Чи, може, хочете нас обiкрасти?

У мене язик прилип до пiднебiння.

– Вiдпочиваю, - пробелькотiв я.

– Як це вiдпочиваєте? Тут?

– Я плавав. Але велика хвиля, i я знесилiв, I вхопився за яхту, щоб вiдпочити. Зараз попливу до берега.

З палуби вихилилась i Едiта.

– Добрий день, - привiталась вона.
– Будь ласка, може, вийдете до нас на палубу? Мабуть, ви змерзли? Вип'єте чогось гарячого?

Вона була дуже мила. А це викликало пiдозру в Бороданя.

– Звiдки ти знаєш цього добродiя?
– гостро спитав вiн.

Вона не встигла пояснити, як втрутився Вацек.

– Чи не про цього типа розповiдав нам Чорний Франек? Зажди-но, як його прозивають? Самоходик чи щось таке...

Бiла дама й далi була дуже мила. Вона простягла до мене руку й знову запропонувала:

– Може, ви все-таки зайдете до нас на гарячий чай або на сигаретку?

Я випустив з рук вiкно кабiни, ногами вiдштовхнувся вiд корпусу.