Чтение онлайн

– I коли Роман переконав ватагу, що треба знову прокрастися до гарцерського табору, ти втекла, - здогадався я.

Вона кивнула головою.

– А Франек?

– Вiн умовляв мене, щоб я з ним зосталась. Але я не погодилась. Вiн не хоче кинути ватагу, бо все ще сподiвається, що поверне собi колишнiй авторитет.

– Авторитет у ватаги злодюжок? Мабуть, його здобути легко. Просто треба бiльше за всiх красти, найбiльше носiв розбивати i найдовше сидiти у виправнiй колонiї. Важче здобути авторитет у людей порядних.

Бронку зачепила моя iронiя.

– Франек здобуде авторитет, i зовсiм не в такий спосiб, - ображено сказала вона.

"Отже, вона не порвала з Чорним Франеком", - подумав я. I вирiшив скористатися з цього.

– Послухай мене. Я приїхав на Озерище в дуже важливiй справi. Колись я тобi все розповiм. Якщо менi пощастить досягти своєї мети, ми зазнаємо тут незвичайних пригод. Таких, про якi пишуть у пригодницьких романах.

– Невже?
– зрадiла вона.

– Так, так. Менi здається, що якусь роль у цiй справi вiдiграє рибальська карта, яку шукає Чорний Франек за наказом Вацека Краватика. Якщо Франек знайде ту карту, принеси її менi на кiлька хвилин подивитись. Потiм вiддаси Франековi.

– Чудово, - зрадiла вона.
– Чудово, що ви дозволяєте менi спiлкуватися з Франеком.

– А можливо, ти умовиш його покинути ватагу i приєднатись до мене?

– Нi, вiн нiколи цього не зробить, - похитала дiвчина головою.
– Це принизило б його. Йому треба сподобатись. Йому подобається Капiтан Немо, який тут сам один править на озерi. Франек бореться проти нього i водночас захоплюється ним. На жаль...
– завагалась вона.
– Ви не ображайтесь, але ви якийсь вайлуватий i взагалi... якийсь нецiкавий...

Я вiдчув себе ображеним.

– Зовнiшнiсть буває оманлива, - буркнув я.
– Якби я розповiв тобi про свої пригоди, ти б дуже здивувалася.

– Щось я таке чула. Вас називають Самоходиком. Чому?

– Байдуже чому. Я не збираюсь вихвалятися анi подобатись Чорному Франековi. Скажу тобi тiльки одне: не дивись на зовнiшнiсть. Я теж iнший, нiж ти гадаєш. Ти, примiром, звернула увагу на мою автомашину?

– Авжеж. Старий мотлох. Чорний Франек казав, що ваша машина iз складу брухту.

– Ще побачимо, - мене розбирала злiсть.
– Але якщо я такий нецiкавий, нiкому не подобаюсь, то чому ти вiриш, що переживеш тут справжню пригоду?

– Сказати щиро? Я не вiрю в це. Але не хочу бути з тiєю ватагою i попасти за грати. Не хочу й додому повертатись. Що менi робити? Я залишуся тут i з безпечної вiдстанi побачу дальшу долю ватаги. Може, я стану чимось у пригодi Франековi?

– Он як? Отже, я - безпечна "дистанцiя"? Дякую за щирiсть. Скажу i я вiдверто: даю тобi безпечний притулок, але вимагаю одного - я повинен подивитись карту. Згода?

– Згода, - вона простягла менi руку.

I ми розiйшлися спочивати. Засинаючи, я розмiрковував:

"Може, я й не зустрiну Чоловiка з рубцем i не знайду затоплених скарбiв. Але, може, заверну з поганого шляху цю дiвчину й Чорного Франека. Коли менi пощастить бодай у цьому, я недарма приїхав на Озерище".

РОЗДIЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Чи Бронка не шпигунка ватаги? Що дiялося на озерi? Про

романтичну пригоду. Хто не ладнає з рибальськими правилами?

Екзамен. I знову таємнича карта. Викритий. Кому можна

довiряти?

– I ця ловитиме рибу?
– занепокоєно спитав пан Анатоль, коли наступного дня побачив у мене руду Бронку.

– Гадаю, вам вистачить риби. Озеро величезне, - вiдповiв я.

А потiм нахилився до його вуха i, нiби втаємничував його в якусь важливу справу, прошепотiв:

– Ця дiвчина взагалi не ловить риби. Вона з ватаги Чорного Франека.

Вiн аж вiдскочив на два кроки.

– Так, правда. Я бачив її серед тiєї страшної орди. I що вона тут робить?

– Порвала з ними i хоче стати на добрий шлях.

– I ви вiрите в це? Може, вони хочуть пограбувати нас i прислали її сюди розвiдати?

– Може, - кивнув я головою.

Щось пiдохочувало мене налякати пана Анатоля. Хоч, вiдверто кажучи, я не зовсiм довiряв дiвчинi. Адже вона не цiлком порвала з ватагою. "Хтозна, в яких обставинах я опинюсь? Може, доведеться залишити тут дiвчину саму? Буде непогано, якщо тодi за нею наглядатиме недремне око пана Анатоля".

А дiвчина, не знаючи, що її пiдозрюють, спершу гарно прибрала в наметi, а потiм нагрiла води й заходилася прати блузку й мити голову.

Так минув ранок. Пан Анатоль iз своїм приятелем попливли на мис ловити окунiв. Мишка й жiнка пана Казика вартували перед наметами, пильно стежили за кожним рухом Бронки.

День був ясний, сонячний, але вiяв мiцний вiтер i пригашав спеку. Блузка й випранi штани швидко сохли на мотузку, дiвчина в самому купальному костюмi лежала на ковдрi й сушила своє руде волосся. А я сидiв над озером i оглядав його зеленаву поверхню.

Вже з самого ранку на озерi був великий рух. Туди й сюди снували байдарки гарцерiв. Я здогадався, що пiсля вчорашньої iсторiї з наметами вони шукають новий табiр Чорного Франека. Гордо пропливла яхта Вацека Краватика, прямуючи до Чаплинця. Але не пристала до острова, а зненацька завернула. Кинула якiр поблизу мису Судака, де гасали обидва лицарi спiнiнгу. А далi дрейфував маленький гумовий човник, у якому крiзь бiнокль я побачив Несправжнього Орнiтолога.

Я уявив собi, що, може, зараз Чорний Франек мандрує берегом озера, шукаючи того, хто вкрав рибальську карту. А Капiтан Немо, сховавши свiй глiсер на якiйсь таємничiй пристанi, планує новий випад проти ватаги Чорного Франека.

I тiльки я нiчого не робив, хоча мене привела сюди куди складнiша справа, нiж вiйна гарцерiв з бешкетниками, викрадення рибальської карти, таємниця Несправжнього Орнiтолога чи витiвки Капiтана Немо з ватагою Чорного Франека.

Припливла Марта на своєму великому рибальському човнi. Вимкнула мотор тiльки в останню мить, так здивувалась, побачивши Бронку. Човен ткнувся носом у берег i глибоко зарився в пiсок.

– Ну, знаєте, - обурено мовила Марта, дивлячись на Бронку. I передражнила мене: "Присягаюся, що вiдсьогоднi не водитимуся з дiвчатами". А може, ви записались до ватаги Чорного Франека?

– Вона порвала з його ватагою. Зрештою, я сам це їй запропонував, пояснював я Мартi.

– I ви повiрили їй? То чому ж вона не повертається додому, а сидить бiля озера? Ви гадаєте, що Чорний Франек так її вiдпустив би? Вона їхня шпигунка.

Марта говорила все це при Бронцi, яка спершу зневажливо мовчала. Та, нарештi, її зачепило за живе. Бронка пiдвелася з ковдри, зiрвала з мотузка ще мокру блузку.