Чтение онлайн

– Якщо й ви так думаєте, то я собi пiду.

– Авжеж. Так було б найкраще, - твердо сказала Марта.

Але я був iншої думки. Пiдiйшов до Бронки й поклав їй на плече руку.

– Тодi, на островi, я запропонував тобi втекти. Ти прийняла мою пропозицiю, i тепер усе гаразд. Учора ввечерi ми з тобою уклали угоду.

– Так. Але вона...
– Бронка красномовно поглянула на Марту.

Ми вiдiйшли трохи набiк.

– Ти знаєш, де знайти Чорного Франека?

– Нi. Але гадаю, що вiн пiшов на Буковець, де вкрадено Краватикову карту. Сподiвається знайти злодiя i вiдiбрати в нього карту. Якщо хочете, я теж можу зараз туди пiти. Це далеченько, мабуть, кiлометрiв iз п'ять берегом озера.

– Гаразд, - кивнув я головою.
– Iди на Буковець. Постарайся ще влаштувати менi розмову з Чорним Франеком. Без свiдкiв розмову, розумiєш?

Я повернувся до Марти, яка дивилася на нас, глузливо посмiхаючись.

– Ну, зрозумiло, - промовила вона.
– Я не зважила на деякi дрiбнички. Забула, що вас привели на Озерище якiсь темнi справи. Я не здивуюсь, коли виявиться, що це не вони вас, а ви їх обдурили.

– Хто кого?

– Ви ватагу Чорного Франека, - пояснила вона.

Я показав на вудки на днi човна:

– Може, попливемо по рибу? На мис Судака?

Марта зiпхнула човен на воду, ввiмкнула мотор. Я махнув Бронцi рукою на прощання, i ми вiдпливли вiд берега. Хвиля була велика, човен дуже гойдало, раз у раз нас оббризкувало водою з нiг до голови.

Лицарi спiнiнгу ловили рибу на тому мiсцi, де вчора Марта спiймала величезного окуня. Трохи далi вiд берега стояла бiла яхта Вацека Краватика. З розчиненого вiконця яхти лунала над озером ритмiчна мелодiя з транзистора.

Ми причалили до мису з захiдного боку, щоб не полохати рибу пановi Анатолевi й Казиковi. Марта вимкнула мотор, витягла човен на пiсок.

– Може, провiдаємо Несправжнього Орнiтолога?
– запропонувала вона.

– Вiн поплив своїм човником до Сем'ян.

– То давайте обшукаємо його табiр. Може, з'ясується, хто вiн насправдi?

– Ну, знаєте, - обурився я.
– Ви хочете, щоб ми були, наче злодiї, що залазять у будинок, коли господаря немає вдома? Я люблю чисту гру. З цього приводу я маю застереження до Капiтана Немо.

– Ви маєте до нього претензiї, що вiн не виступає з пiднятим забралом?
– обурилася вона.
– А ви? Хiба ви не робите так само?

– Адже ви бачите моє обличчя.

– Але не знаю ваших думок. Не знаю, чого ви шукаєте над Озерищем. Ви самi щойно сказали: "Я люблю чисту гру", Отже, тут iде якась гра? А яка ж ставка?

Я завагався. Навiть хотiв був розповiсти їй усю правду, але стримався.

– Настане час, коли я все вам поясню. Я приїхав на Озерище, щоб знайти одного чоловiка. Моя балакучiсть могла б зiпсувати всю справу.

– По-вашому, в мене задовгий язик?

– Взагалi ми дуже мало одне одного знаємо. А справа важлива.

Якийсь час вона сердилась. Сидiла на березi, спершись спиною об стовбур товстої вiльхи, й не хотiла анi ловити риби, анi гуляти по лiсi.

– То, може, ви хоч скажете менi, яким дивом Бронка опинилась у вашому таборi?

– Це не таємниця. Коли мене зв'язали на островi Чорного Франека, вона заговорила зi мною. Сказала, що до ватаги її привело бажання пережити щось незвичайне, романтичне. Очевидно, згодом вона розчарувалась. Менi подумалось, що є нагода вирвати її з ватаги. Запропонував їй утекти й оселитися в моєму таборi. Пообiцяв, що вона ще переживе справжнi пригоди.

– Це була тiльки обiцянка?

– Менi здається, що я зможу її виконати.

– Отже, ми повертаємось до того самого. Ви таки провадите якусь гру. Я трохи ображена. Я не зробила нiчого такого, що могло б бути вам неприємне. То чого ж ви їй, а не менi запропонували пережити щось незвичайне?

– Але ж вас не треба виривати з-пiд поганого впливу? Я не хочу вам лестити, але ви є втiленням незвичайного. Коли я дивлюсь, як ви ловите рибу, як плаваєте по озерi, то не уявляю собi романтичнiшої дiвчини.

– Справдi?
– зашарiлася вона вiд моїх комплiментiв.

– А щодо Бронки, то, може, вона допоможе менi зблизитись iз Чорним Франеком? У ватазi почались конфлiкти, це добра нагода, щоб i його умовити перейти на мiй бiк.

Вона з сумнiвом похитала головою.

– Дружба з Бронкою принесе вам розчарування. Ви гадаєте, що вона справдi порвала з ватагою?

– Вона тiльки симпатизує Чорному Франековi. I я спробую з того скористатися, щоб прихилити до себе хлопця. Може, менi пощастить тодi переконати й Капiтана Немо, щоб вiн змiнив своє ставлення до Франека.

– Але ж Чорний Франек ненавидить його.

– Я знаю, що Капiтан Немо подобається хлопцевi. Подобається його глiсер, його вмiння закидати спiнiнга, його вiдвага й таємничiсть. Якби їм пощастило подружити, може, це добре вплинуло б на хлопця? Спробую переконати в цьому Капiтана Немо. У мене сьогоднi зустрiч з ним...

Дiвчина аж пiдскочила на травi.

– Коли? Де?

– Я не можу цього сказати.

Ми замовкли. З того боку мису до нас пiдiйшов пан Анатоль. Вiн нiс у сiтцi лише кiлька невеличких окунцiв, але обличчя його свiтилося щастям.

– Ловляться!
– сказав вiн трiумфуючи.
– Вам учора винятково пощастило. А ми ловимо згiдно з рибальськими правилами. Нам риба не затягне вудлища в озеро. Якби ви розумiлись на рибальствi...

– Звiдкiля ви знаєте, що я не розумiюся?
– перебила його Марта.

– Ви дуже молода. Ви ще ходите до школи. Я навiть не знаю, чи є у вас рибальський квиток?

Марта засунула руку в задню кишеню своїх штанiв i вийняла посвiдчення Польської спiлки рибалок.

– У мене є. А у вас?

Пан Анатоль занiмiв з обурення, що хтось насмiлюється запiдозрити, нiби в нього немає рибальського квитка. Вiн простяг Мартi свiй квиток, а сам розглядав її рибальське посвiдчення.

– Ви вже маєте спiнiнговий значок?
– здивувався вiн.
– Але ж вам чи й є сiмнадцять рокiв. Тiльки пiсля сiмнадцяти рокiв одержують дозвiл рибалити спiнiнгом.

– Я маю повноваження Головної спортивної комiсiї Польської спiлки рибалок як молодий спортсмен-рекордсмен, - гордо сказала Марта. I нiби невинно спитала: - Ви не знаєте, скiлькома вудками має право ловити рибалка?