Чтение онлайн

– Хто ж її вiдкрив?

– Важко сказати. їх було багато: Молодiнова, Вроцлавський, Мадараш, Навратiл...

– Екiпаж "Променя"!.. Це дивовижно! Двiчi ми облетiли сонячну систему - i нiчого... Прошу вас, не iнтригуйте мене бiльше, розповiдайте все, що ви про це знаєте.

– Поки що небагато. Я дiстав повiдомлення з "Променя" десять хвилин тому, i ще неповне. Воно летiло до нас приблизно шiсть годин - отже, близько семи годин тому "Промiнь" зустрiв , космiчне тiло, яке замалим не спричинилося до катастрофи. Чорний пасажир дiстав своє iм'я не випадково. Планета справдi, в прямому розумiннi слова, чорна. Абсолютно без атмосфери, як наш Мiсяць, i приблизно така ж на розмiр. її поверхня має дивовижну властивiсть, яка захистила її вiд пильних очей астрономiв. Вона поглинає сонячне свiтло. Мабуть, мiстить в собi великий процент вуглецю i має, найскорше, пилувату структуру. Тому не дивно, що цей Чорний пасажир так довго ховався вiд нас.

– Я не дивуюсь, що ми його не виявили з наших обсерваторiй на Землi та на Мiсяцi, але як могло статись, що його не знайшли навiть нашi дослiдницькi експедицiї? Але чому його не зрадили гравiтацiйнi сили?

– I на це запитання екiпаж "Променя" дав нам вiдповiдь. Чорний пасажир вiддалений вiд орбiти Плутона майже на двi свiтловi години. Коли наша перша експедицiя перетнула орбiту Плутона, десята планета, мабуть, перебувала на протилежному боцi сонячної системи. Подiбне до цього сталося i пiд час другої експедицiї. Що ж до гравiтацiйних сил, то вони, через незначнi розмiри Чорного пасажира, надто малi, щоб мати будь-який вплив на рух Плутона.

Президент Академiї знову уважно переглянув знiмки десятої планети:

– Отже, треба сердечно привiтати нового сусiду й виправити нашi недосконалi карти...
– сказав вiн задумливо.
– Шкода, що не знаємо його краще. Можливо, вiн нам розповiсть дещо з тiєї таємницi, якою окутано виникнення нашої сонячної системи. Зрештою не слiд виключати тiєї гiпотези, що вiн i є тiєю вiдсутньою ланкою в менделєєвськiй таблицi астрономiв, яка дасть нам можливiсть точно визначити закони руху i склад небесних тiл. Коли б ми мали таку таблицю, як хiмiки, досить було б виявити бiля якогось свiтила хоча б три планети - то для решти ми могли б з абсолютною певнiстю лишити вiльнi вiконця, в яких було б точно визначено вагу, швидкiсть обертання i склад невiдомих планет. Нiчого не можу вдiяти з собою, - мене раз у раз переслiдує думка, що сонячна система i атом мають багато спiльного.

– Ви хочете сказати, що наша Земля є звичайним електроном у якомусь гiгантському атомi?
– посмiхнувся Хотенков.

– Цього я не кажу. Але не можна забути й того, що вивчення зоряних систем вже багато разiв вiдкривало нам очi саме в галузi атомної фiзики.

***

Десята планета змусила екiпаж "Променя" помiтно змiнити план подорожi. Пiсля такої неприємної зустрiчi довелось збiльшувати швидкiсть польоту далеко повiльнiше, анiж це передбачалося ранiше. Незабаром виявилось, що обережнiсть була цiлком виправдана: кiлькома днями пiзнiше "Промiнь" зустрiвся з подальшим мешканцем Всесвiту. Вiн блукав один-єдиний у нескiнченному просторi. Проте цього разу то була не планета, а комета-заброда. Вона з'явилась зовсiм несподiвано. її легеньке, майже нематерiальне тiло заяснiло на зоряному небi блакитнуватим сяйвом i зникло з поля зору, не лишивши по собi нiяких слiдiв.

Астрорадiолокатори та астротелевiзори безперервно обмацували простiр перед собою. їх повiдомлення були такi ж стислi, як i зазначки астрогравiметра: "Шлях вiльний!".

Атомнi реактори почали працювати на повну потужнiсть. Швидкiсть польоту весь час наростала, а разом з тим повiдомлення з Землi запiзнювались щораз дужче.

– Хай я стану першим возом на Чумацькому Шляху, якщо менi не урветься скоро терпець вiд цiєї швидкостi свiтла!
– гарячився iнженер Фратев.
– Роби що хочеш i як хочеш, а оцих проклятущих триста тисяч кiлометрiв на секунду не перестрибнеш. Од цього можна сказитись! Радiохвилi повзуть, як слимаки. В нашiй сонячнiй системi ще так-сяк, але куди з ними тепер?.. Привiтаєшся до приятеля з Альфи Центавра: "Здоров!" - а тодi чекай понад вiсiм рокiв, доки почуєш його: "Моє шануваннячко!". Що ж буде, коли ми зазирнемо до протилежного боку Галактики?.. Тiльки через сто рокiв дiзнаєшся, що в тебе народився син! Ще добре, що ми навчились продовжувати людинi життя, iнакше про сторiчне немовля й не дiзнався б!

Внаслiдок дивної випадковостi Фратеву вiдповiв не Навратiл, який уже вiдкрив рот, щоб щось сказати, а передавач з Землi:

– Важливе повiдомлення для "Променя"... Важливе повiдомлення для "Променя"...
– повторив кiлька разiв диктор.
– Повiдомляємо, що братiславський учений доктор Заяц, винахiдник астрогравiметра, заявив Всесвiтнiй Академiї наук, що вiн намагається здiйснити новий спосiб зв'язку з допомогою гравiтацiйного поля. Оскiльки гравiтацiя поширюється набагато швидше, нiж свiтло, це означало б, що так само прискориться космiчний зв'язок. Просимо один з астрогравiметрiв "Променя" повсякчас скеровувати в напрямку Землi та регулярно стежити за його контрольними записами. В разi, якщо припущення Заяца ствердиться, наше перше повiдомлення з допомогою гравiтацiї надiшлемо телеграфними знаками.

Ця звiстка викликала в екiпажу "Променя" бурхливу радiсть. Та й не дивно: кожна радiограма з Землi на Проксиму нинi мандрує понад чотири роки; кому ж не хочеться, щоб звiстки надходили швидше?

Але пiднесення тривало недовго. Гравiтацiйний передавач лишався тiльки мрiєю. А радiозв'язок з Землею все ускладнювався: вiдповiдно до зростання швидкостi необхiдно було безперервно змiнювати частоту, бо iнакше сигнали не сприймалися б зовсiм. Запiзнення радiограм уже було дошкульним. Дуже прикро впливало на мандрiвникiв явище, яке хоч i передбачалось, але все одно було незвичайним: що швидше мчав "Промiнь" Всесвiтом, то дужче змiнювались зорi перед кораблем та за ним. їх жовте свiтло поступово перетворювалось на оранжеве, потiм на червоне, темно-фiолетове. Вони сяяли все тьмянiше, аж поки нарештi погасли зовсiм. Наше Сонце сховалось за чорною запоною, крiзь яку людський зiр проникнути не мiг.

Сумно було розлучатись з жовтою зiрочкою, яка знаменувала життя для всiєї Землi. Вона зникла в темрявi разом з усiм сузiр'ям Андромеди, яке її облямовувало. Так само й мета подорожi - Альфа i Проксима Центавра потопали в темрявi. Тiльки сузiр'я, видимi з бiчних вiкон велетня, продовжували весело сяяти на небi.

Але там, де людський зiр виявлявся безсилим, допомогла наука. Навратiл з Цагеном та Чан-су ще перед вильотом "Променя" сконструювали спецiальнi демодулятори, якi повертали свiтлу його видимiсть.

Зовнi це були досить простi iнструменти: двi трубки, що нагадували бiнокль, прикрiплений до них крихiтний напiвпровiдниковий посилювач та пружнi паски, якими вченi прикрiплювали прилад на головi, щоб не тримати його руками. Такими ж пристроями були забезпеченi i телескопи обсерваторiї та всi iншi апарати, дiя яких залежала вiд свiтла. Екiпаж мiжзоряного корабля не мав права втратити орiєнтацiю анi на мить.

Минуло кiлька днiв, а астронавти все ще не могли звикнути до мертвого спокою, який настав пiсля того, як замовкли реактори. Так само важко звикали й до двох великих чорних дiрок в небi попереду та ззаду "Променя". Тож тим частiше пiсля служби всi збиралися у клубi, щоб розвiяти тугу i втому.

Тут вченi перетворювались на артистiв. З Навратiла вийшов непоганий пiанiст, з Мадараша - вiртуоз на скрипцi та цимбалах. Спочатку їхнє виконання було не дуже досконале: руки в просторi без сили тяжiння не хотiли скорятись; першi спроби з цимбалами були просто смiховиннi. Але минуло небагато часу, i в залi пролунали запальний чардаш i чарiвна полька.

Вроцлавський незабаром похвалився своїми новими вiршами, Цаген кантатою на честь планети Iкс, а Грубер - фантастичними малюнками. Шайнер дуже шкодував, що не може малювати аквареллю.

– А ви спробуйте!
– пiдступно запропонував Навратiл.

– Гаразд, хай буде всiм на смiх, - погодився Шайнер i пiшов до своєї кiмнати.

Вiн повернувся з великою палiтрою та кiлькома пензликами. Вiдкрив опуклу пляшку i рвучким рухом виплеснув з неї трохи води. Вона одразу ж набула форми кулi i попливла в повiтрi, немов мильна бульбашка.

Тiльки-но новоспечений художник доторкнувся до неї, як вона розтеклась по всiй поверхнi пензлика i швидко поповзла на руку. Поки пензлик пройшов шлях вiд фарби до паперу, його щетина стала абсолютно сухою.