Чтение онлайн

Северсон нахилився до хворого.

– Все, що я вам скажу, зробiть з якнайбiльшою обережнiстю i так, щоб нiхто не помiтив. Не розповiдайте навiть нареченiй, бо вона тiльки ускладнила б справу. Пiзнiше я вам усе поясню... Отже: коли будете чергувати в лабораторiї, вiзьмiть там апарат АУК-235. Наскiльки пам'ятаю, вiн лежить недалеко вiд печi високого тиску. Непомiтно занесiть його до моєї каюти; найзручнiше це зробити одразу ж пiсля змiни чергувань, коли однi сплять, а iншi їдять... Будьте уважнi: перш нiж вiдчинити дверi, тримайте апарат перед собою так, щоб круглий переднiй отвiр було скеровано до каюти. Потiм натиснiть на червону кнопку з правого боку скриньки. Спалахне червоний вогник - сигнал, що апарат працює. Нi в якому разi не повертайте апарат отвором на себе - на вас може потрапити дуже шкiдливе для всього живого поляризоване радiоактивне випромiнювання...

Северсон хотiв щось сказати, але праплемiнник махнув рукою:

– Не перебивайте, дядечку, справа дуже серйозна... Коли ввiмкнете апарат, вiдчинiть дверi i зайдiть з ним до каюти. Просвiтiть апаратом, як кишеньковим лiхтариком, увесь простiр кiмнати. Ви, мабуть, вже зрозумiли, навiщо ця процедура? Цим самим ви захистите себе вiд вiрусiв, якi, можливо, ще ширяють у каютi.

– Пробачте, Олафе, але це за мене вже зробив Вроцлавський, - перебив його Северсон.
– Менi розповiдала Алена.

Дiтрiхсон зблiд:

– А бiльш нiчого вона вам не казала? Чи не згадувала часом, що в моїй каютi знайдено щось особливе?

– Нi... А що там можна було знайти?
– знизав плечима Северсон.

– Незабаром дiзнаєтесь...
– трохи заспокоївся Дiтрiхсон.
– Словом, хоч каюту й опромiнювали, зробiть це вдруге. Йдеться про ваше здоров'я... Тепер далi: вiдчинiть нижнiй ящик шафи й витягнiть з нього всi речi. Натиснiть потiм на правий кут задньої стiнки i з допомогою ножа витягнiть її геть. В тайнику знайдете двi металевi коробочки. Заберiть їх з собою i в зручний момент вкиньте в якийсь з реакторiв двигунiв. Нiчого не бiйтесь; як ви знаєте, ми летимо за iнерцiєю; двигуни тепер не працюють.

– Гаразд. Однак скажiть одверто, що в тих коробочках?
– суворо запитав Северсон.
– Чи нема там вибухiвки?

Дiтрiхсон тихо засмiявся:

– Чому там мусить бути саме вибухiвка? Можливо, гадаєте, що я збожеволiв i висаджу корабель, на якому сам лечу? Не бiйтесь, вибухiвки в коробках немає. А втiм, коли б i була, з реактором нiчого не трапилося б. Вiн розрахований на бiльшу вибухову силу, нiж могли б дати двi мiзернi коробочки. Раджу вам, не будьте цiкавi i зробiть усе точно так, як я вам говорю. Адже я сказав, що пiзнiше про все дiзнаєтесь; навiть про вмiст коробочок. А зараз дуже серйозно застерiгаю: не вiдкривайте їх, ради власного життя!

– Гаразд, Олафе, - сказав Северсон.
– Я виконаю все. Що ви скажете. Але дайте слово честi, що я не зроблю цим нiчого злочинного.

– Злочинного! Фу, яке гидке слово!
– знизав плечима Олаф.
– Однак коли хочете, - слово честi!

На цьому вони й попрощались.

Северсон довго вагався, чи послухатись йому Олафа, чи нi. З Аленою порадитись вiн не мiг, бо треба було б розповiсти всю правду... Повiрити Олафу?.. Може, навiть так. Адже вiн дав слово честi. А тут ще й думки про Ватсона...

– Ну, то що ж ви придумали, мiстер Шерлок Холмс?
– привiтала його Алена, коли вiн зайшов до неї пiсля чергування.

– Я не мав часу для роздумування, - збрехав Северсон.
– Але дещо менi спало на думку. Насамперед слiд оглянути каюту Ватсона.

– Ви це серйозно?
– недовiрливо запитала Алена.

– Серйозно. Якщо в нього совiсть чиста, вiн не гнiватиметься на нас, навiть якщо дiзнається про це пiзнiше. Мою каюту може оглянути хто завгодно i коли завгодно.

– Але ж ви казали, що пишете щоденник, а його не дають читати нiкому, якщо вiн написаний щиро?
– заперечила Алена.
– Я, наприклад, його читати не хотiла б. Адже це - ваша особиста рiч.

– Так, це правда. Але коли б це було необхiдно, я не опирався б, щоб слiдчi органи прочитали його.

– Хто ж уповноважив нас, Лайфе, виконувати функцiї слiдчого органу?

– Ми йдемо на це задля спiльної справи, - захищався Северсон.

– Все ж я сумнiваюся в правильностi нашої поведiнки, - вагалась Алена.

– Як же ви в такому разi дiзнаєтесь, винний Ватсон чи нi?

– Тодi вiзьмемось за це. I побажаємо собi вiд щирого серця, щоб пiдозра виявилась необгрунтованою. Я вже давно стежу за Ватсоном i помiтила, що вiн дуже працьовита людина. В той час, коли всi вченi сидять пiсля чергування в клубi i розважаються, Ватсон наполегливо працює в обсерваторiї. Як я помiтила, в бiльшостi випадкiв вiн клопочеться бiля радiотелескопа, - мабуть, шукає новi радiозiрки.

– Або ж ловить якiсь спецiальнi хвилi з Землi...
– загадково додав Северсон.

– Хто б їх надсилав?.. Однак, Лайфе, у вас буйна фантазiя!

– Може, якийсь спiльник...
– промовив Северсон i тут же схаменувся: ще одне слово - i вiн зрадить Дiтрiхсона та його "Братство сильної руки".

За годину по тому, коли Ватсон заступив на чергування, нашi детективи проникли до його каюти. У Алени сильно стукало серце; вона все ще не могла позбутись неприємного вiдчуття, що поводиться пiдступно.

Вже в першу мить в каютi було виявлено пiдозрiлi речi.

– Бачите, я був правий!
– вигукнув Северсон, пiднiмаючи догори металеву скриньку з екранами та численними кнопками.
– Що це за дивний апарат?!

– Тс-с-с!.. Не кричiть так, щоб нас нiхто тут не застукав!
– Алена пiдiйшла ближче.
– Гм .. Це - потужний приймач з попереднiм посиленням... Навiщо Ватсон забрав його з лабораторiї?.. Справдi, тут щось не гаразд.

В шухлядах настiнної шафи Северсон виявив ще цiлий ряд предметiв, якi наводили на тривожнi роздуми: кiлька касет з фонограмами, звукозаписувальний апарат i товстий блокнот, списаний незрозумiлими словами.

– Ось послухайте, Аленко, що тут написано: "вехагете", "есвеелес", "охаогехаiм" ... "есвеелн", "геха", "вехагете"... Ну, що ви на це скажете?

– А погляньте-но на оцi значки, - простягнула йому Алена зошит у цупкiй обкладинцi.
– Це нотнi значки.
– Ля-сi-ля-соль...

– Якщо це ноти, тодi Ватсон позбавлений усякого музичного слуху. Тут немає нiякої мелодiї. Найвiрогiднiше, що це просто шифр!

– Лайфе, Лайфе! Менi здається, що на вас надто впливає романтика пригодницьких повiстей!
– жартiвливо сказала йому Алена.
– За хвилину вам здасться загадковим усе. Однак цi апарати й блокнот вартi того, щоб на них звернути увагу. Покладiть усе на свої мiсця, та краще вже ходiмо. Порадитись можемо i десь-iнде.

В клубi було весело. Навратiл розповiдав цiкавi iсторiї з Моравської Словаччини - оповiдання, якi передаються вiд дiда до батька, а вiд батька до сина: про те, як Францек Пагач обдурив святого Антонiчка; як Иожка Несвадбуй чистив вiкна сокирою або як на межi, через яку двоє селян доти позивалися, поки втратили свою землю, кожної ночi з'являвся привид.

– Iдiть до нас!
– покликав смiючись Шайнер,

– Не чiпайте їх, - хитро посмiхнувся Навратiл.
– Безперечно, вони хочуть сказати одне одному дещо важливiше, анiж моє базiкання. I бiльшiсть iсторiй вони вже знають, це мої старi спiвробiтники, я їх завжди пригощаю чимсь схожим.