Чтение онлайн

– Не смiйтесь, прошу!
– удавано гнiвався Шайнер.
– Я ще що-небудь вигадаю i намалюю вам стiльки акварелей, що й радi не будете!

Пiснi, смiх, жарти, задушевнi розмови про Землю... Всi прагнули якомога ближче познайомитись одне з одним. Подорож довга i далека, тож тiснiше треба з'єднувати колектив, мiцнiшою повинна бути дружба.

– Менi здається, що Ватсон нiби нас уникає...
– зауважила якось Алена.
– За весь час польоту я бачила його тут лише один раз.

– Справдi, ви маєте рацiю, Алено, - погодився Навратiл.
– Тепер я пригадую, що вiн до клубу не ходить. Коли я з ним хотiв поговорити вiльної години, то знаходив його або в кабiнетi, або в обсерваторiї, де вiн мовчки спостерiгав за роботою iншої змiни.

– Може, вiн невиправний вiдлюдник?
– сказала Алена.

– Справа не в цьому, - заперечив Северсон.
– Хто був бiльшим вiдлюдником, анiж я колись? Особливо пiсля пробудження. А тепер самотнiсть, мабуть, призвела б мене до божевiлля. Хiба може iснувати на свiтi людина, яка б у цiй нескiнченнiй ночi не засумувала за людським товариством?.. Коли подумаю, що оце зараз я б летiв тут зовсiм один, то аж здригаюсь вiд жаху.

– Ваша правда, Лайфе!
– задумливо сказав Навратiл.
– Чому ж тодi вiн нас уникає?.. Можливо, не може забути наших колишнiх суперечок? Або не довiряє нам?

– Можливо, побоюється, що ми не довiряємо йому!
– рiзко сказав Северсон.

Навратiл поглянув на нього здивовано:

– Ви так гадаєте? Як йому взагалi може спасти на думку щось подiбне? Але якщо так... Нi, я поговорю з ним i прямо запитаю, чому вiн нас уникає.

Через двадцять чотири години по тому Навратiл прийшов до клубу в глибокiй задумi.

– Не знаю, що й думати, - сказав вiн неквапно.
– Уявiть собi, вiдвiдав я Ватсона, як обiцяв, i перш нiж я почав говорити, вiн привiтав мене словами: "Знаю, навiщо до мене прийшли. Хочете мене запитати, чому я не ходжу розважатись до клубу? Правда?". Уявляєте, як вiн мене цим здивував. Тодi я кажу: "Так, я не розумiю вашої любовi до самотностi. Одне наше моравське прислiв'я говорить: "Де є димар, там i пiч, де є люди, там i веселощi, й розмови". Англiйською мовою, правда, не римується, але воно все-таки лишається правдою. Колись у нас на селi любили погомонiти бiля печi, особливо взимку. Господинi пiд час бесiди пряли або дерли пiр'я. Щовечора збирались старi i молодi, i повiрте, у важкi часи їм ставало веселiше. Самотнiсть, любий Ватсон, шкодить..." Говорю йому всiлякi слова, якi впливають на почуття, переконую його науково, але вiн тiльки похитує головою, посмiхається й мовчить. "Не бiйтесь, я зовсiм не припускаю, що пiсля ваших суперечок ви менi не довiряєте!" - каже вiн менi раптом. "Тисячу туманностей!
– кажу я собi.
– Ця людина або ясновидець, або читає нашi думки!.." - ""Що ви!" - кажу я, а сам все ще дивуюсь. А вiч дає менi зрозумiти, що не хоче далi розмовляти на цю тему. "Не гнiвайтесь, але я поки що не можу вам сказати, чому не ходжу до клубу!" - сказав вiн менi на прощання... А тепер, чоловiче, суши собi голову, що вiн там замислив...

– Чудiй!
– посмiхнулась спiвчутливо Алена.
– Мабуть, у нього надто хворобливе самолюбство.

Роздiл XXV

Пiдступнi

вiруси

Розповiдь Навратiла справила на Северсона дуже сильне враження. Вiн одразу ж пригадав загадковий лист i свою розмову з праплемiнником.

"Мабуть-таки, Дiтрiхсон спiлкується саме з Ватсоном!.. Може, вони вже замислили щось злочинне?"

Пiдозра швидко зростала й мiцнiла: так, Олаф, безперечно, не сказав правди. Один вiн навряд чи мiг би заподiяти експедицiї багато шкоди, але два злочинцi вже становлять велику небезпеку. Мовчати - означало стати їхнiм спiльником; виказати Ватсона - значить виказати i свого родича...

Северсон крутився на лiжку з боку на бiк, голова в нього палала.

"Викажу!
– вирiшив вiн пiсля важкої душевної боротьби...
– Але як я доведу, що вони - злочинцi?
– подумав вiн раптом. Записку Дiтрiхсон знищив, iнших речових доказiв нема. Обидва вiдмовляться вiд усього i скажуть, що я божевiльний. Нарештi вченi скорше повiрять своїм колегам, анiж незнайомому гостевi з минулого..."

"Алена... Алена - мiй єдиний порятунок... Вона менi, безперечно, повiрить... Але не можна розповiсти й їй; вона не подарує того, що я так довго замовчував, так довго крився перед нею..."

За всю нiч Северсон так i не склепив очей, але нiчого путнього придумати не мiг. На свiтанку вiн вирiшив вiдкласти розв'язання проблеми на вечiр; увечерi - на другий день; потiм - на майбутнiй тиждень... I так потекли мiсяць за мiсяцем.

А тим часом життя у крихiтному самотньому свiтi в мiжзоряному просторi минало спокiйно, без великих пригод. З Землi надходили звiстки про новi успiхи людства в боротьбi з природою, а з планети Iкс - незрозумiлi програми з верескливою музикою. Вона здавалась увесь час однаковою, тiльки чутнiсть трохи полiпшилась.

Северсон ще коли-не-коли дорiкав собi за боягузтво й нерiшучiсть, але його нечиста совiсть вже повiльно засинала. Проте одного разу трапилась подiя, яка знову збудила його тривогу.

– Чи хоч усвiдомлюєте ви, Лайфе, що вже скоро рiк, як ми летимо Всесвiтом?
– сказала якось Алена.

– Час тягнеться повiльно лише для нероб, а ми не можемо поскаржитись на брак роботи!
– засмiявся вiн у вiдповiдь.
– Скiльки клопоту завдає нам сама тiльки кухня! Робiнзону було легко: забив якусь тварину, пiдсмажив, та й годi; моя мама готувала страви за кулiнарною книжкою, де було написано: "Вiзьми три яєчка, пiвкiлограма борошна i сто грамiв цукру..." Вона, мабуть, за голову схопилася б, коли б прочитала нашi "кухарськi настанови": "Вiзьми атоми вуглецю, додай до них стiльки та стiльки електронiв i нагрiвай пiд тиском три тисячi атмосфер". А це ж ще дуже просто!

– Та додайте, що в нашiй їдальнi в свiтi невагомостi кожен спочатку повинен навчитись їсти!-засмiялась Алена.
– Пригадайте, як ви кривились, коли вам вперше запропонували пити чай з пляшки через соску...

Дiвчина раптом насторожилась: бiля входу в лабораторiю почувся чудний шелест. Вона зробила крок, щоб подивитись, що там дiється, коли це дверi раптом рвучко вiдчинились.

До кiмнати заплив Дiтрiхсон. Його очi гарячково палали, скуйовджене волосся розвiвалось навколо голови. Тремтячими руками вiн притримувався за одвiрок i невидющим поглядом тупо дивився б лабораторiю.

– Доктор Свозилова, врятуйте мене!
– прошепотiв вiн нарештi.

Коли Северсон та Алена кинулись до нього, Дiтрiхсон був уже непритомний. Голова в нього палала.

Результат медичного огляду був несподiваний: важке вiрусне запалення мозкових оболонок.

– Заразне захворювання... Як це могло трапитись?
– похитав головою Навратiл.

– Та ще й у наш час, коли заразних хвороб немає вже навiть на Землi! додала Молодiнова.
– Тим бiльш дивно це тут, у герметичному примiщеннi, яке ми так старанно перевiряли.

– Лишається припустити, що Дiтрiхсон носив у собi iнфекцiю ще до початку подорожi, - висловив здогад Шайнер.

– Це неможливо, - запротестував Вроцлавський.
– Як ви знаєте, я був присутнiй при медичному оглядi Дiтрiхсона перед стартом i можу заприсягтись, що огляд було проведено так само грунтовно, як i у всiх. Нiяких шкiдливих мiкроорганiзмiв не було виявлено.

Академiк Навратiл поклав на стiл кiлька знiмкiв.

– А оцi проби все-таки ясно показують цiлу колонiю вiрусiв у небезпечнiй близькостi до кори головного мозку. Товариш Шайнер, безперечно, правий. Тепер пригадую, що вчора перед початком змiни Дiтрiхсон зайшов до мене i попросив, щоб замiсть нього в електростанцiї почергував академiк Ватсон, - мовляв, той погодився. Дiтрiхсон посилався на те, що почуває себе не гаразд. Одверто кажучи, я подумав, що вiй трохи симулює, бо видавався вiн здоровим...

При нагадуваннi про Ватсона у Северсона сильно закалатало серце.

"Чому Олаф попросив саме його?
– промайнуло в головi.
– Очевидно, вони зустрiчались таємно... Чи не причетний часом Ватсон до цього захворювання?.. Нi, тепер уже мовчати не можна... Треба розповiсти все Аленi... Все?.. I про Дiтрiхсона?.. Нi, його поки що чiпати не треба. Все одно вiн хворий, отже, нешкiдливий".

Алена, виконуючи обов'язки лiкаря, перебувала бiльшу частину часу бiля хворого. Северсон нудився. Вiн тепер рiдко коли зазирав до клубу i своє дозвiлля проводив у бiблiотецi, а вечорами, лягаючи спати, обмiрковував, як розповiсти про свою таємницю Аленi. Вiн старанно обдумував кожну фразу, навiть кожне слово, намагаючись передбачити запитання й вiдповiдi Алени.