Чтение онлайн

Стан хворого тим часом значно полiпшився. Пiсля швидкого втручання Вроцлавського та Алени гарячка одразу ж спала. Причина хвороби - вiруси були iзольованi вiд органiзму i негайно знищенi.

Нарештi настала мить, якої так побоювався Северсон.

– Аленко, я хотiв би вам дещо розповiсти...
– почав вiн несмiливо, коли вони зустрiлись у клубi.

Вони були там майже самi. Тiльки на протилежному боцi круглого примiщення сидiли Чан-су з Цагеном i час од часу пересували металевi фiгурки по намагнiченiй шахiвницi.

– Пам'ятаєте, як до нас ввалився Дiтрiхсон?.. Северсон затнувся, бо раптом усвiдомив, що говорить зовсiм не те, що завчив. На лобi в нього вiд напруження проступили краплини поту.

– Що вас непокоїть - говорiть!
– пiдбадьорила Алена, помiтивши, що з другом щось не гаразд.
– Постривайте, а чи ви часом не хворi?
– запитала вона раптом i зблiдла.
– Коли ви в останнiй раз зустрiчались з Дiтрiхсоном?

– З мiсяць тому... Ви припускаєте, що я вiд нього заразився?

– Будемо сподiватись, що нi, - спробувала посмiхнутись Алена.
– Як я бачу, ми зробили помилку, що не провели зразу спецiальний медичний огляд всього екiпажу... Надто ми вже звикли до життя без заразних хвороб i забули про пильнiсть. Скажiть менi, хто б чекав на таке тут, у "Променi", який так добре охороняється вiд незваних гостей?.. Ходiмте негайно до амбулаторiї!

"Я дурний, що почав цю розмову взагалi!
– розгнiвався на себе Северсон.
– Тепер вiдступати вже не можна!"

Як i слiд було сподiватись, нiяких хвороботворних вiрусiв у органiзмi Северсона не знайшли.

– Ну й гаразд, - зiтхнула з полегкiстю Алена.
– А тепер розповiдайте, що вас мучить?

– Не знаю, як i почати...
– збентежено посмiхнувся Северсон.
– Те, що я вам скажу, - тiльки припущення, з якого, можливо, ви будете глузувати. Але його варто взяти до уваги.

Вiн на мить замовк, щоб краще обмiркувати, як треба сказати.

– Останнiм часом я стежив за життям на "Променi" уважнiше, анiж ранiше, - вирiшив вiн збрехати.
– I менi здається, що у нас не все гаразд...

Алена здивовано пiдвела брови, але промовчала.

– Насамперед менi не подобається Ватсон.

– Тiльки й усього?
– з полегшенням засмiялась дiвчина.
– А я вже гадала, що вас тут хтось кривдить. Якщо сказати правду, я також його не дуже люблю. Не подобається менi його постiйна самотнiсть.

– йдеться не тiльки про його самотнiсть, - перебив Северсон. Пригадайте, як гостро виступив вiн проти вас на засiданнi Всесвiтньої Академiї наук. Ви, можливо, скажете менi, що свою помилку вiн визнав i що зрештою добровiльно попросився в небезпечну й рисковану експедицiю. Однак чи не здається вам дивним, що вовк за одну нiч обернувся на ягня?.. Можливо, я кривджу Ватсона, але не поручусь, що вiн не приєднався до нас тiльки для того, щоб перешкодити експедицiї i довести цим, що був правий вiн.

– Чи розумiєте, що ви кажете?!
– жахнулась Алена.
– Ватсон має свої хиби, як i кожен з нас. Можливо, навiть трохи бiльше. Але вважати його злочинцем - це занадто! Не гнiвайтесь, Лайфе; ви знаєте добре, що я вас люблю, але за одне мушу вам докорити: ви ще не позбулись пережиткiв старого свiту. В кожному бачите насамперед недруга, який вас хоче ошукати або експлуатувати. Я не дивуюсь з цього, ранiше так велось повсюди. I все ж, благаю вас, усвiдомте, що з тих часiв свiт змiнився докорiнно, що сьогоднi людина людинi не вовк, а друг. Чи, гадаєте, ми змогли б пiдкорити природу i завоювати вiддаленi закутки Всесвiту, коли б не любили одне одного, коли б не довiряли одне одному?

Северсон почервонiв. На широкому лобi в нього випнулись вени.

– Аленко, добре знаю, що я людина старого свiту...
– прошепотiв вiн схвильовано.
– Можливо, саме через це я бачу тепер тi залишки минулого у Ватсонi краще, анiж ви. Боюсь, що сказане вами годину тому про iнфекцiйнi захворювання стосується i випадку з Ватсоном. Ви надто покладались на те, що хвороби знищено назавжди. А тепер надто надiєтесь на те, що нi в одному з вас не лишилось i слiду минулого. Ви гадаєте, що всi люди хорошi. А я в це не вiрю. Не забудьте, що iмперiалiзм рухнув тiльки сорок рокiв тому i лишив вам тут своїх нащадкiв, у яких, можливо, вклав такi ж зародки злоби, якими були вiруси в Дiтрiхсона...

Алена поглянула на Северсона з неприхованим подивом.

– Ось тепер, Лайфе, ви мене справдi здивували! I, визнаю, прочитали менi чудову лекцiю. Бачу, що зростаєте швидше, анiж я гадала. Пробачте... Чому все ж ви пiдозрюєте саме Ватсона? Може, маєте якi-небудь докази?.. Ви згадали, що за останнiй час бiльш уважно стежили за життям навколо себе...

Северсон опинився у глухому кутi. Досить розповiсти правду, i вiн розкриє, що iснує таємна злочинна органiзацiя "Братство сильної руки", яка хоче в слушну мить заволодiти Землею, а з допомогою Дiтрiхсона, кiнець кiнцем, i планетою Iкс. Думка, що при цьому вiн зрадив би власного праплемiнника, вiдiбрала в нього всяку хоробрiсть.

– Ватсон ховається вiд iнших...
– повiльно почав Северсон пiсля короткої мовчанки.
– Чи знає хто з вас, що вiн робить на самотi? Не знає!.. Часом вiн зустрiчався з Дiтрiхсоном. А Дiтрiхсон раптом тяжко захворiв. Чи не причетний до цього Ватсон?.. I ще одне: як це, що Ватсон знав, чому приходив до нього Навратiл?.. Коли над цим замислитесь, то ви скажете, що я правий...

Северсон зiтхнув з полегкiстю. Сповiдь кiнчилась благополучно. I вплинула, бо Алена пiсля короткого роздуму запитала:

– Може, про це слiд розповiсти Навратiлу? Менi здається, що багато в чому ви правi. Тiльки менi все ж не хочеться вiрити, що Ватсон так низько опустився. Адже вiн насамперед учений.

– Навратiлу поки що нiчого не говорiть!
– швидко сказав Северсон. Спочатку треба переконатись, чи обгрунтована пiдозра. Найкраще було б, коли б за ним стежили якийсь час. Треба дiзнатись, що робить вiн наодинцi, чим займається в своїй кабiнi i як поводиться на чергуваннi.

– Хоч це не зовсiм правильно, але що ж, пограємося в такому разi в детективи. Якщо виявиться, що ми його ображали, попросим у нього пробачення.

Роздiл XXVI

Детективи

Коли Северсон дiзнався, що карантин для праплемiнника вже скiнчився, вiн вiдвiдав його в амбулаторiї. Вигляд у Дiтрiхсона був дуже поганий, проте гiсть, як i годиться, похвалив його:

– О, та ви вже зовсiм здоровий! Через кiлька днiв будете знову як огiрочок!

– Ба нi...
– сумно похитав головою Дiтрiхсон.
– Менi, ще лежати й лежати. Я знайомий з цiєю проклятущою хворобою i добре знаю, як вона перебiгає...
– Вiн пiдвiвся на лiжку i пальцем поманив Северсона.
– Не бiйтесь, не заражу... Я хочу вас про дещо попросити, але так, щоб нiхто не чув. Стiни часом теж мають вуха...