Чтение онлайн

– Вже пiзно. Всi в кабiнi управлiння вас бачили. Алена одразу ж вгадала, чому Северсон вийшов з "Променя".

– Бачиш, скiльки разiв я тобi казала, щоб ти вже облишив свiй розшук, все одно це нi до чого не приведе, - докоряла вона йому.
– Адже я замалим не втратила тебе! Коли б ти хоч одним слiвцем натякнув менi! З цим розслiдуванням ми повиннi покiнчити. Розповiмо просто про все Навратiлу, та й годi.

– Нi, ще нi!
– з одчаєм запротестував Северсон.
– Ще не настав слушний час. Обiцяю тобi, що вже не зроблю нiякої дурницi. Однак ми повиннi ще трохи постежити за Ватсоном. Адже, крiм речей у каютi, ми не маємо праги нього нiяких речових доказiв. Втратив я i знiмок, який так важко здобував. Можливо, що Ватсона ми застукаємо ще на чому-небудь. Для цього нам цiлком вистачить вiдео-фону.

– Стара помилка повторюється...
– тихо сказала Алена.
– Але я не можу з тобою сперечатися.

Незабаром пiсля цього Северсона вiдвiдав Олаф.

– Здрастуйте, дядечку! Як вашi дiла, парашутисте?.. Ну, не гнiвайтесь. Я прийшов запитати, що ви зробили з коробочками.

– Знищив їх, як ви просили.

– Справдi? Ну, гаразд. А чому, власне, ви полiзли з корабля? Чи не вислiджуєте мене?
– сказав вiн насмiшкувато.
– Не радив би я вам цього робити. Знаєте, не люблю шпигунiв.

Северсон почервонiв i мимохiть стиснув кулаки:

– Коли б ви не були моїм родичем, я покарав би вас тут же, на мiсцi, ви, "брате сильної руки"! Занадто багато собi дозволяєте! Але я вас попереджаю: не грайтесь зо мною! Досить одного слова - i ви будете в пастцi. Адже знаєте Навратiлове прислiв'я про глечик i його вухо?

Дiтрiхсон злякано вiдступив:

– Я не хотiв вас образити, дядечку...
– сказав вiн примирливо.
– Не гнiвайтесь... Прогулянку в безповiтряний простiр, отже, з'ясувати не можете?

– Можу!
– одрубав Северсон.
– Лiз я туди, власне кажучи, через вас. До реакторiв я потрапити не мiг, тому вашi проклятущi коробочки шпурнув у Всесвiт!

– Шкода. Все заспокоїлось, i я їх ще мiг би використати. Але все ж я вам дуже вдячний!
– сказав iронiчно Дiтрiхсон.

Роздiл XXVIII

Таємниця

Ватсона

Збiгали тижнi, мiсяцi... Рiк змiнювався роком.

В працi й розвагах час для вiдважних астронавтiв минав непомiтно. Пiсля вiдкриття нуль-променiв працювати стало ще цiкавiше: виявилось, що цi променi можуть стати добрим помiчником у цiлому рядi галузей науки. Вони допомагали точнiше дослiдити будову атомного ядра, значно прискорювали процес перетворення елементiв у лабораторiях. Однак джерело нуль-променiв усе ще лишалось невiдомим; безрезультатними були й спроби вiдтворити їх штучно.

Академiк Навратiл час од часу переглядав контрольнi записи скерованого на Землю астрогравiметра i хитав головою:

– Марно, марно... Випущеного слова не спiймаєш, а свiтла не наздоженеш. Побоююсь, що доктор Заяц поставив перед собою непосильне завдання. Гравiтацiя - це стоголовий дракон: одну голову йому вiдрубаєш, а п'ять нових виростуть. Скорiше поголишся сокирою, анiж промодулюєш гравiтацiю!

Перспективи зв'язку з допомогою гравiтацiї для екiпажу "Променя" становили вже не теоретичний, а практичний iнтерес. Радiохвилi з Землi долiтали сюди з запiзненням на два з половиною роки. А повiдомлень з рiдної планети всi чекали з великим iнтересом.

Першi спроби керувати погодою на Землi з допомогою атомної енергiї викликали на "Променi" захоплення. Менш радiсним були повiдомлення про хiд оживлення Амундсена. Операцiї просувались дуже повiльно, бо тiло героя було в кiлькох мiсцях поранене. Однак Тарабкiн, на превелику радiсть Северсона, надiї не втрачав.

Так минуло п'ять рокiв. Щоб вiдсвяткувати знаменну рiчницю, всi зiбралися в клубi на урочистий обiд.

– О, смажена курка!
– радiсно вигукнула Надiя Молодiнова.
– Та це ж моя улюблена страва!

– Фарширований перець!
– приєднався до неї Мадараш.
– Чудесно.

– Свинина, кнедлики i капуста iз шкварками!
– зрадiв Навратiл.

– Хай я буду президентом на планетi Iкс, якщо ця печеня не краща за ту, яку готувала матуся!
– трiумфував Фратев.

– Ви чарiвниця, Алено! Як це вам вдалося догодити усiм?
– здивувався Чан-су.

– А що ж тут складного?
– весело посмiхнулась Алена.
– Скiльки разiв ви у клубi згадували свої улюбленi страви! А я ще на Землi, складаючи план нашого меню на вiсiм рокiв подорожi, не забувала про нацiональну кухню.

– I потай протягнули до "Променя" ящик з консервами, щоб порадувати нас пiсля отiєї штучної їжi, правда?
– продовжив за неї Навратiл.

Северсон потиснув руку коханiй i прошепотiв:

– Я радий за тебе.

Тiльки-но обiд закiнчився, як Навратiл затягнув стару пiсеньку:

Це рiчниця, це рiчниця,

Ходiм, стара, до пивницi

Гой-я-я, гой-я-я,

Гой-я-я, гой-я-я!

Гой-я-я, я!

Всi приєднались, i в клубi весело залунало:

Будемо до ранку

Танцювать голана.

Гой-я-я!

***

– Товаришко Молодiнова, я маю сказати вам щось дуже важливе, - почувся голос Ватсона з гучномовця вiдеофону в кабiнi управлiння.
– Чи не можете ви зайти до мене?

– Не можу, Ватсон. "Промiнь" трохи збився з шляху, зараз визначаємо причину.

– Тодi - коротко: я виявив на планетi Iкс ще одну радiостанцiю. Говорить на iншiй мовi, анiж перша, i трохи слабкiша. Слiд сподiватись, що...

Його перебив рiзкий сигнал тривоги, а слiдом за тим на екранi службового вiдеофону з'явилось схвильоване обличчя Цагена:

– Товаришко Молодiнова, астрогравiметри показують велике тiло в напрямку Пенеболи... I ще одне - трохи менше - в напрямку Регула...

Цього разу небезпека була виявлена заздалегiдь, тому гарячкувати не доводилось. З наказу Молодiнової начальник радiолокацiйної станцiї Вроцлавський старанно обстежив простiр i приблизно через пiвгодини повiдомив:

– Напрямок Регула: темне тiло, величина нуль-три, вiдстань двадцять шiсть цiлих i сiм десятих хвилини... Напрямок Пенеболи: темне тiло, величина нуль-нуль-вiсiм, вiдстань тридцять двi цiлих, дев'ять десятих хвилини. В напрямку до центра сузiр'я Леза: темне тiло, розмiр нуль-нуль-чотири, вiдстань тридцять дев'ять хвилин...

Молодiнова швидко ввiмкнула всi вiдеофони на "Променi".

– Увага... Увага... Прив'яжiться! Вмикаємо реактори двигунiв!

Точно за хвилину з дюз корабля вилетiло червоне полум'я.

– Як у нас кажуть, мали бiльше щастя, нiж розуму, - зауважив Навратiл.
– Згасла сонячна система, чи що там ще було, могла б з таким же успiхом стояти просто у нас на шляху.

– Тодi б я виявив її вже давно, - заперечив Мадараш, який саме був головним пiлотом.
– Я не спускаю очей з головного астрогравiметра.