Чтение онлайн

I ось на цьому славетному переможному шляху i було знайдено Северсона...

Перед широко розкритими очима Северсона розгорталися захоплюючi подiї.

Бергер доповiдає Всесвiтнiй Академiї, що в одному з льодовикiв на крижаному острiвцi знайдено невiдому людину в одязi пiлота двадцятих рокiв двадцятого столiття. Вiн лежить скоцюрблений у прозорiй кризi, наче спить. Голова його - на лiвiй руцi, а правою вiн притримує шкiряне пальто.

На острiв приземляється вертолiт. З нього виходить група лiкарiв-тарабкiнцiв. Спецiальним iнструментом вони вирiзають великий крижаний куб з тiлом людини i з допомогою кранiв навантажують на лiтак.

На екранi з'являється Москва, а потiм велика лабораторiя.

– У кишенi невiдомого було знайдено вiйськовий бiлет...
– звучить голос диктора, i на екранi з'являється знiмок розгорненої книжечки. Мабуть, вона побувала в водi: лiтери тексту розмазанi i перетворились на бруднi смуги. В графi: "Прiзвище" - видно тiльки "...е...сон".

Фотографiю книжки змiнює кадр у лабораторiї. Усмiхнена чорнява дiвчина (Северсон одразу ж упiзнає в нiй Наташу) каже:

– "Е...сон" - це менi не зовсiм подобається. Знайшли ми його на пiвночi, то й будемо поки що називати Северсоном.

– Рiк важкої i вiдповiдальної наукової працi, рiк упертої боротьби з невблаганною природою...
– продовжує диктор.
– I нарештi все ж перемагає наука й життя!.. Северсон починає дихати... Северсон вимовляє перше слово... Наука святкує одну з найбiльших перемог... Смерть поступилась!.. Стереофiльм закiнчився. В залi лунає музика, яка пiдносить людину, дає їй крила. Могутня кантата життя!

Северсон зворушений.

– Наташо! Василю Володимировичу! Митю!..
– йому перехопило дух.

У Наташi очi сяють щастям. З радостi вона б розцiлувала Северсона!

Криза минула. Тепер можна смiливо стати перед Тарабкiним i сказати: наш любий Северсон уже живе в теперiшньому часi!

Роздiл IХ

В краю

чудес

Северсон пiдiйшов до широкого вiкна. Зупинився, вражений.

Перед його очима розляглась чудесна картина. До яскраво-синього неба зводились велетенськi палаци, прикрашенi статуями та барельєфами. На вершинi одного з них стояла велична бронзова постать з простягненою вперед правою рукою. Фундамент цiєї багатоповерхової будови губився в зеленi великого парку; бiчнi крила палацу мали плоский дах, де стояли кiльканадцять дивних безкрилих лiтакiв.

Скiльки сягало око, скрiзь проти неба височiли такi ж палаци. Вони були рiзнi за обрисами, оздобленням i кольором, але всi стояли серед дерев. На обрiї виблискувала водяна гладiнь, якою снували кораблi. Голубiнь кеба прокреслювали бiлi смуги од лiтакiв.

Северсон довго дивився у вiкно й мовчав. Зачарований краєвидом, вiн забув про все на свiтi.

Так он яка Москва!.. Куди до неї Нью-Йорковi! Там хмарочоси убогi, як коробки для черевикiв, та ще й тiсно прилiпленi один до одного... А може, й Нью-Йорк уже змiнився?

Вiн запитливо глянув на Наташу.

– Як, подобається наше мiсто?
– запитала вона лукаво.

– Це - втiлена казка, Наташо!.. Але я й досi не вiрю, що це - Москва. Менi здається, що я потрапив на якийсь зачарований острiв, про який свiт навiть не знає.

– А це?..
– Наташа пiдняла штори на протилежнiй стiнцi, i перед Северсоном з'явились залитi сонцем будови старовинної архiтектури.

– Так, це московський Кремль...
– задумливо сказав Северсон.
– Я бачив його тiльки на малюнках, але забути його неможливо...
– вiн хитнув головою, посмiхнувся.
– Ну й штукарка ви, Наташо! I хитрунка!.. То ви спецiально привезли мене сюди вночi, га ще на метро, щоб потiм приголомшити краєвидом Москви з висоти пташиного льоту?!

– Частково - так, - засмiялась Наташа, - але ж кортiло показати вам i метро. Сподобалось?

– Чудесне метро!.. Тiльки... тiльки... А ви знаєте, що ми обдурили мiський магiстрат?
– сказав Северсон напiвжартома.

– Тобто як?
– здивувалась Наташа.

– Менi незручно нагадувати, але... ми не купили квитки.

– Ах, он у чому справа!
– зареготала Наташа.
– Я просто забула вам пояснити, що за транспорт у Москвi не платять. Ну, та ви це побачите на власнi очi... А зараз кажiть: що ви хотiли б побачити?

– Скажiть, а чи не можна було б завiтати на електростанцiю, туди, де працює Митькiв батько? Хлопчик мене запрошував, але я, звiсно, не знаю, чи дозволяється це, чи нi.

– А чому ж. Ми заглянемо й туди. Я приготувала для вас широку програму екскурсiй. Тiльки, прошу, будьте цiлком одвертi: як на вас впливає все побачене?

– Не знаю...
– вiдповiв вiн по паузi.
– Поки що я тiльки цiкавлюсь усiм. Я б хотiв зараз промчати свiтом i подивитись, як вiн змiнився.

– А чи вистачить вам сили для цього? Чи не краще було б продовжити лiкування?

– Я почуваю себе вже зовсiм здоровим i бадьорим.

– Це так, - погодилась Наташа.
– Але перенапруження ще може пошкодити вам. Я вважаю, що вам велику користь принiс би тривалий сон.

– Сон?.. Може, хочете, щоб я спав день у день, як немовля?

– Саме сон i допомiг вам стати на ноги. Людина витримує без їжi мiсяць, а без сну - лише кiлька днiв. Великий фiзiолог Iван Петрович Павлов довiв, що багато хвороб людини виникають внаслiдок перенапруження кори головного мозку. Тут не зарадять нiякi лiки, а тiльки сон, коли нервовi клiтини припиняють свою дiяльнiсть i вiдпочивають.

– Вiрю вам. I все-таки спати менi не хочеться. Не турбуйтесь про мене: за своє життя я зазнав багато чого, а, як бачите, знову бадьорий.

– Отаким ви менi подобаєтесь, Северсон! Тодi скажу вам по секрету: Митько вже давно чекає на вас.

Очi Северсона засяяли. Кiлькома стрибками вiн вибiг у коридор, схопив хлопця i високо пiдняв над головою:

– Ти, мiй хлопчику, ти - найкращий лiкар!

А Митько намагався набрати зосередженого й поважного вигляду:

– Я прийшов повiдомити, що батько сердечно вiтає вас i запрошує до своєї електростанцiї... Як бачите, я завжди дотримую слова.

***

– Ти тут живеш, Митю?
– запитав Северсон, коли вони втрьох пiдiйшли до великої красивої споруди, що поросла диким виноградом.

– Нi, товаришу Северсон, тут працює мiй батько, - вiдповiв хлопець. Оце й є московська атомна електростанцiя.

– Ого!
– здивувався Северсон.
– В такому палацi мiг би жити й англiйський лорд!.. А де ж димарi?.. Чим тут опалюють?

– Тепер уже електростанцiї не опалюють, - пояснила Наташа.
– Вони працюють на невичерпнiй енергiї атомiв... Але про це поговоримо пiзнiше.