Чтение онлайн

– - Давай залишимося, -- прошепотiв Бруно.

– - Нi, так не годиться, -- вiдповiв я теж пошепки.
– - Дисциплiна є дисциплiна.

Бруно невдоволено кивнув, а потiм скорчив страшну пику.

– - Я дещо придумав, Цiттербаке, -- сказав вiн.
– - Ось побачиш.

А що вiн придумав -- не сказав.

Наступного дня Гаррi, наш пiонервожатий, знову призначив куховарити дiвчаток, але тi вiдмовилися, їм теж хотiлось побачити руїни. Раптом обiзвався Бруно:

– - У мене пропозицiя. Ми з Цiттербаке вмiємо куховарити, то й побудемо сьогоднi за кухарiв.

Всi здивувались, а Гаррi нам просто не повiрив. Але Бруно так розходився, що Гаррi таки погодився. Всi пiшли, а ми з Бруно залишилися куховарити. Бруно навiть не схотiв вислуховувати вiд дiвчаток поради. Коли всi пiшли, вiн запитав мене:

– - А ти вмiєш куховарити, Цiттербаке?

– - Так, -- сказав я.
– - Можу насмажити смачної картоплi.

Зупинилися на смаженiй картоплi. Але тiльки поговорили, та на тому й кiнець. Смажити картоплю передумали, а як приготувати щось iнше, я не знав.

– - А я гадав, ти вмiєш куховарити, -- сердився Бруно.

– - Чому ж саме я? Це ж ти не захотiв iти разом з усiма!
– обурився я.

– - А чому я?
– - гарячкував Бруно.
– - Ти ж сказав, що не хочеш iти до руїн, бо вже бачив їх!

Трохи посперечавшись, ми знову заходилися думати, що ж готувати.

– - Треба щось зварити, -- вголос мiркував Бруно.
– - Без обiду не можна. У мене самого вже бурчить у животi. Як же так без обiду?

– - Я залюбки попоїв би макаронiв з томатним соусом.

Це я чудово придумав.

– - Гаразд, -- погодився Бруно.
– - Якщо ти бiльше нiчого не вмiєш, давай хоч це приготуємо.

Ми пiшли до сiльської крамницi й попросили макаронiв.

– - Скiльки фунтiв?
– - запитала продавщиця.

Ми здивовано переглянулись.

– - Хвилинку, -- попросив я її, -- ми зараз повернемось.

Надворi ми стали гадати, скiльки ж фунтiв узяти. Нас двадцять п'ять чоловiк i пiонервожатий. Бруно гадав, що треба купити двадцять п'ять фунтiв. А я думав, що пiвфунта макаронiв на людину досить. Ми вернулись в крамницю i купили дванадцять фунтiв. Бруно попрохав також дванадцять фунтiв помiдорiв.

– - Е, хлопче, на початку лiта помiдорiв не буває!
– - продавщиця, мабуть, гадала, що ми смiємося над нею.

– - Хвилинку, -- заїкаючись, попрохав я.
– - Нам треба ще раз вийти.

Надворi Бруно пробурчав:

– - Таке запропонував! Макарони без помiдорiв не пiдуть.

Що я мiг сказати? Ми вернулися в крамницю, i я запитав:

– - А чогось iншого у вас нема?

Продавщиця, мабуть, здогадалася, що нам треба:

– - Є консервованi помiдори у банках.

Ми були врятованi. Купили дванадцять банок помiдорiв i всi покупки принесли в табiр. Бруно вiдразу ж заходився розпалювати вогнище. Зрозумiло, чому. Бруно не вмiє куховарити. Отже, вiн хотiв бути за кочегара, а менi лишалася кухня. Вiн розпалив у плитi величезне вогнище i все пiдкладав дров, а я ходив сюди-туди по кухнi.

– - Ну, Цiттербаке, -- запитав мене Бруно, -- скоро варитимеш?

– - А чому саме я? Я не знаю, як варити макарони з помiдорами!
– закричав я.

Ми знову посперечались, але нiчого не вдiєш, обiд треба готувати. Мама варить макарони якось у водi. Я намагався пригадати, як саме.

– - Принеси води!
– - трохи подумавши, звелiв я. Ми висипали макарони в каструлю, налили туди трохи води i все це поставили на вогонь.

– - А помiдори?

Я знову мало не посварився з Бруно.

– - Ти не маєш нiякого уявлення про кулiнарiю!
– - крикнув я.
– Помiдори вкинемо наостанку.

Поки варилася повнiсiнька каструля макаронiв, ми тим часом пiшли пограти в бадмiнтон.

Десь за годину Бруно раптом закляк iз ракеткою в пiднятiй руцi.

– - Цiттербаке, щось смердить!
– - крикнув вiн. Я хотiв заперечити, але й сам вiдчув запах. Вiн долинав з кухнi. Ми прожогом кинулися туди. Каструля димувала й шипiла. Фунтiв зо два макаронiв здулися над каструлею i, мов довгi бiлi черев'яки, падали на плиту. Пiд каструлею теж лускотiло й шипiло. Ми перекинули каструлю над великою мискою, хотiли висипати макарони. Але висипалась тiльки частина. Решта макаронiв прикипiли до дна i не випадали. Ми втупилися в каструлю. Скидалося на те, що ми зварили купку вугiлля.

– - Може, вистачить тих, що висипалися?
– - стиха промовив Бруно. Висипалося чимало. Ми вишкребли каструлю i знову налили води. Бруно покуштував уцiлiлих макаронiв i вiдразу виплюнув, просто менi на черевик:

– - Ще зовсiм сирi, -- сказав вiн.

Ми поставили макарони доварюватись, а самi знову пiшли грати в бадмiнтон. Перегодом Бруно згадав;

– - Цiттербаке, а пiди поглянь, чи не закипiла вода.

– - А як дiзнатися, чи кипить?
– - запитав я.
– - Вдома ми кип'ятимо воду в чайнику. Коли кипить, чайник посвистує.

Велика каструля не свистiла. Бруно порадив менi встромити пальця в каструлю -- тодi, мовляв, буде видно, закипiло чи нi. Я пiшов на кухню i зробив так, як вiн порадив. В ту ж мить я закричав, вискочив надвiр i, мов навiжений, заходився дмухати на червоний ошпарений палець.

– - Отже, кипить. Все гаразд, -- нiби нiчого й не сталося, сказав Бруно. Я сiв на траву. Палець так болiв, що грати в бадмiнтон бiльше не хотiлося.

Потiм ми досипали в каструлю ще макаронiв i варили їх зо двi години. Цього разу вони не пригорiли, а тiльки трохи розварилися.

– - Погано, -- сказав Бруно.
– - Та будемо вважати, що це суп iз макаронами.

Ми вiдкрили банки i висипали помiдори в каструлю.

– - А тепер покуштуй!
– - запропонував Бруно. Я взяв велику ложку i сьорбнув. Пiсля цього з пiвгодини я не мiг сказати й слова, так обпiк рота. Суп мав якийсь дивний присмак. Чогось йому бракувало.

– - Не солоний, -- пояснив Бруно. I справдi, суп треба посолити. Ми стали мiркувати, скiльки ж треба солi. Я гадав, що для двадцяти шести чоловiк вистачить чотирьох фунтiв. Бруно був iншої думки.

– - Трьох фунтiв вистачить, -- сказав вiн.

Ми висипали в каструлю три пачки солi i дали суповi поваритися ще з пiвгодини.

– - А тепер ти покуштуй, бо я не можу, -- запропонував я Бруно.

Вiн покуштував i вмить роззявив рота, нiби йому на зуб потрапив камiнець.

– - Води!
– - заволав вiн.
– - Рятуйте! Води!

Тiльки випивши з пiвкухля, вiн заговорив:

– - Мабуть, вистачило б пучки солi. А то...

Добре, що я обпiк рота i не мiг бiльше куштувати. I тут ми почули пiсню. Загiн вертався, спiваючи: