Чтение онлайн

– Звичайно, знаю. Проте не скажу вам, бо не хочу, щоб через той перстень ви зчинили нову веремiю. Ви поїдете туди зi своїми братами, Чорний Франек не вiддаватиме персня, може дiйти до бiйки. За що? За перстень? Зрештою, ви ж уже кохаєте Капiтана Немо.

– Так, вiн менi подобається у сто тисяч разiв бiльше, нiж будь-хто iнший, - задерикувато вiдповiла вона.
– Вiн став моїм iдеалом.

Мене щось шпигнуло.

– Визнаю, що вiн чудовий, - пiдтвердив я, подумавши з хвилину.
– Менi подобається його вiдвага i спритнiсть. Проте не все у його поведiнцi можу схвалити.

– Невже? Проти чого ж ви заперечуєте?

– Я вважаю, що дарма вiн стукнув олов'яною кулькою Чорного Франека. А якби поцiлив в око?

– Капiтан Немо не промахнеться. А крiм того, що ж це? Ви стаєте оборонцем бешкетникiв? А що зробив би Чорний Франек, якби зловив Капiтана Немо? Чи теж боявся б скривдити його?

– Не знаю, що зробив би Чорний Франек. Але не слiд боротися його засобами. I друге. Навiщо вiн забрав одяг? Узяв би ножi та й годi. Менi неприємна та ватага, але ж хлопцi сидять зараз скоцюрбленi з холоду, i їх кусають комарi!

Не знаю, чи я змiг її переконати. Якийсь час вона сидiла замислена, може, обдумуючи вчинки Капiтана Немо. А я помив сковороду в озерi, потiм запалив люльку i сiв перед наметом.

– Мою iсторiю з перснем, - знову почала дiвчина, - ви визнали не гiдною уваги. Сьогоднi ви сказали менi, що ватага Чорного Франека не обходить вас, бо ви маєте якусь важливiшу справу. То навiщо ж ви вистежували Чорного Франека i так хотiли знайти його табiр?

Менi сподобалась її проникливiсть. Я всмiхнувся i подумав, що, напевно, не станеться нiчого поганого, коли я розповiм їй про зустрiч Вацека Краватика з Чорним Франеком.

– Фй-ю-у!
– свиснула вона протягло, дуже заiнтригована.
– їм так потрiбна та карта? Ладнi за неї заплатити?

А потiм, уважно поглянувши на мене, мовила:

– Розумiю, ви не хочете сказати менi, де розташований табiр Чорного Франека. Та чи не варто розповiсти про це Капiтановi Немо? Адже ви припускаєте, що й вiн вистежував Чорного Франека, щоб знайти його табiр. Хоча вiн потiм вирiшив урятувати з скрутного становища тих двох чоловiкiв i, може, втратив єдину нагоду знайти табiр.

– Еге ж, - знизав я плечима.
– Охоче розповiм йому, де табiр. Але як з ним зв'язатися?

Марта подивилася загадково.

– Коли я йшла до вас...
– почала вона пошепки, щоб ще бiльше пiдкреслити таємничiсть справи.
– А щоб ви знали, сьогоднi я не взяла човна, а прийшла сюди пiшки, берегом озера, майже чотири кiлометри...

– Ну, кажiть швидше, - роздратувався я.

– Заждiть хвилинку, зараз про все дiзнаєтесь. Iдучи сюди берегом, я придивилася до трухлявого стовбура старого дуба, який росте за пiвкiлометра звiдси, на березi озера. Низько над землею в ньому величезне дупло; там може сховатися доросла людина. Я й сама колись ховалася в ньому вiд дощу. Отож у цьому дуплi лежав... мокрий одяг Капiтана Немо.

– Що таке?!
– пiдхопився я з землi.
– Це чудова нагода. Ми можемо зустрiти там Капiтана Немо.

– Не пiдемо ж ми туди й не будемо чекати, коли вiн повернеться по своє вбрання. Адже невiдомо, коли вiн туди прийде. Я гадаю, найкраще напишiмо до нього листи. Ви - з повiдомленням про табiр Чорного Франека. А я освiдчення в коханнi.

– Я напишу, що хотiв би зустрiтися з ним i порозмовляти.

– Про що?
– зацiкавилась вона.

– Вiн, певне, мiг би допомогти менi в однiй справi.

Вона махнула рукою.

– Ет, ви теж хочете бути таємничим, мов Каштан Немо.

В самоходi в мене була течка з поштовим папером i олiвцями. Один комплект - поштовий папiр i конверт - я дав Мартi, а сам почав шкрябати на другому.

"Шановний Капiтане Немо!

Я стежив за вашими сутичками з ватагою Чорного Франека. Хоча не

всi Вашi вчинки я схвалюю, все ж розумiю, яка ваша мета. Я прибув

сюди з певною мiсiєю, справа благородна. Буду дуже вдячний, якщо ви

захочете зустрiтися зi мною у призначений вами час i в зручному для

вас мiсцi. Я живу в наметi за п'ятсот метрiв вiд трухлявого дуба, де

ви знайдете цього листа. Маю автомобiль-амфiбiю, по ньому ви зможете

мене впiзнати.

P.S. Табiр Чорного Франека мiститься на маленькому островi бiля

Чаплинця".

Я заклеїв листа i ще трошки зачекав, поки Марта напише своє освiдчення в коханнi. Нарештi й вона заклеїла конверта.

– Ходiмо!
– сказала дiвчина, встаючи з трави.
– Менi вже треба повертатися додому, а цей дуб по дорозi. Ви проведете мене?

Вона взяла свою складану вудку, й ми пiшли берегом. Обоє мовчали, мабуть, кожен з нас мiркував, як Капiтан Немо реагуватиме на нашi листи.

Ще я думав, навiщо саме в тому трухлявому дубi вiн залишив мокре вбрання, а не забрав його з собою, адже вiн десь, мабуть, живе?

Дупло було глибоке. Капiтан Немо застромив у нього палицi i, наче на вiшалцi в шафi, сушив у дубi своє мокре рибальське вбрання.

Ми поклали листи в кишеню куртки, а потiм я попрощався з Мартою i пiшов до свого табору. Хотiв трохи заснути, вiдпочити перед походом, запланованим на сьогоднiшню нiч.

На озерi в червоному свiтлi призахiдного сонця голосно кричали чайки, нiби сварилися за вечерю. Над берегом низько лiтали ластiвки, збиралося на дощ.

Повертаючись до намету, я все поглядав на той бiк озера. Чому немає Чоловiка з рубцем? Невже всi мої розрахунки й припущення не справдяться? Невже подорож на Озерище по затоплений скарб закiнчиться для мене поразкою?

Раптом вiд старого дуба я почув гуркiт мотора глiсера. "Немо був поблизу дуплистого дуба. I, може, навiть бачив нас. А тепер вiдплив", подумав я.

РОЗДIЛ ВОСЬМИЙ

Подорож у нiчному мороцi. В таємному таборi ватаги. Розмова

злодiйчукiв. Спроба визволити полоненого. Невидимий ворог.

Чи я - Капiтан Немо? В полонi на островi. Руда Бронка.

Тяжка доля полонених.

Мене збудило лопотiння краплин по брезентовому полотнищi намету. Я виглянув надвiр i побачив, що над озером уже запав морок. У моїх сусiдiв свiтилися в наметах газовi лампи й чулася розмова.

Дощ дужче залопотiв по наметi, а потiм зненацька вщух. Напевне, хмара пiшла десь далi, тiльки злегка скропивши цю мiсцевiсть. Але повiтря не похолоднiшало, а, навпаки, стало ще бiльш парко й душно. Цiєї ночi треба було рясного, гарного дощу.