Чтение онлайн

Швидкою ходою повертався я на Чаплинець, а потiм брiв через нього туди, де залишив свiй самохiд. З ранку я не мав нi рiски в ротi, але не вiдчував нi голоду, нi спраги. Менi не давала спокою думка про карту. Що то була за незвичайна карта, коли Вацек Краватик i Бородань хотiли заплатити за неї стiльки грошей? Що мали означати Краватиковi слова: "Ця карта вiдшкодує нам усе сторицею"?

"Я повинен глянути на ту карту, перш нiж вона опиниться в руках Вацека Краватика", - подумав я.

Водночас мене починали гризти докори сумлiння. Хiба я для того прибув на Озерище, щоб воювати з Чорним Франеком чи роздивлятися рибальську карту? Чи варто встрявати в усе те, коли менi треба розшукати Чоловiка з рубцем i затоплений скарб?

Я перейшов пустку Чаплинця i вийшов на другий бiк острова. На мiлинi я вже не бачив яхти Вацека Краватика. Вона вiдпливла, поки я стежив за Чорним Франеком.

Я залiз у самохiд i скоро наблизився до того мiсця, де стояв мiй намет, а поряд мешкали лицарi спiнiнгу з дружинами.

Перед моїм наметом, на моїй газовiй плитцi, на моїй сковородi смажила велику щуку Марта з бiлявою косою. I в сусiдiв теж смажили рибу - трьох дрiбненьких красноперiв та одну плiточку.

Пан Анатоль глипав на величезну щуку на моїй сковородi; вiдчувалося, що йому хочеться заговорити, але вiн мовчав. Та велика щука вбила в ньому бажання повчати, а запитувати, мабуть, було не в його натурi.

Коли я пiдплив до берега, Марта, побачивши мiй автомобiль на водi, не здивувалася. Тiльки сказала:

– Як це я вiдразу не здогадалася, що ваша машина - амфiбiя? Тепер я знаю, як ви опинилися на тому боцi, хоч не перепливали поромом. I ще знаю, що ви такий самий таємничий птах, як i Капiтан Немо.

За хвилину додала, показуючи на сковороду:

– Тiльки оцю щуку спiймала. Сподiваюсь, ви не гнiваєтесь, що я без дозволу взяла з вашого намету плитку й олiю? Але ж з однiєю щукою не варто повертатися додому. Я голодна, а ви теж, напевно, нiчого не їли.

В ту мить я вiдчув страшенний голод. Вона казала правду: був полудень, а я з ранку нiчого не їв. Щука так пахла, що в мене аж у животi закрутило.

– Ви що, дотримуєтеся прислiв'я: "Шлях до серця чоловiка - через його шлунок"?
– спитав я, пiдсiдаючи до сковороди зi щукою.

Вона вдавано серйозно кивнула головою.

– Справдi, в мене варто закохатися. Ви щодня мали б на обiд чудову рибку.

– А я гадав, що це ви закохалися в мене, - сказав я здивовано.
– Тут вам усi ознаки: ви не можете жити без мене. Коли я стомлений повертаюсь до свого вiгваму, то застаю чарiвну особу, яка смажить менi чудову рибку. Господи, може, це я в раю?

Пана Анатоля i його Мишку все ж таки перемогли пахощi, що розходилися вiд моєї сковороди. Вони пiдiйшли до нас. Мишка сказала до свого чоловiка з ледь помiтним докором у голосi:

– Ось яку рибу ти повинен ловити, Анатолю.

– I ловитиму, - гордо запевнив пан Анатоль.
– Тiльки хотiв би знати, де ви зловили цю щуку?

Дiвчина показала пальцем мiсце метрiв за сто вiд нас.

– Он там, неподалiк вiд старого дуба.

Пан Анатоль знизав плечима.

– Згiдно всiх вiдомих менi правил рибальства, там не може жити щука. Замало очерету. Вона любить ходити попiд очеретом.

Марта тяжко зiтхнула.

– Я не знаю. Може, це якась приблудна щука?

– Так, - погодився вiн, - Тут маємо справу з нетиповим явищем.

Мене дратували балачки пана Анатоля. Крiм того, я не мiг йому пробачити, що вiн не допомiг урятуватися Капiтановi Немо.

– А може, ваша теорiя хибна? Пiвдня ви ловили коло Чаплинця, але, як бачу, спiймали тiльки чотири маленьких рибки.

Вiн махнув рукою.

– З нами сталася страшна пригода i тому нам не пощастило й з рибою. Якiсь злодiї вкрали наш човен i сховали в очеретi. А потiм вимагали за нього п'ятдесят злотих. I все було б добре, якби в цю справу не втрутився ще один чоловiк, якийсь, мабуть, божевiльний. Чув, як тi злодiйчуки гукали на нього: "Капiтан Немо". Замалим не дiйшло до бiйки, тi вже вихопили ножi.

– А ви, звiсно, втекли, - мовив я.

– Вiдплив, - з притиском вiдповiв пан Анатоль.
– Я в бiйки не встряю. Немо має якiсь рахунки з тими бешкетниками, але навiщо втягати в ту справу нас? Щоправда, вiн показав, де наш човен, але ми й так, без нього, за п'ятдесят злотих дiстали б назад човна. Я нiколи не втiкаю, щоб ви знали. I вiн з великою гiднiстю повернувся до свого намету.

Здавалося, пан Анатоль трохи образився на мене.

Я сидiв сердитий, роздратований його балаканиною.

– Чому ви не їсте?
– спитала Марта.

I тiльки тепер я побачив, що тримаю на колiнах тарiлку з трьома шматками смаженої щуки.

– Вiдрiзати вам хлiба?

Це її пiклування тiльки долило масла в огонь. Я ще дужче розсердився.

– А може, ви вже вiдразу покладете менi й шматок щуки до рота? передражнив я її ввiчливий тон.
– Чи ви думаєте, що я не здогадуюсь про причину цього пiклування? Ви хочете довiдатися, де розташований табiр Чорного Франека. Вчора ви навмисне розповiли менi про той перстень, знаючи, що це пiдохотить мене шукати табiр. Та я розчарую вас: я не знаю, де табiр. Не знаю та й годi. А якби й знав, то однаково не сказав би вам про це, бо не хочу, щоб через якийсь дурний перстень ви заводили сварки з головорiзами. А взагалi, запевняю вас, ватага Чорного Франека мене анiтрохи не обходить, я маю iншi справи.

Напевно, зозла я бовкнув зайве. Бо вона вiдразу пiдхопила мої слова.

– Iншi справи? Якi?

– Он як!
– обурився я.
– Ви хочете стати моїм сповiдником?

– Не розумiю, чому ви так гнiваєтесь? Не знайшли табору, то й не знайшли. Менi вже байдуже за той перстень. I хлопець, що подарував його, став менi байдужий, вiдколи з'явився Капiтан Немо. Я вiддала б сто таких перснiв, щоб познайомитися з тим капiтаном! Ви бачили його сьогоднi?

– Бачив, - буркнув я.
– Вiн був на Чаплинцi й, здається, вистежував Чорного Франека, щоб знайти таємний табiр ватаги. Тiльки, як завжди, в ньому перемогло благородство. Вiн побачив, у якiй скрутi опинився пан Анатоль i недоречно втрутився. Ви самi чули, що казав пан Анатоль.

I я докладно розповiв їй про всю пригоду.

– Який вiн чудовий! Який незвичайний!
– захоплювалася Марта.
– Сам проти: шести головорiзiв? Це справжнiй герой. Менi здається, що я кохаю Капiтана Немо.

Я вiдставив тарiлку на траву.

– То, може, я залишу цю щуку, якщо ви змiнили об'єкт своїх нiжних захоплень? Вiднинi ви, напевне, смажитимете рибку не для мене, а тiльки для Капiтана Немо?

Дiвчина засмiялась.

– То ви такий ревнивий? А взагалi, хотiлося б знати, що ви робили на Чаплинцi, коли Капiтан Немо сам один боровся з головорiзами?

– Я сидiв у кущах, - нахабно вiдповiв я.

– Невже? Не думала, що ви такий дрiб'язковий.

– Бо це була не дрiб'язковiсть, а завбачливiсть. Запевняю вас, що моє серце аж рвалося до боротьби поруч з Капiтаном Немо. Але тодi я мусив би вийти iз схованки i не знайшов би табору Чорного Франека. Коли я переконався, що Капiтан Немо дасть собi раду без мене, я зостався у схованцi.

– Розумiю, - хитнула вона головою.
– Отже, ви все-таки знаєте, де розташований табiр тiєї ватаги.