Чтение онлайн

– Поки я тут командую, ти мусиш пiдкорятися i робити, що я звелю! кричав Чорний Франек.

А Роман вигукував, рвучись до бiйки:

– Минуть три днi, i всi побачать, яке твоє командування, їсти нiчого, пити нiчого, цигарок не вистачає. Що ми будемо курити? Вiльшане листя?

Ця сварка була менi до речi, бо захопила увагу всiєї ватаги. Я почав скрадатися до полоненого. Але передi мною було нелегке завдання. Я нiс одяг i чималу камеру, яка шарудiла, тручись об листя. Однак я не хотiв кинути її, побоюючись, що не знайду, коли треба буде тiкати разом iз Баською.

Чорний Франек з Романом i досi сварилися. Та цього разу ще перемiг Чорний Франек. Я був уже майже за спиною в Баськи, коли ватага одностайним "ура" вирiшила суперечку на користь Франека. Вiн зостався ватажком.

– Цс-с-с, - шепнув я Басьцi.
– Я твiй друг... Не показуй, що знаєш про мою присутнiсть...

Баська навiть не ворухнувся. Нiби не чув мого шепоту. "З нього вийде колись знаменитий розвiдник", - подумав я.

У кишенi штанiв я намацав складаний ножик, розкрив його. I тут раптом обiзвалась руда дiвчина, яка ще в закусочнiй коло порома зацiкавила мене.

– А я не кричу "ура", як iншi. I тебе, Чорний Франеку, i Романа вважаю боягузами. Ви обидва тiльки й думаєте про те, як утекти вiд Капiтана Немо. Вiн залишив вас без штанiв, зiрвав ваш прапор, глузує з вас у вiчi. Я втекла з дому, бо ви казали, що знайду тут пригоди, гарне й суворе життя. А ви просто ватага злодюжок. По-вашому, гарне життя - це втеча вiд мiлiцiї? Я побачила, що ви боягузи i навiть не вмiєте битись. Нiколи не билися з дужчим за себе, тiльки iз слабшим. Завжди гуртом нападаєте на одного. Я думала, що ми будемо ловити рибу, смажити її на вогнi, пекти картоплю, жити просто iнакше, нiж у мiстi. А ви? Сидите коло вкраденої лампи, їсте крадене м'ясо. То це тi незвичайнi пригоди? Немо сам один зможе приборкати усю вашу ватагу.

Вона шмагала тими словами, як батогом. Не приховувала своєї зневаги.

Роман тiльки сплюнув.

– То йди до того Немо, як ти така розумна, - сказав вiн.
– Нам тут не треба тендiтних панянок. Вертайся до мамусi.

А Чорному Франековi стало трохи соромно. Його, мабуть, боляче зачепили слова дiвчини...

– Ти, Бронко, знаєш, що я не хотiв такого. Анi тих крадiжок, нi бешкетiв. Хiба що побитися з туристами. Але вийшло iнакше через Романа. Всi були голоднi, i Роман намовив забити вiвцю, з того все й почалось. Але як тiльки знайдемо ту карту i Вацек Краватик дасть грошi, виїдемо до моря, i все буде iнакше. Грошей нам вистачить на хлiб i м'ясо. Там будуть справжнi пригоди. Ми пiдемо до рибалок, допомагатимемо їм ловити рибу, може, навiть вийдемо з ними в море.

– Не хочу. Тепер уже не хочу!
– iстерично вигукнула Бронка.
– Я переконалася, що не пригоди нас чекають, а виправна колонiя. Iдiть собi звiдси завтра або через тиждень, а я залишусь, бо хочу познайомитися з Капiтаном Немо.

"О господи, - подумав я, - i ця закохалася в Капiтана Немо".

– Начхати менi на Капiтана Немо, - лайнувся розлютований Франек. Тiкає вiд нас, мов заєць. Хай би вiн тiльки з'явився тут.

I в цю мить з кущiв по той бiк галявини щось вилетiло i впало пiд ноги Чорному Фраиековi. Якийсь великий пакунок.

– Хто це? Що це?
– залунали голоси.

– Наш одяг!
– закричав якийсь хлопчак.

Iнший заверещав:

– Немо на островi! Кинув нам одяг. Вiн десь тут. Ловiть його! Шукайте!

Наче хтось шпурнув петарду на середину галявини. I, наче уламки петарди, хлопчаки й дiвчата розсипались на всi боки маленького острова.

Я був покараний за свою цiкавiсть. Замiсть того, щоб перерiзати мотузки на Басьцi, коли зчинилося замiшання, й скочити з хлопцем в озеро, я слухав їхню сварку. А тепер було вже пiзно.

На мене насiли аж чотири здорованi. Кiлька дiвчат тримали Баську.

– Є! Є!

– Спiймали!

Мене зв'язали, як барана, й потягли пiд газову лампу. Знову зв'язали й Баську i залишили скраю галявинки.

– Отже, це Капiтан Немо!
– трiумфував Чорний Франек.
– Маєш, Бронко, свого героя. Лежить бiля моїх нiг. I буде ще скиглити.

– Як ми вiдразу не здогадалися, хто такий Капiтан Немо? Адже вiн був з нами в закусочнiй, коли ми отримали листа з погрозами, - сказав Роман.

Котрась iз дiвчат заходилася коло пакунка, кинутого на галявину. Подала Чорному Франековi його штани й сорочку. А також записку.

– Ось iще лист вiд Немо, - сказала вона.
– Був у ваших речах.

– Лист? Навiщо нам його читати? Вiн сам зараз розповiсть нам, що написав. Знову, мабуть, якiсь погрози, так, Капiтане?
– i Роман штовхнув мене передком черевика.

Я мав намiр певний час вдавати Капiтана Немо, щоб вiн опинився на безпечнiй вiдстанi вiд острова, але безсоромна Романова поведiнка так розсердила мене, що я буркнув:

– Дурний ти, хлопче. Немо втiк вiд вас. Я не Немо.

– Чуєш, Бронко, який вiн хоробрий?
– захихотiв Франек.
– Вiд страху ладен зректися батька, матерi й навiть самого себе.

– Ще раз обшукайте острiв. Знайдете мою камеру й одяг, - сказав я. Капiтан Немо носить непромокальний каптур i куртку. I темнi окуляри.

Хлопцi знову розбiглися по островi. В когось iз них був електричний лiхтарик. Очевидно, знайшли камеру й одяг.

– Вiн не Капiтан Немо, - мовила Бронка.
– Немо не вiдмовився б вiд себе. Вiн би пишався, що вiн Немо.

Чорний Франек не здавався:

– Бреше. Викручується, щоб урятуватися вiд нашої помсти. Романова правда: цей тип був у закусочнiй, коли ми отримали першу записку.

Вiн глянув на лист, що його подала дiвчина.

– Це не ви писали?
– спитав глузливо.

– Нi.

– Зараз перевiримо. Але спочатку прочитаю його.

"Удруге застерiгаю вас: тiкайте з Озерища. Я тут господар i не

хочу вашого товариства. Досить крадiжок i бешкету. Вiддаю вашi лахи,

бо гидую ними.

Капiтан Немо".

Було надто темно, i я не мiг побачити обличчя Чорного Франека. Проте певен, що вiн аж почервонiв зi злостi.

– Ну, побачимо, хто тут господар i хто звiдси пiде. Хлопцi!
– вигукнув вiн.
– Дайте менi записника й олiвця. Цей добродiй напише мою вiдповiдь. Розв'яжiть йому праву руку.

За мить у мене на колiнах був записник, а в пальцях я тримав олiвця. Шестеро хлопцiв щiльно оточили мене, щоб я не втiк.

Чорний Франек диктував:

– Господар Озерища - Чорний Франек. Вiдсьогоднi Капiтана Немо не iснує.