Чтение онлайн

Бронка зазирнула в лист у руках Чорного Франека, а потiм схилилася надi мною i глянула на мою писанину.

– Тiльки слiпий не побачив би, що листа вiд Капiтана Немо писав не цей чоловiк, - промовила вона.
– Я вiдразу здогадалася, що вiн не Капiтан Немо.

Всi по черзi почали порiвнювати мiй лист з листом вiд Немо. Однi твердили, що почерки схожi. А iншi вважали, що листи писали рiзнi люди.

– Менi не треба когось удавати з себе, - сказав я гордо.
– Я маю власну славу й теж пережив багато незвичайних пригод. Мене звуть Самоходик.

О, яка оманлива слава! Чорний Франек тiльки засмiявся.

– Самоходик! Можна луснути зо смiху вiд такого прiзвиська. Нiколи такого не чув.

Лише Баська радiсно писнув:

– О господи, пане Самоходику! Вiльгельм Телль стiльки розповiдав нам про вас. Про всi вашi пригоди.

– Телль?
– крикнув я до нього.
– А де тепер Телль?

– Вiн голова нашої дружини, пане Самоходику!
– вигукнув Баська.

Чорний Франек гримнув:

– Не розмовляти мiж собою! Полоненi не мають права вести розмови.

Але я вiдчував, що добре його спантеличив. Вiн не був уже такий певний, що справдi спiймав Капiтана Немо.

– Ви Самоходик?
– спитав вiн.
– Я нiколи не чув про вас. Чим ви займаєтесь i що робите на нашому островi?

Я знизав плечима.

– Менi байдужiсiнько, що нiхто тут не чув про мене. А на острiв я дiстався, щоб звiльнити цього хлопця. Я не терплю, коли кiлька здорованiв збиткуються над меншим хлопцем. Не хочу, щоб ви вважали це боягузтвом, але я не мав намiру боротися з вами. Вважаю, вам слiд зрозумiти те, що вже усвiдомила Бронка. Iнакше ви не зазнаєте справжнiх пригод.

– О господи!
– застогнав Чорний Франек.
– Ви не Самоходик, а Самодзвоник. Хлопцi, вiдтягнiть його пiд дерево до того гарцерика. Нехай собi погомонять про гарцерськi пригоди.

Мене затягли пiд дерево до Баськи. Вони почали радитись, що робити далi. Бо ж тепер уже не тiльки Баська, але i я, i таємничий Капiтан Немо знали, де їхнiй табiр. Як i завжди, знову дiйшло до сварки мiж Чорним Франеком i Романом, цього разу за те, де буде новий табiр.

Я не прислухався до них, хотiв поговорити з Баською.

– Я й не знав, що Телль уже вожатий дружини, - сказав я пошепки.
– I що вiн прибув на Озерище.

– Цього року вiн закiнчив школу, - пояснив Баська.
– I став вожатим нашої дружини. А його друзi Бiлка й Соколине Око вчаться в спецiальному таборi гарцерських iнструкторiв. Сам вiн з нашим загоном приїхав на Озерище. Наш табiр бiля Сем'ян.

– Яструб у його дружинi?

– Так.

– Це вiн прислав тебе сюди вистежувати?

– Розвiдувати, - образився Баська.

– Не подобається менi Яструбова поведiнка. Навiщо вам вiдомостi про табiр Чорного Франека?

– У хлопцiв i дiвчат з нашого табору пропало багато речей. Ця газова лампа теж наша. Час нарештi приборкати Чорного Франека.

– Я згоден, що вкраденi речi треба знайти. Тiльки не так шукати. Гарцери проти ватаги розбишак? Адже ти сам чув, що казала та дiвчина. Вони не однаковi, не треба всiх звалювати до однiєї купи, їх слiд подiлити, вiдвiяти полову вiд зерна. Хотiв би поговорити про це з Теллем.

– Прийдiть узавтра на гарцерське вогнище. Але чи вони до завтра випустять нас?

– А що їм з нами робити? До нового свого табору не заберуть. Найiмовiрнiше, що вигадають якусь дурну кару: наприклад, залишать нас на островi без одягу.

Вiд гурту, що сидiв навколо лампи, вiддiлилась Бронка й пiдiйшла до нас.

– Шкода, що ви не Капiтан Немо, - зiтхнула вона й сiла поруч iз нами.

Баська зашепотiв:

– Розв'яжiть нас. Вам теж не подобається їхня поведiнка. Втiкаймо всi разом, утрьох.

Бронка знизала плечима.

– Таке скажеш. Я не можу зрадити їх, хоч i вважаю, що мене обдурили. Чорний Франек так розписував менi свої торiшнi пригоди на Озерищi, що замiсть їхати з батьками на канiкули, я опинилась у цiй ватазi.

– А може, й вiн шукає справжнiх пригод? Тiльки не вмiє їх знайти? спитав я.

Дiвчина всмiхнулась.

– А ви переживали справжнi пригоди?

– Так. Я, власне, зараз на шляху до справжньої пригоди. Пропоную вам: покиньте їх. Нi, нi, нас не треба розв'язувати. Я прошу вас завтра покинути цю ватагу й знайти мiй намет на тому березi. Минете кiлька старих дубiв, один з них буде дупластий. За пiвкiлометра далi стоїть мiй намет. Ви переживете чудову пригоду i, може, познайомитеся з Каштаном Немо.

– Ви знаєте Капiтана Немо?
– зацiкавилась вона.

– Нi. Та, мабуть, незабаром познайомлюся з ним. Отже, знайдiть мiй намет. Пошлiть телеграму батькам, щоб вони не турбувалися...

– Я написала їм листа, що я над Озерищем, що менi добре. I щоб вони не тривожилися за мене.

– А може, вам пощастить намовити й Чорного Франека, щоб вiн залишив свою ватагу?

– О, нi, - похитала дiвчина головою.
– Адже це вiн зiбрав ватагу. I щоб тепер залишив її?

– Я чекатиму на вас, - повторив я.

Вона вагалася.

– Не знаю. Не обiцяю.

Вона вiдiйшла до гурту, який радився бiля лампи, що раптом почала пригасати. Скiнчився газ у балонi.

– Перевiрю мотузки на руках у тих пташок, - сказав Роман.

Вiн пiдiйшов до нас, оглянув мотузки на моїх руках i ногах. Так само й на Басьчиних.

– Ходiмо спати, - розпорядився Чорний Франек.
– Але через полонених i Капiтана Немо треба поставити варту. Першi двi години стерегтиме табiр Лисяча Шкурка. Потiм я, а тодi Роман.

– А може, звiльнимо полонених?
– запропонувала Бронка.

– Ну, обiзвалася вельможна панянка, - розсердився Роман.
– Дамо по лящу та й додому, так? Нi. Цього не буде. Завтра порадимося про кару для них. Щоб бiльше не стромляли носа в чужi справи.

Згасла газова лампа. Темрява огорнула острiвець. Ватага сховалась у своєму куренi, надворi зостався тiльки Лисяча Шкурка. Я чув, як вiн бив комарiв, що дзижчали бiля його обличчя, голосно позiхав, потiм закурив цигарку. "Такий шмаркач i вже курить", - обурився я. I навiть збирався щось сказати йому з цього приводу, та роздумав. Хотiв, щоб ватага якнайскорiше заснула. Все-таки я мав надiю звiльнитися вiд пут.