Чтение онлайн

Протилежний берег був безлюдний. Тiльки через пiвгодини припливла бiла яхта Вацека Краватика. Її поставили на якiр поблизу пiщаного мису, де я вчора розмовляв з Водолазом-Проповiдником.

У бiнокль я бачив, як Вацек Краватик i Бородань, стоячи на палубi яхти, закидали спiнiнги в озеро.

– Князь спiнiнгу вже ловить рибу, - сповiстив я пановi Анатолю.
– Он там, коло пiвострова, навпроти нас.

– Ой боже, ловить рибу, а ми байдикуємо, - бiдкався лицар спiнiнгу.

Вiн помчав квапити дружину й своїх приятелiв, щоб мерщiй готували снiданок. Його мучила думка, що князь спiнiнгу за мить спiймає величезну рибину, а вiн, скромний лицар рибальства, зi своїми рибальськими снастями ще навiть не рушив до бою.

О дев'ятiй загурчав мотор рибальського човна, й припливла Марта. Вона й цього разу мала з собою складанi вудлища, навiть спiнiнг.

– Батьки не хочуть, щоб я працювала з ними в полi, - пояснила вона. Вважають, що я повинна мати канiкули i перед початком навчання якнайбiльше перебувати на свiжому повiтрi й на сонцi. Звелiли менi ловити рибу. Ви попливете зi мною?

– А куди?

– Туди, де ота яхта. На мис Судака.

Почувши цю назву, пан Анатоль так пiдскочив, що молоко, яке вiн саме пив, вилилось йому на штани.

– То оце там мис Судака? Неймовiрно. Я нiчого про це не знав. Князь спiнiнгу колись казав, що ловитиме на мисi Судака. Казику, кiнчай снiдати! Зараз же попливемо туди ловити судакiв. Мишко, - крикнув жiнцi, - готуй сковороду й олiю! На обiд з'їмо судака.

Марта спитала мене пошепки:

– Ви вже одержали вiдповiдь вiд Капiтана Немо?

– Нi.

– Я теж нi. У листi я просила, щоб вiн поклав вiдповiдь у дупло того самого дуба. Щойно була там, однак листа не знайшла. Дупло порожнє. Але свiй одяг Немо забрав.

– Вночi вiн таке виробляв! А взагалi це, мабуть, великий нечема.

Я розповiв їй про нiчнi пригоди на островi Чорного Франека.

– Чудовий! Чудовий!..
– захоплено шепотiла вона.
– Ви помилились, вiн не мстивий. Вiддав хлопцям їхнiй одяг. I вас визволив з полону...

– Але спершу мене в той полон запроторив, - буркнув я. Вона щиро обурилась:

– Ви заздрiсний. Так, ви просто заздрите його геройським вчинкам.

– А чому вiн усе мовчить?

– Може, має якусь поважну причину для цього. Зате менi радiсно, що ви все-таки попливли вночi до табору Чорного Франека по мiй перстень.

– Ой лихо, ви знову про той перстень? Признаюся, навiть не згадав про нього. На острiв я поплив тому, що Чорний Франек обiцяв зiбрати нараду ватаги. Я хотiв вивiдати їхнi дальшi намiри.

– I вивiдали?

– Вони шукатимуть того, хто вкрав сумку з картою.

– I не бояться Капiтана Немо? Адже Немо не дасть їм спокою, якщо вони не послухаються його й не заберуться з Озерища. В сутичцi з гарцерами вони зазнали поразки. Невже чекатимуть, поки за них вiзьметься мiлiцiя?

– Ви говорите про ту молодь дуже вже неприязно. Чому?

– Ненавиджу таких типiв. Вважаю, що їм потурають. Я змалку мусила працювати. У нас дома нiколи не було розкошi. Батько й мої брати працюють не покладаючи рук. А тi? їм усе просто: якщо тобi хочеться їсти, то вкрадь. Важкої роботи бояться, мабуть, взагалi не люблять працювати. Чи хто-небудь iз тiєї ватаги подумав, як нелегко вигодувати вiвцю? Може, той рибалка хотiв за неї купити синовi пальто на зиму? А вони попливли на острiв i забили вiвцю, наче свою власнiсть. Бо були голоднi...
– вона зневажливо пирхнула.

– Хай йому бiс, - буркнув я.
– Хiба не знайдеться нiкого, хто заверне цю молодь з поганого шляху?

Вона знизала плечима.

– Ви дуже наївний. Якщо в полi росте пирiй, то його виривають i палять. У господаря, який не знищуватиме бур'янiв, нiколи не буде доброго врожаю.

Я не згодився з її думкою. Але не хотiв сперечатись. А може, боявся, що не вистачить доказiв?

Пан Анатоль зовсiм зiбрався рибалити i, погукуючи на свого приятеля, сiдав у човен.

– Попливемо?
– запропонувала менi Марта.

Я не мав кращого заняття. Та й там я мiг шукати "свого" Чоловiка з рубцем. Тож я сiв з дiвчиною в човен i ми слiдом за паном Анатолем попливли до бiлої яхти Вацека Краватика.

Тим часом небо ще бiльше потьмянiло. Сонце пекло крiзь iмлу, повiтря було задушливе. Над озером лiтали розморенi комарi й настирливо атакували нас. Вони йшли навiть на смерть, аби тiльки всiстися на якiйсь живiй iстотi й напитися її кровi.

Пан Анатоль перший доплив до яхти й низько вклонився князевi спiнiнгу.

– Ви справдi закидаєте чудово, - сказав вiн, придивившись, як ловить Вацек Краватик.

Той зневажливо махнув рукою:

– Закидай, як хочеш, не бере на блешню.

– Може, треба ближче до очерету?
– порадив пан Анатоль.

Я вклонився бiлоголовiй Едiтi, яка сидiла на палубi яхти й робила собi манiкюр.

– Менi здається, сьогоднi буде дощ, - сказав я.

– О, це ви?
– всмiхнулась вона.

Бородань, що теж закидав спiнiнга, неввiчливо спитав мене:

– А вам уже замало озера? Ви тут лякаєте нам рибу?

Марта захихотiла.

– Ви не за рибу боїтесь, а за ту даму на палубi. Ми не заберемо її, не турбуйтесь.

Бiлоголова Едiта вiдклала ножички й пилочку.

– Ой, заберiть мене, бо я вмираю з нудьги. А куди ви пливете?

– По рибу, - вiдповiла Марта.

– Ненавиджу рибалок, - вибухнула Едiта.
– Нема гiрше в свiтi за чоловiка, що любить ловити рибу. Ви теж хочете рибалити?
– звернулася вона до мене.

– Я не вмiю.

– А вудки везете, - зауважив Бородань.

– Це мої вудки, - сказала Марта.

– А на що ви ловите?
– глузливо спитав Бородань.

– На заклинання, - засмiялася дiвчина.

Навiть князь спiнiнгу зацiкавився.

– I багато ви спiймали на заклинання?
– спитав вiн.

– Ви сьогоднi зранку третiй, - вiдповiла вона.

Бородань скривився.

– Старий дотеп.

– А яке ж то заклинання?
– поцiкавився Вацек Краватик.

– На рiзнi породи риб рiзнi заклинання, - пояснила Марта.
– Але можна ловити й без заклинань, коли хоч трохи знаєш звички риб.