Чтение онлайн

– Нi. Нiчого не спiймав. Зате дуже змок.

Вiн радiсно захихотiв, задоволений, що менi не пощастило з рибою, та ще й змок, а вiн лежить у затишному й сухому наметi. Знову, мабуть, вiдчув себе розумнiшим, що завжди, здається, було йому дуже приємно.

У наметi я запалив туристську газову плитку й закип'ятив склянку води. Ковтнув таблетку аспiрину й прослизнув у свiй спальний мiшок.

Менi здавалося, що я спав тiльки якусь мить. Збудив мене галас на озерi, що все дужчав. Я глянув на годинник: була третя година.

Я вистромив голову з намету i побачив озеро, вкрите легкою прозорою iмлою. Серединою озера, то з'являючись, то зникаючи в iмлi, пливло дванадцять байдарок. Чотири з них мали потужнi мотори i тягли на буксирi по двi байдарки. В кожнiй сидiло по двоє гарцерiв у повному спорядженнi. Всього двадцять чотири хлопцi.

Я приклав до очей бiнокль. Помiтив мiж ними Баську, Яструба i Вiльгельма Телля. Не було сумнiву, що байдарки прямують до табору Чорного Франека.

"Ватага спить у куренi й не сподiвається нападу в таку ранню пору", подумав я.

Байдарки незабаром зникли в iмлi, яка приглушувала шум моторiв.

Та все ж менi було трохи прикро. Баська напевно розповiв Теллевi, що я думаю про конфлiкт гарцерiв з ватагою Чорного Франека. Напад на острiв свiдчив, що Телль злегковажив моїми словами.

"Ну, що ж, - зiтхнув я.
– Це вже не той юний гарцер, з яким я познайомився на Островi Злочинцiв [Острiв Злочинцiв - Wyspa Zloczyncow третя книга циклу, видавалася українською мовою у 1967 роцi (прим. OCR-ника)]. Хлопець пiдрiс, став вожатим дружини, вважає, що вже має досить досвiду, щоб керувати на свiй розсуд".

Удруге мене розбудило шкрябання об полотно намету. На травi перед наметом сидiли з пiдiбганими ногами Вiльгельм Телль i Баська. На березi лежала байдарка.

– Чи не забагато ви спите пiсля нiчних переживань?
– спитав мене весело Телль.

Я обняв його i запросив хлопцiв снiдати. У мене був хлiб i паштет у банцi.

– Я таки з'їв би щось, пане Томашу, - потер вiн радiсно руки. У хлопцiв був прекрасний настрiй.
– Бо ми вже о першiй ранку гасали по озерi.

– Знаю. Ви попливли на острiв Чорного Франека.

– Саме вчасно, пане Томашу. Ватага вже збиралася чкурнути звiдти. Накивали п'ятами, коли побачили нашi байдарки й гурт хлопцiв. Вони тiкали вплав до берега, покидавши дiвчат i краденi речi. В їхньому куренi ми знайшли нашi балони для газу, лампу i ще багато чого, напевно, викраденого з наметiв. Тепер ми оголосимо про це над озером i повернемо власникам.

– Не дiйшло до бiйки?

– Нi, повтiкали вiд нас, мов качки. Вони смiливi тiльки проти слабших, - знизав вiн зневажливо плечима.

– Сподiваюсь, Баська розповiв тобi, Теллю, що я про все це думаю?

– Звичайно, розповiв. Але цього разу ви помиляєтесь. Виходить, що ми повиннi були залишити їм украденi речi? I терпiти їхнє бешкетування над озером? Ми знаємо, ви скажете: про табiр Чорного Франека треба було повiдомити мiлiцiю, i вона вiдiбрала б у ватаги вкраденi речi. Але, по-перше, на це вже не було часу, ватага ось-ось утекла б з острова. А по-друге, ми вважаємо, що наша молодiжна органiзацiя повинна допомагати пiдтримувати порядок. Так думають усi нашi гарцери. Виходить трохи по-дурному - такий гурт гарцерiв, i в них ватага злодюжок покрала рiзнi речi. Коли ми не навчимось давати собi раду з бешкетниками тут, у таборi, то як же ми впораємося з ними в життi?

На чайнику почала весело пiдстрибувати покришка. Баська нарiзав хлiба i намастив його паштетом. Вiд цього видовища настрiй у мене покращав, i я перестав сердитись на Телля. Адже нiчого поганого не скоїлося. Не поїхали ж вони на острiв, щоб битися з ватагою, а тiльки щоб забрати свої речi.

Ми трохи вгамували голод. Телль весь час очiкувально поглядав на мене. Я знав, чому. Його гризла цiкавiсть, звiдки я тут узявся. Вiн вiдчув у цьому якусь пригоду.

– Я нiчого не скажу тобi, Теллю, - мовив я йому нарештi.
– Ти маєш свої власнi гарцерськi справи. Коли я втягну тебе в свої, ти захопишся й занедбаєш свої обов'язки. Якщо ж ти все-таки хочеш допомогти менi...
– я завагався.
– Шукай над Озерищем чоловiка з рубцем на правiй щоцi. Зробиш менi цим величезну послугу. Я, власне, й приїхав сюди, щоб знайти цього чоловiка.

Вiн зрозумiв, що я нiчого бiльше не розповiм. Та й ми повиннi були урвати розмову, бо саме прокинувся пан Анатоль i, голосно позiхаючи, вилiз iз намету.

Його трохи здивувала присутнiсть двох гарцерiв, якi снiдали разом зi мною.

– У вас щоразу новi гостi, сусiде, - зауважив вiн.
– Спершу та молода дiвчина ловила для вас рибу, а тепер цi молодi люди годують вас снiданком.

– О, вибачте, це я їх запросив.

– А вчора вночi, коли ви пiшли по рибу, тут хтось був i питав про вас.

– Жiнка, чоловiк?

– Чоловiк. Дуже дивний чоловiк. Приплив гумовим човником i навiть трохи почекав на вас, бо гадав, що ви не зайшли далеко без свого дивного автомобiля. Я не можу описати зовнiшностi чоловiка, скажу тiльки, що вiн говорив про птахiв, про повернення до природи. Не давав нам спати своєю балаканиною.

– Це Проповiдник, - вiдгадав я.

– Проповiдник?

– Водолаз, Проповiдник, так я прозвав його, бо бачив, як вiн пiрнав з аквалангом, а його розмови навели мене на думку, що, може, вiн проповiдник.

– Але, мабуть, не релiгiйний. Бо розповiдав нам тут про чайку-реготуху, - сказав пан Анатоль.

Була вже восьма година. Ранкова iмла розтанула, на небi жодної хмаринки, i сонце вже припiкало.

Але небо було якесь тьмяне, i день мiг бути похмурим.

– А ви, пане Томашу, куди тiльки поїдете, вiдразу потрапляєте в якусь гарну iсторiю, - здивовано сказав Вiльгельм Телль, ладнаючись iз Баською вiдпливати.
– Якiсь дивнi типи вас вiдвiдують. А що то за дiвчина, про яку тут згадували? Вона справдi ловила для вас рибу?

– Спiймала чудову щуку.

– Ех, шкода, що я не можу бути тут весь час iз вами, - зiтхнув Телль. Менi здається, що на Озерищi станеться найчудовiша пригода з усiх, якi я досi пережив.

Хочеш не хочеш, а вiн мусив пливти до свого табору. Хлопцi зiпхнули байдарку на воду i, взявши з мене обiцянку, що ввечерi я прибуду на їхнє гарцерське вогнище, вiдпливли, енергiйно вимахуючи веслами. А я лiг за своїм наметом i спрямував скельця бiнокля на той берег. "Чого хотiв вiд мене Проповiдник?" - думав я. Але не знаходив нiякого, розумного пояснення його несподiваних вiдвiдин.