Чтение онлайн

— Я й не думаю, що це силовики, — втрутився Арсен, коли вона ще не встигла навіть рота відкрити.

І, можливо, то було непогано, бо Вася могла б і штрикнути Влада в бік… з усієї сили.

— Хлопці кажуть, що той пост, який СБУ облаштувало під будинком, на місці та вони не виказують ніякої підозрілої активності… — тим часом докладав охоронець.

Його пальці шниряли екраном, поки він швидко писав відповіді, а може, запити до своїх.

— Не думаю, що нас вважають настільки вагомою загрозою, аби збільшити кількість людей… Хоча, якщо вони таки вирішили, що ми княгиню вбили та прикопали десь у фундаменті… — реготнув Арсен, підморгнувши їй.

Вася аж зубами заскреготала!

Але Влад лише потягнув її руку на себе, як перемикаючи увагу.

— Як гадаєш, кохана, це з твого відділу? — привідкривши одне око, Влад роздивлявся її, скинувши куточок рота у кривій усмішці.

Він говорив ніби ті ж слова, що й завжди, але воно таки звучало інакше. Його роздратованість та злість не вляглися. Хай він і не міг себе змусити випустити її руку.

І це зачіпало, попри всі очевидні нюанси. З багатьох сторін. Серце затисло… Але й боляче було… багато через що.

Та як би Василині не кортіло їм в’їдливо відповісти, аби не принижували її Управління… була змушена дивитися на речі реально.

— Не думаю, — процідила крізь зуби. — У нас непогані ресурси та все ж не настільки. А коли мова за тебе заходить, так і зовсім купа перепон з’являється! — глянула на Яструба навіть зі звинуваченням.

Яке той крізь її окуляри не побачив, звісно ж. Але не міг не відчути в тоні.

— До речі… про це ми ще поговоримо, — хмикнув Влад навіть з якимось вдоволенням, але немов на останок. І різко випрямився, шумно видихнувши повітря крізь зуби. — А тепер до справ, — геть іншим тоном підвів риску Яструб. — То хто ж це може бути, якщо наш власний капітан СБУ вважає, що то не її друзі, га, Арсене?

??????????????????????????— Ти не міг би бути ще більш саркастичним та колючим, навіть якби постарався, — пробурчала Вася крізь зуби, але таки теж підібралася.

— Та як я і не стараюся поки, моя люба! Купа інших справ, — реготнув Влад з вбивчим сарказмом, змірявши її всю просто таки вогняним поглядом!

А потім в секунду перемкнувся. Ніби просто клацнув пальцями. Чи тією своєю запальничкою! Клац! І поруч з нею зовсім інший чоловік: зосереджений, ледь роздратований нахабністю тих, хто посмів його зачепити, та до біса готовий давати відсіч!

Від нього буквально віяло тепер зосередженістю та геть іншою напругою… як від величезного аналітичного комп'ютера чи щось на кшталт. Ніби Влад аналізував та прокручував у голові ті дещиці інформації, які вони мали.

— Що там по точці прибуття? — запитав він в Арсена тим часом.

— Чисто. Вже дізнався, — відзвітував охоронець.

– І біля будинку метушні нема… — не стільки питаючи, скільки просто проговорив вголос Влад. — Хто знає про наші міцні зв’язки з Тимуром?

— Точно не Управління, — роздратовано кинула Вася, трохи на те навіть ображена.

– І ми це враховуємо, — спокійно кивнув Влад.

— Серед наших кіл чимало тих, хто здогадується, принаймні. Після того, що рік тому було.

— А отже… треба шукати тут. Що у світлі ситуації з Валентином, наштовхує на деякі висновки, — Влад витяг свої довбані сигарети.

— Скільки можна палити?! Ти хочеш здохнути від раку? — роздратування проривалося крізь найменші прогалини у тому мурі, яким вона намагалася відгородити свої до нього почуття.

Виходило паршиво.

— А тебе це хвилює, моя Княгиня? — розплився він у посмішці, прикуривши.

— Що там взагалі за ситуація з тим Валентином? — натомість яро запитала Василина, схрестивши руки на грудях.

Здається, все загострилося менш як добу тому…

Мимовіль згадалася їхня палка пристрасть у ванній кімнаті та холодний дотик дзеркала до спини, коли він впер її, палко та спрагло вриваючись у тіло Васі!.. Але у світлі власних пертурбацій, здавалося, що минули тижні…

Арсен глянув на Влада, немов мав сумніви, що вона має право про це дізнатися. І це викликало нову хвилю обурення! Нерви щось зовсім її зраджували.

— Серйозно?! Ви тут з себе таких крутих мачо удаєте?! — пирхнула вона вже дійсно зі зневажливим роздратуванням! — Геть тупо не використати мої знання та досвід, бо я таки теж орієнтуюся у цих ваших ситуаціях! Мене у поліцію та СБУ потім не за гарні очі взяли, між іншим! — бляха, її дійсно зачепила недовіра Арсена!

До хребта, як то кажуть.

Його думка була для неї важлива? Обросла тут «друзями»?.. Оце влипла…

Та й охоронець на неї вирячився, немов отетерівши. Схоже, теж здивувався, що Васю зачіпає його думка.

Але Влад, на диво, розплився у посмішці та кивнув.

— Княгиня цілком права, Арсене. Гадаю, навіть її удар правицею не так вплинув на послужний список, як такі чималі здібності до аналізу та вміння використовувати інформацію та ситуацію… Подивись, як вона нас всіх навколо пальця обкрутила, — хмикнув Влад, але не те щоб люто, на відміну від нещодавнього зауваження. — Хоч і не можу поки виключити, що й очі її, або інші принади зовнішності, не вплинули, — видихнув він дим.

Ну все. Сам нарвався. Не можна її постійно доводити, на одну добу — занадто багато тригерів!

Василина сама не зрозуміла, коли з замахом втисла йому кулак під ребра. Просто… для акценту, що так з нею не варто!

Арсен… ну хіба трохи сіпнувся, але що ж він зробить? А може, вирішив, що краще не влазити поміж ними, бо потім сам винний й буде. Ще й вишкірився.

Влад, звісно, теж зреагував. І навіть спробував перехопити… але частина інерції таки до його м’язів дісталася.

Очманіти! Що вона робить?! Не боїться хіба?.. Виходило, що таки ні. Вочевидь, підсвідомо була певна, що фізично Влад їй не завдасть шкоди.

— Бляха! — він закашлявся… чи то від сміху, чи то від її удару. — Натяк почутий, кохана, — чоловік розреготався, немов відпустивши всю напругу, що між ними зранку закручувалася у тугу спіраль.

А сам міцно тепер знову вхопив та тримав її руку, розчепіривши пальці Васі та змусивши переплести з його.

Хоча й нічого не вирішено ж, але…

— Арсен, давай, нагадай нам свої деталі, введемо в курс княгиню. Бо це раціонально. Дурне: мати свого капітана СБУ і не користуватися її навичками, еге ж? — таки не до кінця Влад видихнув, судячи з гострої іронії. — Все одно їй від нас нікуди не подітися тепер, — ще раз реготнув.