Чтение онлайн

Їй кортіло схопитися зі стільця та кинутися до нього! Обійняти, обмацати, щоб впевнитися, що неушкоджений, бо роздивитися деталей не могла. Розпитати б, як і що там було… Та чи саме це вона має робити, як за розумом? НЕ знала…

«Він по інший бік. Хіба забула?»

Тож, замість цього обидва наїжачилися та готові були вогнем дихати, здавалося. Та ще й було відчуття, що занадто багато інших людей навколо. Вона точно бачила якісь силуети…

Влад у цей момент глянув на неї, Вася точно напрямок погляду не могла переплутати, і взагалі вилаявся ледь чутно!

— Що з твоїми очима, княгиня?! — рикнув він хмуро, діставши сигарети.

— З вечора стає гірше. Плюс, є підозра, що вона майже не спала… зачіску корегувала, — швидко відзвітував Арсен, допоки вона й рота не встигла відкрити.

І це її остаточно збісило на загальному нервовому тлі!

— Триндець! Ти ж казав, що твоя задача — мене охороняти, а не шпигувати, нє? — пирхнула роздратовано Василина, трохи по-дитячому.

Та ледь повернула голову в напрямку голосу охоронця. Відкривати очі ще й на нього поки не наважилася.

— Так я й охороняю. Від твоєї ж рвучкості у першу чергу, княгиня, — видав Арсен. — Немов би ти зізналася сама, — важко було зрозуміти, чи він хоч трохи відчуває докори сумління. Але щось таки у голосі натякало на…

— Пропустіть! — а от голос лікаря вона точно не очікувала почути. — Що ви влаштували?! Їй взагалі нервувати не можна! Ніяких стресів! Ви мені весь курс лікування зламаєте!

— Не з нашим життя, док, — хмикнув Влад, проте якось геть не весело. — У нас без стресу не буває, вже вибачайте, — він рушив нарешті з місця та пройшов чи не впритул до неї. — Але ми будемо дуже старатися, — немов пообіцяв.

А Вася відчула, як гаряча, суха долоня Влада опустилася на її потилицю. Пальці обхопили шию у якомусь збіса власницькому, жадібному жесті! Він не питав, просто брав. Ніби вважав, що має право кермувати її життям та самою Василиною. І це таки бісило!

Але, попри все роздратування та незгоду, у неї відібрало мову на мить та щось стиснулося у грудях до задухи!

— Ставте крапельницю, не варто відкладати, — розпорядився тим часом Яструб, трохи потягнувши її вверх, немов натякаючи, що краще лягти на ліжко.

Все було геть не так, як він планував чи хотів би.

Дідько! І це ні на дещицю не допомагало вгамувати роздратування Яструба! Воно ніби тільки зростало.

Звісно, він тримав те під контролем. Зараз точно не місце та не час, аби вибухати! Не посеред купи народу.

Влад відкрив вікно на провітрювання та запалив нову сигарету, не виходячи з кімнати. Хай там що, а він точно не збирався зараз залишати свою княгиню наодинці!

Бляха! Та він навіть Тимура й Женю ще не бачив, коли приїхав… Трохи не чемно, авжеж. Та йому було не до правил ввічливості в той момент! Тож просто нахабно скористався тим, що господарі були зайняті з сином, який народився нещодавно… Звелівши охороні поки не пускати в кімнату нікого… з міркувань умов лікування Василини.

Хіба ж він збрехав? Лікар чітко сказав, що їй потрібно як можна менше стресу, чи не так?

Навіть попри те, що вона сама з тим не дуже була згодна, здавалося. Княгиня пирхала та чи не весь час підібгала губи, виказуючи свою роздратованість. Ніби її наручниками до батареї прикували, їй-бо!

Хоча, заради правди, можна було відзначити, що до її руки таки була приєднана крапельниця. І це, авжеж, обмежувало Василину.

Та не це дратувало дівчину найбільше, здавалося.

Власне, зараз вона не могла бачити навколо нічого не через свої очі, а через те, що лікар, якого він притяг аж до Варвара додому, закапав їй очі краплями, що привіз із собою. Та звелів зробити їй якийсь компрес. І заборонив знімати годину.

Не дивно, що Вася бурмотіла щось незадоволено собі під ніс та час від часу обурено, шумно видихала крізь зуби.

Мабуть, їй теж кортіло з’ясувати нарешті ситуацію, Влад то по виразу її обличчя зрозумів, коли прийшов. Та ніхто з них не палав бажанням робити то при лікареві. Ну й Арсен тоді точно був би зайвим.

Влад помітив напругу, що хоч і послабла трохи від учора, але явно не згасла поміж цими двома…

О, трясця! Йому просто в якийсь момент закортіло розрубити цей клятий «Гордєєв вузол» одним помахом! Заявити цій впертій, хитрій та підступній княгині, що нікуди він її не відпустить, про що таки чесно попереджав! І чхати він хотів на її звання та минуле! Все, Влад прийняв рішення. Її завдання — змиритися.

Ну яке СБУ з такими проблемами із зором, серйозно?! Чи йому хтось хоче сказати, що Управління на себе такі витрати з відновлення та лікування візьме? Ага, типу Влад — лох, який в таке повірити ладен! Коли в неї від стресу може в момент стан погіршитися?

Смішно! Та й хто буде тепер доручати їй справи?

Трохи розбирався в структурі та темі. І в тому, як у них там все облаштовано — теж сік. Мав зв’язки й там. До речі… варто б зв’язатися та пробити тему.

Бо як серйозно глянути — тут нема про що й говорити! Не повернеться вона нікуди. Йому належить!..

А ця перекірлива та норовлива княгиня вигадала постригтися та пофарбуватися за одну-єдину ніч, коли його поруч не було! Збісило!

Йому в пику?..

Хоча, відсунувши трохи емоції та звернувшись до аналізу, Влад не міг визнати, що цей колір… здавався більш гармонійним для неї. Якимось… природним, чи що.

Зараз здавалося навіть дивним, що він вважав блонд відповідним. Ось цей… що навіть не мав в його уяві якоїсь певної назви, немов робив всі її риси яскравішими та виразнішими, як не дивно. А Влад не звик бути спантеличеним.

Вона сказала, що це і є її справжній колір… Здивувала. Дідько! Що він насправді про неї знав, що так відчайдушно готовий вчепитися в цю жінку?! Збіса мало! Та хіба то його зупинить?!

В цей момент, перериваючи його роздуми, у двері постукали.

Влад розвернувся якраз тоді, коли Арсен підійшов до дверей та прочинив. Василина напружилася, то було помітно навіть попри її доволі безпорадний стан.

— Перепрошую, тут… — почав було охоронець, що чергував в коридорі.

Але Яструб побачив знайомий силует ще до того, як його тихо окликнули:

— Владе.

— Я зараз повернуся, — він відійшов від вікна та провів рукою по маківці княгині, щоб знала, що він поруч.

— О, ні, можеш не поспішати! — трохи сардонічно пирхнула вона. — Я ж так цікаво проводжу час! Та й мені все одно звідси наразі нікуди не подітися, — не пропустила можливості штрикнути його шпичкою.

А Влад мимовіль посміхнувся. Її характер — його бісив… Але й так заводив, що кров починала у венах палати! Дідько! Дійсно шкода, що зараз не може її навіть до пуття поцілувати! Пальці самі на мить сильніше стиснулися у такому незвичному нині волоссі.