Чтение онлайн

Він не дозволив прослизнути у голос сарказму. Щоб ніхто не мав жодного приводу звинуватити Влада у вчинені перешкоди.

Так само не дав нікому відчути й своє роздратування, яке повільно жевріло всередині. Не кажучи вже про гнів та ярість, які нікуди не поділися з учорашнього вечора! Проте, варто визнати, що він не очікував того, наскільки саме йому вже буде не вистачати княгині поруч. Це нагадувало одержимість. Якусь довбану залежність! Немов цю жінку вприснули йому в кров і за кілька днів вона встигла вбудуватися в його метаболізм не гірше нікотину! От тільки після однієї лише ночі нарізно, він став підозрювати, що позбутися саме цієї залежності буде куди складніше, бляха!

Ще й повна відсутність у будинку її слідів, що сам і організував, — робило ситуацію пекельно нестерпною! Ніби її й не було тут ніколи!

Влад дуже чітко усвідомив, що не готовий з цим погодитися, дідько! Ніколи!

— Ти чудово знаєш, про кого ми! — рявкнув цей сбу-шник, підскочивши до нього. Що, загалом, було таки теж порушенням. — Де Василина?! Наша співробітниця?!

— Мушу вас попередити, що в мене наразі ведеться відеоспостереження. І запис зберігається не тут, — поінформував Влад цього ініціативного правоохоронця. — Ввімкнули, як тільки ви у двір ввалилися, аби у моїх адвокатів був матеріал, — випереджаючи його можливі вимоги вилучити запис, в надії побачити там Василину, повідомив. — Так ось, до вашого питання, уявлення не маю, про кого ви, — спокійно видихнувши дим в бік, рівно посміхнувся.

— Ти забув, що ми бачили тебе з нею?! В тому грьобаному центрі?! Вона була з тобою! Куди ти її дів?! Якщо ти хоч пальцем зачепив… — здається, чоловік почав закипати.

Влад скинув брову.

— Зі мною на зустрічі була Княгиня. Сліпа ворожка, яка знається на рунах, картах, і такому іншому. Не те щоб я вірив у магію, звісно, — усмішка стала кривою. — Але… Вона хороший психолог, якщо ви розумієте, про що я, — Влад зробив багатозначний вигляд. — Дуже вигідно мати таку людину на бізнес-зустрічах. Особливо, коли люди не розуміють, що складають їх психологічний портрет, — він витяг сигарету з зубів і таки трохи глузливо постукав себе пальцем по скроні. Як ледь насміхаючись над цим силовиком.

— Де вона, бляха?! — рикнув цей… Нікіта, здається, спробувавши нависнути над ним із загрозою.

Не те щоб йому те вдалося. Він трохи поступався ростом Яструбу.

— Звідки я знаю? В колодязі дивилися? — поцікавився, все ж таки трохи саркастично.

Силовик аж зашипів, скрививши страхітливу гримасу. Ніби збирався на нього кинутися… Бо вони таки дивилися там, ага. І навіть зондували… Хрін зна, може, підозрюючи, що він приховав тіло у воді.

Довбні.

— Ти сам чудово це бачив! То де наша співробітниця?! — рявкнув цей Нікіта, заводячись не на жарт.

Хай там як, а Влад не міг не визнати, що вони дуже старалися врятувати напарницю від «злого та страшного» Яструба. І це трохи додавало їм бонусів в його очах.

— Слухайте, давайте серйозно: гадки не маю, про що ви, — пирхнув він, спостерігаючи, як у хол впевнено входять його адвокати. От і чудово. — Вона — людина вільна, а я, що б ви там собі не вигадали, не маю звички когось захоплювати чи утримувати силою. Доказів чому ви так і не знайшли, чи не так? — розвів Влад руками. — Ми приїхали після лікарні, бо я допоміг їй вийти на лікаря, поспілкувалися, обговоривши враження від зустрічі, і вона поїхала.

— Куди?! — з підозрою примружився Нікіта.

— Гадки не маю де вона живе, — і це ж чиста правда! Хіба він встиг те у Василини вияснити? Ні! Він взагалі ні фіга ще дізнатися не встиг!

Але він в цілому намагався дотримуватися максимально істини.

— Взагалі не розумію, якщо то ваша співробітниця, чому ви мене питаєте, де вона? Хіба вона б не побігла до вас відразу? Чи у вас немає зв’язку? Можливо, ви взагалі переплутали? — скинув він брову… взагалі без іронії, ага. — І то просто хтось, хто дуже схожий на вашу… Як ви сказали, перепрошую? Василину, чи не так? — ну так стібався. Але гл-и-и-боко в душі.

І агент вже було знов сунувся до нього, схоже, вловивши знущання. По цимбалах вже! Бо йому, бляха, просто життєво необхідно була хоч якась розрада!

— Ви не мали права влаштовувати таке в будинку нашого клієнта, — немов також відчувши цей настрій, перед ним виріс адвокат. Здається, геть не спантеличений тим, що його витягли з ліжка о п’ятій ранку.

Власне, за це Влад їм й платив. Ще й чимало. От хай і розгрібають. «Чимшвидше!» — очима на це другому юристу натякнув.

Бо його вже задовбало стирчати тут! У нього купа справ і питань до своєї княгині.

І ще одна крапельниця за розкладом. Яструб точно не збирався дозволити всім цім довбаним обшукам та її прихованим таємницям порушити план лікування княгині!

— О-хрі-ні-ти!

Вона аж здригнулася. Ти ба, не очікувала хіба?! Чи просто надто напружена після всього, що впало на неї за цю добу? Але оце гарчання з боку Влада…

Він немов це єдине слово крізь зуби з такою силою проштовхнув, що саме повітря в кімнаті неначе стало важким та густим. Впало на плечі нервовим передчуттям.

Вона його відчула ще раніше, як би дико то не звучало. Вловила вібрацію, варто було Яструбу в коридор зайти. Реально могла його кроки вирізнити поміж всіх інших.

Та все одно не встигла підготуватися.

Майже неможливо зараз в легені кисень втягти від тієї напруги, що накрила простір між ними. А Вася навіть не може нормально на нього глянути. Хоча за ці пару годин неначе трохи видихнула.

Чи то просто намагалася переконати себе? Але ж, попри все, не збиралася ні на йоту відступати у власних позиціях!

— Так подобається моя нова зачіска? — заломила брову, примружившись при тому.

— Ошалів просто, — процідив Влад все ще таким тоном, ніби йому щелепи заціпило. — На честь чого такі перетворення, моя люба. Можу поцікавитися?!

— Чи не ти хотів відповідей та правди про мене? — ну, може, зовсім трохи огризнулася. — Ну ось, я така…

Не те щоб сама могла адекватно оцінити результат наразі, але їй точно стало легше: волосся не плуталося, та й весело оточувало обличчя… лоскотало щоки, принаймні.

Майстер, якого запросила Женя, сказав, що зупинився на подовженому каре. Ну й колір… він точно став куди ближчим до її справжнього. Що прямо таки якусь розраду подарувало.

Та чи про це наразі варто розмовляти? З одного боку: він хотів знати більше про неї справжню? Ну так ось! Та з іншого…

Все якось не так складалося. Не про те вони говорили й не так! І це породжувало внутрішнє відчуття якогось гіркого надлому! Ще більше підсилювало напругу. Горло немов перекривало тугою грудкою.