Чтение онлайн

І хоч спробувала його вколоти, але ж тим і свою потребу у ньому видала!

— Я надто скучив, моя люба, аби довго тепер триматися вдалині, — хмикнув Влад в тон, та таки пішов.

— Арсене, — очима вказав, аби охоронець знаходився біля Василини.

Кому ще її довірити?

Загасив сигарету у попільничці, яку точно принесли виключно заради нього. Знав, як Тимур ставиться до паління. Та таки вийшов у коридор.

— Тимуре, — кивнув, вітаючись з господарем.

Вони, вважай, однією «родиною» тепер були… Доволі своєрідною, та все ж. Тому і відправив Василину саме сюди. Знав, що тут її захистять від будь-якої загрози… І не видадуть, раптом що. Нікому.

— Отже… капітан СБУ? Ворожка? Серйозно?! — Тимур говорив спокійно. А от дивився так, що відразу ставало зрозуміло, наскільки йому «цікаво» та весело зараз за ним спостерігати.

— Ти ж не думаєш, що я буду це коментувати? — скинув він брову.

— Ні! — таки реготнув Тимур та похитав головою. — Навіть не мріяв. Хоча це доволі цікаво… Особливо, як ви таки стрілися? — хмикнув друг.

— Вона на мене з дерева впала, — на це його питання Влад таки міг відповісти.

— Охрініти! — щиро розсміявся Тимур.

— Так. Трохи є, — не міг він з тим не погодитися. Втомлено провів по брові великим пальцем, натискаючи на пульсуючі точки надбрів’я.

Як не крути, а втомився за цю добу. І оце чи не вперше видихнув, починаючи трохи витискати з грудей напругу.

— Я, власне, хотів сказати, що якщо треба, можу й свої зв’язки в СБУ залучити, — нарешті перейшов до суті Тимур. — Не дуже орієнтуюся у суті вашого питання, але ти ж в курсі, що свої люди є. І якщо потрібно…

— Я дам знати. Ще сам не розбирався, якщо відверто. Не встиг. Це все… сталося доволі неочікувано. Мені треба розібратися в ситуації, — Влад стиснув руки, хруснувши суглобами. — Але дякую. Можливо, дійсно, звернуся.

— Чудово, — Варвар задоволено кивнув.

— То як ваші справи, молоді батьки? — все ж таки вирішив трохи додати ввічливості Влад. — Справляєтеся?

– Інколи я думаю, що керувати бойовим загоном легше, аніж замінити йому підгузок, — реготнув Варвар. — Але є надія, що таки непогано вправляюся, принаймні Женя таки довіряє мені його тримати та глядіти час від часу. Так що надія відточити майстерність таки є, — кепкуючи над самим собою, пирхнув Тимур, змусивши й Влада посміхнутися.

— Повертатися у будинок небезпечно, — Василина відкинулася на спинку сидіння авто, радіючи, що вікна затемнені.

Як і завжди після крапельниці, їй було не дуже добре, але… очам точно стало легше. Та й вона ж до того, ще в темних окулярах. То навколо, здавалося, взагалі сутінки! Лікар наполягав, щоб вона дуже берегла зір від подразників. Влад сприйняв то геть серйозно, ясна річ!

— Не повіриш, але я можу це вирахувати, — хмикнув іронічно Влад, захопивши її руку в міцний полон власної долоні.

— То куди ми тоді їдемо? — напружено запитала вона.

Він відповів?! Ага, як же! І це таки бісило… трохи!

Вони нічого не вирішили. От жодного, трясця, питання! Та й коли б? Якщо, тільки-но лікар завершив свої маніпуляції, як Влад потяг її в авто. Вона ледь встигла попрощатися з Женею, яка ж таки багато для неї за цей короткий проміжок часу зробила. Та лише похапцем змогла побачити їхнього з Тимуром сина!

Арсен так само швидко забрав її речі. Ну й ось вони — тут, кудись їдуть.

І вся ця напруга немов закрутилася між ними в замкненому просторі салону авто! Настільки насичено та гостро, що вона майже реально відчувала поколювання розрядів роздратування Влада на шкірі.

Власне, сама Василина теж не могла назвати себе спокійною. Аніяк!

— Що Управління знає про інші мої об’єкти нерухомості? — поцікавився натомість Влад доволі відсторонено.

Насправді настільки, що Вася навіть обернулася: такий голос стриманий, аж завидки беруть! Ніби це не його рука стискала її зап’ясток до того, що Васі пальці майже поколювало нестачею крові. І геть не він крутив її браслет, немов запевняючи себе, що той на місці!

Ага, вона майже повірила…

До речі!

Вона наполегливо потягла руку та чи не вперше почала розглядати, а не обмацувати цю прикрасу.

— Княгиня? — здається, його трохи звеселила її реакція. Ну й хай собі! Може хоч перестане злитися. — Що було відомо агентам про мої інші об’єкти? Чи ти будеш мовчати та радше помреш, аніж видаси таємниці свого відділу? — саркастично додав, вочевидь тому, що вона не поспішала з відповіддю.

От вже… жартівник. Ха-ха!

— Нічого вагомого, насправді. Щось про квартиру, яка в тебе є, але де саме — адреси не було, — стенала вона плечима, розуміючи, що не може розібрати напис.

Таки в салоні було темно, а ще й окуляри. Ну й очі ще наповнювалися сльозами.

— Добре, — ото й все, що він кинув.

Ну й ок, сама не дурепа, зрозуміла приблизний напрямок, що вони в інше місце їдуть.

Влад знову обхопив її руку так міцно, ніби від цього щось реально важливе залежало. Заховав її долоню у своїй жмені настільки пожадливо, що у Васі немов вся громада небес на груди впала, стискаючи ребра!

Бо оце власницьке відчуття, якась жадібність, яку він тим транслював — вона охоплювала Васю не гірше за наручники. Прикувало до нього.

А потім він відкинувся на спинку сидіння та примружив очі. І вона чи не вперше помітила, що він збіса втомлений! Ніби взагалі не спав цю ніч. А зараз зміг видихнути лише тому, що її руку тримав. Та й саму Василину біля себе…

І груди стисло ще сильніше.

А сама ж відповіла йому, не замислившись… Лояльність. Вона точно обирає не той бік для її проявлення, хіба ні? Душу рвало…

— У нас проблеми, — Арсен розвернувся до них хвилин через п’ять тиші.

Влад не підіймав перетинку між частинами салону.

— Бляха! — вилаявся крізь зуби Влад, не розкриваючи очей і не відпускаючи її руку. — Що тепер? — поцікавився навіть з якоюсь філософською втомою.

— За нами хвіст, як мені здається, — охоронець час від часу поглядав то у дзеркала, то на екран смартфона.

Здається, в нього туди виводилися дані з камер, можливо, встановлених по периметру авто, та якесь листування… З підлеглими?

— Хто? СБУ? Курво! Ми тричі міняли авто та маршрут, коли їхали до Варвара! — обурився Влад доволі щиро. — Вибач, княгиня, та я не вірю, що люди, яки загубили тебе, можуть бути настільки вправними!