Чтение онлайн

Але це ж і бісить! Бо знає, яким впертим сам може бути. І судячи з виразу очей Василини, а також з того, що не полохалася з ним сперечатися навіть тоді, коли ж точно була в позиції програшу — легко не вийде домовитися.

Чого ото тільки її підібгані губи варті, які тільки-но ж зацілував так, що припухли та червоніють на блідому обличчі. Наставив нових засмоктів на шиї… Знов підсвідомо намагався «привласнити» навіть на такому, фізичному, рівні?

Жодної адекватної думки в голові. Стоять, дивляться очі в очі, тяжко дихаючи. Між обличчями — сантиметри. А відчуття, ща настільки далекими одне від одного ще не були жодного разу.

Ще й ці нові проблеми… ніби всесвіт вирішив відразу всі грьобані складнощі йому на плечі скинути.

І… Як це, бляха, вирішити?!

Не впевнений в тому, що зараз дійсно здатен собою керувати й не нашкодить, не образить її різким словом так, що сам себе потім клясти буде, Влад різко відступив. Буквально примусив власні руки розтиснутися. Суглоби занили від спротиву, але…

— Ти мусиш щось поїсти, — рикнув, витягнувши нову сигарету. — І лягай вже, дідько, відпочинь!

Та пішов геть звідси, щоб хоч якось перевести дихання та пару випустити.

Сил нормально причинити двері ще вистачило. А ось тут ледь не вмазав кулаком по стіні! Врятувала тинькування… або його кісточки, лише наявність Арсена, який ніс охорону під дверима.

Тому Влад вилаявся крізь зуби та різко, рвучко підпалив сигарету. Шумно затягнувшись так, що аж в очах потемніло. Затримав дихання в грудях на кілька секунд, намагаючись нікотином випалити ту ярість та злість на неї, ту безпорадність, до якої взагалі ж не звик, трясця!

Сто років такого не відчував! Ніби знов над відкритими могилами стояв. Сестри… Потім батьків… І від одного тільки спомину — підкинуло зсередини таким сказом, що аж вилиці судомою звело! У скронях пульс почав відбивати шалений, злий ритм.

Ні хріна! Нікому він її не віддасть! Обламається все це довбане Управління!

— Бляха! — видихнув він нарешті дим відкритим ротом, коли у грудях пекти почало.

А потім переніс вагу тіла вперед та таки вперся кулаками у стіну, вдавлюючи кісточки у той клятий тиньк! Хоч так намагаючись скинути напругу! Прояснити відчуттям болю та тиску розум, який біснувався у затісному черепі, не бачачи поки виходу.

Бо як її в тому переконати — ось головна проблема! А не те гране СБУ!

Він міг просто закрити її, звісно. Тримати під цілковитим контролем… Нікуди не випускати. Міг… багато чого.

Але ж йому ця жінка потрібна, з усім її вогняним характером, з усіма гостротами та іронією, а не зламана бранка, дідько!

— Знаєш, ми коли молодими були… вважали, що коли написати ім’я своєї зазноби на сигареті та викурити ту — все пройде. Як рукою зніме, — ніби як в пустоту коридору кинув Арсен напруженим голосом. — Позбудешся її.

Сам дивився при тому також в бік.

І так то прозвучало… дико, що Яструб на нього вирячився, навіть трохи забувши, що між зубами сигарета продовжує жевріти. Очманіти!

— Ти зараз серйозно?! — прохрипів він голосом, яким можна було б метал шліфувати, здавалося. Оце так докурився, курво! — Ти мені ще зараз скажи, що реально в усі ці карти, відьомство та іншу маячню повірив раптом?!

Навіть брову скинув, роздивляючись охоронця. Арсен, здалося, трохи застидався, але ж таки вперто висунув вперед підборіддя.

— Гей, я просто варіант запропонував. Можна спробувати. Чому ні? — стенав плечима друг.

Він навіть не збирався це коментувати, збіса! Але друг дивився так, ніби зараз вважав його максимально небезпечним. Власне, Влад і сам почував себе саме у такому стані.

— Бо я, бляха, не хочу і не збираюся від неї позбуватися! — рикнув Влад те, що йому здавалося очевидним. — І нікому не дозволю княгиню у мене відібрати! Навіть їй самій! — відрубав то з крижаною ярістю, ніби на Арсені й вирішив зірвати всю свою злість.

Охоронець трохи назад посунувся, поглядаючи на нього з пересторогою. Вловив настрій. А Яструб знову глибоко затягнувся та… таки поглянув на недопалок, здуру уявляючи те, що Арсен… «запропонував».

І не зміг. Якась херня, як направду. Здавалося, зробить так — і вона, навпаки, в кожну клітину його легень пробереться! Хоча… вже й там є.

Позбутися? Ні! Ні за що!

Але як зробити те, що Влад хотів — поки не бачив варіантів.

Треба відступити. Зробити крок вбік та оцінити все на ново. Запроторити ці занадто потужні емоції у кут та зважити все це так, як на замовлення оцінював би будь-яку чужу проблему.

І знайти той грьобаний шлях! Бо «позбуватися» Василини він точно не планував!

Вася притисла лоба до холодного скла та прикрила повіки, відчуваючи, як сльози повисли на віях. В голові та грудях гула незвична пустота. Скроні ломило від болю напруги.

Вона не знала… Ні відповіді на його питання, ні того, як все це вирішити. І від того почувалася геть розгубленою та безпорадною — зовсім незвичне для неї відчуття. А втома аніяк не допомагала.

Він сказав поїсти, але вона навіть уявити не могла, щоб зараз взяти в рота хоч щось. Навіть кави вже не хотілося. А от чого дуже кортіло, до болю в грудях буквально, — це якогось вирішення збіса складної ситуації. Дива?.. Хіба що…

Вперше в житті їй спало на думку спробувати почати палити. Може, це так чудово мізки прочищає, що якось стане у пригоді? Бо чого тоді Влад стільки тих сигарет викурює за день? Не дарма ж він такий популярний фіксер!

От тільки дуже сумнівалася, що та димна гіркота хоч чимось допоможу у її випадку. «Та й вона не Яструб — для її бюджету то може стати вагомим обтяженням», — промайнула гірка, сардонічна думка.

— Ти так і не поїла, княгиня, — незадоволений голос Влада прозвучав неочікувано для неї.

Різко розвернулася, не розуміючи, як його кроки пропустила? Налаштована ж на нього немов всім тілом, кожним нервом… Та зараз, мабуть, надто іншим перевантажена.

— Я не голодна, — голос вийшов надто хрипким, відразу видав сльози.

Але Вася скинула підборіддя вище, не бажаючи те йому демонструвати.

— Навіть чути цього не хочу! — пирхнув Влад. — Ти від ночі нічого не їла, думаєш, я не в курсі?

Завмер впритул біля неї та обхопив долонями вологі щоки. Напружений. Все ще злий. Жорсткі жовна прорізали щоки. Вдивляється в неї темним, важким поглядом. І в тих очах теж видно, що біситься. Але й ніби шукає щось, вглядається у неї.