Чтение онлайн

— Зараз разом поїмо, — безапеляційно заявив він, великими пальцями витираючи її щоки.

І так глянув при тому в її очі, ніби мовчки забороняв плакати… біснувався від того, що нові краплі зіслизнули з вій вологими стежками.

Різко видихнув та смикнув її на себе, неначе ховаючи Васю в оберемку. Занурився пальцями в волосся, мовби сам навпомацки тепер її нову зачіску вивчав.

Все, що сказали та що не встигли — бриніло між ними. Відчувалося реальною напругою та крижаними шпичками на шкірі. Але зараз жоден не починав наново. Надто гостро. А вирішення, схоже, навіть Яструб поки не знайшов.

Залишок дня та ніч радше нагадували тортури.

Влад розбирався зі справами. Частину з його розмов вона могла слухати. Як от телефонний дзвінок тому Віктору, котрий Кульгавий. Вочевидь, через те, що вона вже й так була в курсі цієї справи та й сама доклалася. Влад домовився з ним зустрітися наступного вечора.

Частина ж його розмов, а може, й зустрічей, пройшла за зачиненими дверима кабінету. В принципі, він і до сьогодні далеко не до всього їй дозволяв долучатися, але саме тепер чомусь зачепило та почало муляти душу. Що, звісно, взагалі капець!

Дурна-дурна! Хіба сама не розуміє, що тепер про довіру йти не може? Та й з якого дива їй стало хотітися не заради Управління дізнатися подробиця, а чисто як акт його прийняття — ту довіру мати?!

Ну божевілля ж, з якого боку не подивись! Хіба ні?..

Відчуваючи роздратування та відчай, вона після обіду сховалася у спальні. Тут вже знайшлися приготовані для неї речі, котрі, мабуть, перевезли з будинку. А ще — була ванна кімната з величезною ванною. У будинку та теж малася, здається. Та через обмеження зору Вася сама не купалася. Вони щодня разом з Владом душ приймали…

Від спогадів, чим то нерідко завершувалося, кинуло в якусь тужливу, майже болючу потребу, трясця! Засудомило за грудиною, стиснуло в животі чи не реальним болем… Немов хтось натягнув її нерви на кулак та стискав так, що вдихнути не виходило!..

«І де її витримка, питання? Що за внутрішнє скиглення?!», — спробувала себе до тями привести. Та копняки у думках не допомагали зібратися.

Вона вичерпала свої механізми адаптації. І зараз оголеною, без усіх своїх щитів та робочих виправдань, — стояла перед тим граним вибором! Настав час вирішити: залишиться по цей бік, чи зробити крок на сторону Влада, поховавши під почуттями все, що ціле життя будувала. Всі свої ідеали та принципи.

Проте Василина не відчувала себе готовою. Тому відсунула ту думку. Все одно їй зараз звідси не вибратися: охорона чи не за кожними дверима стоїть. Набрала настільки гарячої води, що всі дзеркала запітніли, та залізла туди, немов ховаючись у цій парі. Просиділа майже годину.

Після чого її розморило, ясна річ. Закуталася у рушник та ледь дійшла до ліжка. Накрилася ковдрою з головою й вирубилася. Надто багато накопичилося втоми…

Прокинулася тоді, коли було вже темно. Від того, що опалило полум’ям!

— Моя! — Влад обхопив її двома руками, втискаючи у власне тіло, та підгріб під себе, немов дракон, що ховає свій скарб. — Ти — моя! — хрипко рикнув в її шию, прикушуючи, втягуючи в себе тонку шкіру.

Злий. Роздратований. Жадібний.

Її немов в мить занурило в киплячу лаву!

Він завжди був неначе одержимий нею. А тепер і Василина відчувала себе цілковито та навіжено захопленою ним! Дурман!

Від гарячих, жадібних дотиків рук Влада, від його ненаситної потреби злютувати їхні тіла… самі сутності на всіх рівнях, здавалося! Застогнала, вигинаючись! Обхопила його тіло стегнами, так і не встигнувши спросоня вхопити здоровий глузд.

Губи чоловіка були різкими, пожадливими. Він ніби похапцем намагався добратися до кожної її чутливої місцини, які вивчив за ці тижні. Втискав Васю в себе, тріпав сильними пальцями соски, пестячи. Стискав груди.

На ходу скинув з себе сорочку, рвонув пасок, стягнувши й штани. Вона сама тягнула, рвала тканину на ньому, здається!

Ця потреба одне в одному — вона була якоюсь божевільною! Не усвідомленою чи продуманою! Вони немов один в одного вгризалися. Так і не позбавившись тієї купи претензій та питань одне до одного. Всіх тих розчарувань та дорікань…

Він увірвався в її тіло різко, може, навіть, трохи зло. Та Василина була сама в такому стані, що кусала і вганяла нігті в його плечі, спину. Тепер вона лишала на ньому жорсткі засмокти та відмітини. Немов змушувала Влада бути ще різкішим, ще більш владним та вимогливим до її тіла! Віддати їй всього себе.

Вони неначе боролися… тільки не одне з одним, а проти всього, що між ними зненацька опинилося. І при цьому намагалися втриматися ось так — сплетеними, зшитими разом! Втриматися у цій точці руками, губами, тілами та надто гострою насолодою, що нерви надривала.

Вона застогнала, коли він довів її до піка. А Влад випив цей стогін, проковтнув, аж прикусивши її губи. І сам наздогнав Василину у три різких, сильних поштовхи.

Застигли, не маючи сил розплести руки, ноги. Не в змозі розірвати губи… Його диханням — вона легені наповнює, і навпаки.

Якби можна було навіки у цій темряві залишитися. В цьому ліжку. В його руках…

Якби ранок ніколи не наступив… Вона не розуміла, уявити не могла, як зуміє зробити вибір?!

А ранком, який прийшов занадто швидко, Влад поставив перед нею за мовчазним сніданком каву. Та накрив гарячою, напруженою долонею потилицю під тим подовженим каре, яке стирчало у всі боки зараз. Не варто було засинати з мокрим волоссям…

— Ти вільна, княгиня. Арсен відвезе тебе… куди захочеш, — раптом зронив він таким холодним та відокремленим тоном, що вона застигла.

Рука здригнулася. Кава розтеклася плямою по столу.

Крижаний холод стиснув серце за грудями. Отетеріла, вирячившись на нього. Такого від Яструба точно не очікувала.

Через годину вона все ще перебувала у тому ж шоковому стані.

Проте, можливо, саме це глухе ошелешення таки допомогло втримати себе та розкришитися, поки Вася мовчки одяглася та вийшла з тієї квартири не обертаючись.

Вона нічого не взяла, хоча Влад не забороняв. Навпаки заявив, що вона може забрати всі речі. Але… бляха, тупо не змогла навіть усвідомити цього! Причини, наслідки, його логіку, яка зараз від неї сховалася! Надто розгублена та… ображена, виявляється.

Тільки куртку натягла поверх. Власну. Ту, в якій на нього тоді й звалилася. Різко, рвучко. Вхопившись з-за того столу і майже не дивлячись тепер на Влада.

Хотілося зникнути. Втекти з тієї квартири якнайшвидше! Від Яструба, який настільки… що? Легко відмовився від неї та власних присяг? Якого біса?! Вася взагалі не могла зрозуміти, що відбувається!