Чтение онлайн

Де думка епохи, весела й печальна? —

Поїхала у закритому поїзді.

Похована на цвинтарі мовчання.

Слухайте, ви, що ідеї розплямкали,

чиїми руками ту стелю роблено, —

воскресла думка, встає над уламками,

живою водою правди покроплена!

Золото мистецтва за переляком сплавити,

добути з брехні — ненадійна алхімія.

Єдина стеля мистецтва — правда.

Піднімеш поезію — і не розіб’єш їй тім’я.

"Високий норвежець, фіорди чистого розуму"

* * *

Високий норвежець, фіорди чистого розуму —

«Вікторія», «Пан», «Містерії» — це форма була чи зміст?

Після якого фатального роздуму

Ви пішли на такий компроміс?

Вам фашизм усміхнувся?

Показав свої ікла і мускули?

Рятували перо? Заморочила Вас чума?

Яка різниця — Ви добровільно чи мусили?

Великий або дволикий. Середини тут нема.

Великий або дволикий.

І дихає вже на ладан

талант Ваш, втиснутий Вами

в личину, йому чужу.

Лише чіпкохвостий нездара

чіплявсь за кожну владу

і висить вниз головою, як мавпа руда сапажу.

А Ви — Ви ж милістю Божою!

Вас люди читали в захваті.

Осяяла Ваші книги північна якась чистота.

І як же з такою музою,

на інші музи не схожою,

прийняти фашизм і визнати...

Чи й муза уже не та?

І як Вам в новій цій ролі?

Бо щось Вас давно не видно.

Чи вже по рідному місту Ви ходите тільки вночі?

Щодня приносить поштарка страшні якісь бандеролі —

вертають Вам Ваші книги з усіх країн читачі.

Ви ставите вище комір.

А всі ідуть звідусюди.

Чи це Вам так тільки здається?

Це осінь так шелестить,

Пробачте їм, пане Гамсун. Вас надто любили люди,

А Ви їх так ошукали, вони не зможуть простить.

Ви вранці хочете саду, якогось душевного миру.

Лежить під кущем «Вікторія». На сходах валяється «Пан»,

Все дуже просто і ясно. Люди проходили мимо

і кидали Ваші книги просто через паркан.

Вже й пес не гарчить.

І осінь

захрипла шерехом криги.

 І садівник оббиває об, дерево чорні граблі.

А люди проходять, проходять, і просто кидають книги.

Так просто, як у могилу кидають грудки землі.

ВИСОТА

Хто знає круті підйоми,

ходив на високі мости,

тому, напевно, знайоме

чуття — боязнь висоти.

Спочатку провалля зяє,

обрій не мас меж,

і страшно стояти скраю:

здається — ось упадеш.

А потім зберешся на силі,

поглянеш спокійно вниз

і все побачиш в тій хвилі —

до найдрібніших рис...

Пишу про це неспроста:

поезія — теж висота.

«Проміння землі», 1957 р.

"Виходжу в сад, він чорний і худий"

* * *

Виходжу в сад, він чорний і худий,

йому вже ані яблучко не сниться.

Шовковий шум танечної ходи

йому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і він

мене впізнав, хоч довго придивлявся.

В круговороті нефатальних змін

він був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав: – Чого ти не прийшла

у іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: – Ти мені один

о цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклод

і не робить з плодів твоїх набутку.

Чужі приходять в час твоїх щедрот,

а я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права.

Уже й зникало сонце за горбами –

сад шепотів пошерхлими губами

якісь прощальні золоті слова...

"Виходжу в ніч. Іду назустріч долі"

* * *

Виходжу в ніч. Іду назустріч долі.

Ітиму, доки вистачить снаги.

Ідуть мої супутники — тополі.

Лежать мої сучасники — сніги.

А темрява! Іду, не спотикаюсь.

А люди, люди! Десь вони та є.

І все таки, до чого я торкаюсь,

воно ж таки хоч трохи відтає.

"Вівтар, трибуна і шинквас"

* * *

Вівтар, трибуна і шинквас,

печери духу, що чамріє.

Ця райська птиця не для вас,

вона між вами почорніє.

І Гриць, і грець, і швець, і жнець.

І хто кому Іскаріоти ?

Цій райській птиці тут кінець.

Обпатрають, бо патріоти.

14.10.1994

"Мадонна перехресть", 2011 р.

"Відмикаю світанок скрипичним ключем"