Чтение онлайн

І спить в печі веселий сатана,

уткнувся жаром в лапи головешок.

І так до самих синіх зоряниць,

до світанкових поїздів ячання —

до безміру, як в темряві зіниці,

тривожно шириться чекання…

"Літературна газета", 26 січня 1962

ГЮҐО В СТАРОМУ МАЯКУ

Не віриться. Він вирвався. Невже?!

Хай там Париж живе собі як хоче.

Тут тільки сторож тишу стереже

і море об старий маяк плюскоче.

Нікуди вже він тут не поспіша,

ані в тенета слави, ні любові.

Аж тут його знеможена душа

нарешті зможе втілить себе в слові!

Бо як-не-як, це все-таки маяк.

А у Парижі ніяк і ніяк.

Прихильники, політики, рідня, —

все хтось тебе затуркує щодня.

А тут хіба що пройде навскосок

якийсь кораблик, посигналить діду.

А у віконці — море і пісок,

пісок, пісок, і ні людського сліду.

Рибальська сіть. Притоплений причал.

Притулок саме для анахорета.

І раптом, що це? Сторож закричав:

— Месьє Віктор, на обрії карета!

Оно вже йдуть, гукаючи: — Го-го!

Ми все-таки знайшли тебе, Гюґо!

Ну, що ти скажеш?! А вони все ближче.

Мерщій собі намилив півобличчя:

— Ти їм скажи, не можна до Гюґо!

Він... божевільний. Він уже того.

І виставив намилену щоку.

Прищулив око і сказав: — Ку-ку!

Сахнулись гості від такої пики.

Ішли назад, похмурі, мов індики.

І сіли. І поїхали, — куди ж?

Розносити сенсацію в Париж.

5.6.2011

«Мадонна перехресть», 2011

ДАВИДОВІ ПСАЛМИ

Псалом 1

Блажен той муж, воістину блажен,

котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Котрий вовік ні в празники, ні в будні

не піде на збіговиська облудні.

І не схибнеться на дорогу зради,

і у лукавих не спита поради.

І не зміняє совість на харчі, -

душа його у Бога на плечі.

І хоч про нього скажуть: навіжений,

то не біда - він все одно блаженний.

І між людей не буде одиноким,

стоятиме, як древо над потоком.

Крилаті з нього вродяться плоди,

і з тих плодів посіються сади.

І вже йому ні слава, ні хула

не зможе вік надборкати крила.

А хто від правди ступить на півметра, -

душа у нього сіра й напівмертва.

Не буде в ній ні сили, ні мети,

лиш без'язикі корчі німоти.

І хто всіляким ідолам і владам

ладен кадити херувимський ладан,

той хоч умре з набитим гаманцем, -

душа у нього буде горобцем.

Куди б не йшов він, на землі і далі,

дощі розмиють слід його сандалій.

Бо так воно у Господа ведеться -

дорога ницих в землю западеться!

Псалом 16

Єдиний Боже! Все обсіли хами.

Веди мене шляхетними шляхами.

І не віддай цим людям на поталу, —

вони вже іншу віру напитали.

Одплач в мені, одплач і оболи, —

вони ж моїми друзями були!

Псалом 22

Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку!

Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!

Боже мій, я ж Тебе кличу! Що ж Ти робиш зі мною?

Що ж Ти мій голос, Боже, мені ж повертаєш з луною?

Боже, хіба ж Ти пустка? Чом же Ти одвернувся?

Наші ж батьки Тебе кликали — і Ти до них відгукнувся.

Ти ж їх визволив, Боже! Були вони, Боже, спасенні.

Були вони вільні, Боже, хоробрі були і пісенні.

А я — ніщо. Одоробло. Опудало власних городів.

Я — посміховисько людське, бидло поміж народів.

Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків.

Немає у мене війська, немає у мене пророків.

Бики мене оточили, вже їхня злоба, як хащі.

Вже пси вишкіряють на мене, як леви, криваві пащі.

Я ж, як вода, розлитий, душу мою загидили.

Серце, як віск, розм’якло, з нього виліплять ідолів.

М’язи мої розв’язались, вмерло моє терпіння.

Язик моєї розпуки спалив моє піднебіння.

Бо пси мене оточили, бики узяли на роги,

Обліг злоязикий натовп, протяв мені руки й ноги.

Вже ділять мою одежу, уже й жеребкують шати.

Чому ж ти не хочеш, Боже, на поміч мені поспішати?!

Врятуй мою душу, Боже, благаю Тебе, нездвиженного,

Душу мою, одиначку, із лап собаки саженого!

Я тихо молився, Боже, тепер я кричу вже криком –

прикрий мою душу, Боже, щитом малим і великим!

Не дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому, —

на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!

Чи я завинив чим, Боже, чи я для того й родився?

Голос мій одинокий об вуха Твої розбився.

Увесь я уже розлитий, мов чаша гіркого трунку.