Чтение онлайн

Мене кличе суворо і трубно

мій обов’язок, мій контроль.

Не кажи, що не маю рації,

і докорами не карай.

Я в любові — як в еміграції.

Відпусти мене в рідний край.

"Епоха нас постами робила"

* * *

Епоха нас постами робила.

Епоха в нас влила постійний струм.

Рвонула наші душі —

як рубильник,

включила в сіть високовольтних дум.

"Український календар 1967", Варшава, 1967

ЕСТАФЕТИ

Різні бувають естафети.

Міщани міщанам передать буфети,

Заяложені ложки, тупі ножі,

Глупоту свою і думки чужі.

Різні бувають естафети.

Воїни воїнам передать багнети.

Майстри майстрам – свої таємниці,

Царі царям – укази й темниці.

Різні бувають естафети.

Передать поетам поети

З душі у душу,

Із мови в мову

Свободу духу і правду слова,

Не промінявши на речі тлінні –

На славолюбство і на вигоду.

І не зронивши.

Бо звук падіння

Озветься болем в душі народу.

"Літературна газета", 15 вересня 1961

"Є велике щастя — стрічати"

* * *

Є велике щастя — стрічати

теплоту молодих сердець,

котрі знають, що є початок,

і не відають про кінець.

Є початок, бо є світанок,

мати, сонце і перший крик,

бо новим було і незнаним

все, до чого ти згодом звик.

А кінця немає, бо зроду,

хоч найдовший вік проживи —

не надивишся ти на води,

не устежиш росту трави

Не домрієш, і не долюбиш,

не допишеш своїх пісень,

і не все найдорожче згубиш,

і, шукаючи, знайдеш не все.

«Проміння землі», 1957 р.

"Є вірші – квіти"

* * *

Є вірші — квіти.

Вірші — дуби.

Є іграшки — вірші.

Є рани.

Є повелителі і раби.

І вірші є —

каторжани.

Крізь мури в'язниць,

по тернах лихоліть —

ідуть, ідуть

по етапу століть…

"Літературна газета", 26 січня 1962

"Жаби ганяють ряску над нуклідами"

* * *

Жаби ганяють ряску над нуклідами.

О земле моя, земле, кому ти дорога?

Світ славен був Платонами,

світ славен був Евклідами,

тепер все всім до лампочки,

до фені,

до фіґа.

І страшно, і не віриться, —

невже не спам’ятаються?

Отак все далі й піде, настояне на злі?

А часом вже і думаєш, — а може, люди віруси,

от просто собі віруси на цій живій Землі?!

2010

«Мадонна перехресть», 2011

"Жах привселюдності. Поет не може бути привселюдним"

* * *

Жах привселюдності. Поет

не може бути привселюдним.

Самотнім, зболеним, відлюдним,

аби лише не привселюдним.

То найлукавіші з тенет.

Бо все так гарно, так драйвово,

болить з похмілля голова.

В тенетах борсається слово, —

то вже не Слово, а слова.

12.04.2009

«Мадонна перехресть», 2011

"Життя іде і все без коректур"

* * *

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш – то уже навіки.

"Життя — це пастка і життя — це пустка"

* * *