Чтение онлайн

На добраніч!

Я залишаюсь одна.

Лежу горілиць,

підклавши руки під голову,

і до ранку дивлюся в склепіння своєї душі.

III. ВІТРАЖ

Червоні — жовті — оранжеві —

зелені — фіолетні кола...

Червоно — жовто — оранжево —

миготять — миготять — миготять —

кощаві руки в перетлілому лахмітті

жонглюють фіолетово і швидко.

Сиві пасма течії збиваються

у рудий ковтун крутовороту...

Я тонула двічі.

Мене рятував рибалка.

Старий дніпровський рибалка.

А іншого разу — спортсмен.

Не пам’ятаю в обличчя.

Не сказали імен.

І тільки десь високо-високо,

під самим склепінням душі,

стобарвним перлямутровим блиском

світяться вітражі —

... коричневі руки рибалки

з розпухлими, як глобус, суглобами,

жовта геометрія ятера

і синій кобальт води...

А далі —

янтарний полиск

опуклих м’язів спортсмена,

блакитно-прозора вишка

і бенгальський вогонь стрибка.

Потім мені врятували майбутнє.

Хлопці, котрі лежать в братських могилах.

Коли смерть жонґлювала бомбами,

я чула, як один з них грав «Апассіонату»

...Високо-високо під склепінням душі —

Могильних плит чорно-білі клявіші,

землистий профіль. Грає боєць,

безсмертні руки на плити поклавши...

Кожна мить мого життя

врятована кимсь.

Інакше б я давно загинула від голоду,

холоду, самоти або чорної віспи.

Все, що я віддаю людям, —

лиш маленька часточка мого боргу.

Якщо збанкрутує мій моральний банк —

посадіть мене в боргову яму відщепенства.

Високі просвіти вітражів!

З вас дивляться очі моєї матері,

сині печальні очі душі,

моїми прикростями роз’ятреної.

А коли я додому несу неврятовану втому,

сльотаву осінь струшую із плеча —

з-за обрію порога

сходить сонце мого дому —

доня моя,

синьооке дівча.

І ти, людино з магічним обличчям,

сині тіні на сивих скронях,

скорботно і вічно дивишся в вічі.

І моя голова — на твоїх долонях...

А ще мені світиться —

золота лозина.

Вона лежала у нас на миснику.

І коли я з’являлась в синцях і сльозинках,

вона робила повчальні висновки.

В бабусині руки стрибала з полички

і говорила свистом свистячим:

— Своїх не чіпай! А стрінеш обидчика —

сама навчися давати задачі!

Ви сяєте вище смутної межі,

мої спасителі й оборонці!

Світає...

Крізь вітражі

просвічує сонце.

Над серцем бринить самоцвіття смуг —

синіх —

рожевих —

янтарних —

смарагдових, —

і білий голуб

описує круг,

програвши крилами гаму райдуги.

ІV. МЕСІЯ. БАЛАЧКИ ДІДА МУСІЯ

Програвши гаму, голуб зголубів...

Я райдугу продовжую торкати

руками слів, тривогами віків.

Гримить орган ліричної токкати —

Сумління мир мистецтво мудрість

музичні мускули краси

усмішку розум гідність мужність

спаси, Спасителю, спаси!

Примари мури муки мору

моря кривавої роси

тюрма юрма Содом Гоморра

спаси, Спасителю, спаси!!!

Отож і було достеменно так.

Спитайте Атланта діда Мусія:

— Оногди прийшов бородатий юнак

і каже:

— Драстуйте, я — Месія.

З лиця нетутешній, кучері — в німбі.

І Богові родич. І людям брат.

А що вже панькався довго з ними!

Грішних багацько було акурат.

Служили Мамоні,

були прокажонні,

перелюб чинили,

ближніх чорнили,

землю загидили! —

отакі гидоли.

Взяли собі прямо таки за науку —

ніхто нікого спасати не мусить:

— А що, як подати ближньому руку,

а він за те тобі пальця відкусить?

Тони — потопай,

стогни — потерпай, —

руки не подасть тобі!..

Отакі гаспиди.

Отож заходився Спаситель спасати.

Ділив хлібину. Лічив од сказу.

А щоб їм ліку того прописати,

котрий зціляє в душах проказу!

А він їх навчає: не согріши.

Не возжелай, нізя, не положено.

Ні тобі вбий. Ні тобі збреши.

Курку вкрасти — і то не можна.

І впікся він святістю людям зело.

Сіяч добра. Сіє та й сіє.

Його розп’яли. Щоб його не було.

Щоб знову помріяти про Месію.

VІ. 09. ШВИДКА ДОПОМОГА

Уявляєте?

Всі вже абсолютно здорові.

Ніде ні брехні, ані помислу чорного.

Душа у кожного — першої групи крови,

і кожен може бути всесвітнім донором.

І раптом — останнім спалахом епідемії:

Людина збрехала!

0-9! Швидку допомогу!

І лікар — студент суспільної академії —

хапає халат і мчить якомога.

— Рятуйте людину,

душа умирає в корчах!

— Спасайте, у нього страшна інфекція:

він зрадив!

Або —

він видихається творчо!

Або —

він шукає протекції!

Або —

лікаре, він кар’єрист, не віриш?

Одягни на нього божевільну сорочку!