Чтение онлайн

це перше слово з букваря дорослих.

Мені без тебе сумно серед людства.

Вже людству не до себе й не до нас.

А дика груша світиться як люстра.

І чутно гомін тополиних трас...

"І не минає, не минає!"

* * *

І не минає, не минає!

І вже, напевно, не мине.

Тривога душу розпинає:

а що, як любиш не мене?

Я по-латині: аморе, амо!

Невже від цього рятунку немає?

А море, мамо,

а море, мамо, теж не минає.

А море, амо, аморе, амо,

Аморе, амо! А ти єдин.

Я обламаю хвилинам пальці,

Щоб не сплітались в печаль годин.

Розпались хмари на міліграми,

і всох колодязь каламаря.

Куди забігти? Аморе, амо…

На карті місяця теж моря.

Чманіє сад од квітучої рясності.

Іду, збиваю росу хвощів…

Море Кризисів.

Море Ясності.

Море Дощів.

ІНКРУСТАЦІЇ

* * *

Мене сьогодні голуб розбудив.

Він прилетів і плакав на балконі.

Я не прошу поблажливості Долі

Хіба це мало — незабутня мить?

* * *

Художнику, ти пілігрим віків.

Йдеш по святих місцях людського духу.

Уздовж твоєї смертної дороги

зелені очі заздрості горять.

Непереможна безборонність —

твій меч єдиний і єдиний щит.

* * *

Ішов ночей повільний караван.

Мигтіли дні, як п'яти марафонця.

Слова уже не вірили словам

і мружились од правди, як од сонця.

Не переможе істина без нас.

Ой, скільки люду збіглось на Парнас!

Таке розвели тирло,

мені з моїм коником ніяк і підступитися.

Доведеться шукати гірське озеро.

Не люблю каламутного слова.

* * *

Не треба заздрити Шекспіру,

він жив у дуже темний час.

Кров з ешафотів бризкала на сцену.

Вони писали кожен свою п'єсу,

Шекспір — свою, а королева — іншу.

Протистояння генія і влади.

Слух королівський ласий на рулади.

* * *

Душа вертає на свої руїни.

Тим часом там уже виросла квітка.

Я слухаю нечутні голоси

серед німої музики мозаїк.

Усе було на світі позавчора.

В зіницях Часу предковічний лід.

* * *

Людино, людино, людино, людино!

Збери себе всю у собі воєдино.

Я втомлена, як квіти восени,

котрі вже часом хочуть залишитись

лише в далекій пам'яті дощів…

* * *

Стихії смутку і любові

Великий соя душі, не втілений у слові.

Гіркий міраж ілюзій і оман.

Силуети лицарів крізь туман...

* * *

Ох, не повчайте молодих! Нехай побудуть молодими

Кожне покоління відкоркує своє шампанське.

Кожне покоління вип'є свою чашу.

Але чому вони повинні пити ще й нашу?!

Причому вона ж і не наша,

це ж нам залишена чаша.

* * *

Як сірничок, припалений від сонця,

день спалахнув, обвуглився, погас.

Верба — мов чорний покруч ікебани.

Минав день. Ну, от ми й піднялись

ще на одну щаблиночку страждання.

* * *

Як чорно тіні впали від тополь

на добрий сум озимої пшениці!

Останні вже дукатики береза

на пальцях лічить, літу віддав.

Пробач мені, життя, дароване так щедро!

Обов'язком загнуздана свобода

не визнає ніяких виправдань.

* * *

Утопленість в морі плебейства

то ще не є демократія.

Хоч піднімай його домкратом,

а хам не стане демократом.

Ненавидить простота простоту.

Тримай від себе хама на версту.

* * *

Негр купує разок бурштину.

Переломим навпіл гіркий хліб мислі.

Хай Марі Андерсон ридає свої спірічуелс.

У людини з фашизмом генетична несумісність.

Скажіть, будь ласка, фантасте Уеллс,

чи буває фантазія похмуріша, ніж дійсність?

* * *

Я вам цей борг ніколи не залишу.

Ви й так уже, як прокляті, в боргах.

Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.

Віддайте мені ліс і річечку в лугах.

Віддайте мені сад і зірку вечорову.

І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив.

Віддайте мені все. Віддайте мені мову,

якою мій народ мене благословив.

<