Чтение онлайн

Або —

він написав халтурний вірш,

зроби йому негайно примочку!

Чергування будуть цілодобові.

І в кожен виклик цілодобовости —

переливання душі,

переливання крови,

переливання совісти.

І, можливо, якийсь особливо живучий вірус

в останню хвилину

встигне убити лікаря.

Що ж,

лікар загине на посту великої віри,

білля підніжжя мети великої.

Прокреслить доля світлу траєкторію.

Веселий гнів нескорених горінь

змиває бруд із берегів історії

прибоями кипучих поколінь.

Марудна смерть, ґаздине домовита,

в твоїх коморах — невгасимий відблиск.

Якщо умрем —

то смерть динаміту,

який висаджує в повітря підлість!

Ні остраху,

ні тіні компромісу.

На кожен виклик, совісте, іди!..

В історичних льохах

відстояться вина істин.

Гірко вибродять кров’ю

правди пекучі меди.

VІІ. ВИЩА МАТЕМАТИКА

Плюс мінус життя.

Таблиця розмноження.

Квадратний корінь із мрій романтика.

Два пишем, три помічаєм.

Розношена

щоденна

проста

математика.

Душа підіймається до вищої.

Душа обчислює суму площ:

минуле — майбутнє — живі і знищені,

правда — поезія — атомний дощ.

Дракон — Мусій — телефон — калина,

віра — вірус — мільярди — нулі...

Життя оперує безконечно малими.

Ми всі поодинці — також малі.

Але з усмішки,

з потиску рук,

з брехні, убитої наповал,

історія — найскладніша з наук —

обчислює ЗОРЯНИЙ ІНТЕҐРАЛ.

Із найдрібніших зоряних крихт!

Вища математика віку:

з суми безконечно малих

виникає безконечно велике.

ЗОРЯНИЙ ІНТЕГРАЛ (Уривки з поеми, за збіркою "Вибране")

ІІ

Зелений став жабами жебонів.

Стрибали сизі коники у гречку.

І жовтими зіницями вогнів

світилося моє сліпе містечко.

Моє глухе, воно тепер гуло.

Любило цеглу, як дитина — кубик.

І лепетало радісне "алло"

у погримушки телефонних трубок.

Був лоб у хлопця — сонячний зеніт.

І розум думку рухав, наче лопать.

Філософи пояснуювали світ.

Такі ось хлопці світ цей перероблять.

Хто їх вважає простими людьми?

Який це скульптор душу їм принизив,

наставив їх суцільними штаньми

над незугарним клечанням карнизів?

З яких жінок — бува, чи не своїх? —

він брав натуру для отих баберій,

що на фасадах стали, як на сміх,

на литки осідлаючи дебелі.

Вони дійшли — від плуга до ракет.

А він в житах мистецтва підпадьомкав.

Зробив своєї ницості портрет

для іронічного вдумливих потомків.

Потомки розберуться. Їм видніш

крізь кришталево-об’єктивну призму —

хто був митцем, а хто ховав фетиш

простацтва за щитом соцреалізму.

Простацтво — це іще не простота.

Шукання форми — це іще не поза.

Лиш фанатичний пошук дороста

до простоти митця і віртуоза.

Скінчився вік робочого тягла.

Уже немає репаних чухонців.

Цим простим хлопцям розум пройняла

енергія розплавленого сонця.

 — Спадковість?

 — Совість.

 — Мрія?

 — Інститут.

 — Любов?

 — Життя.

 — Зненависть?

 — Трутні.

 — Минуле?

 — Труд.

З таким минулим — можна і в майбутє!

Якби я робила горельєфи в пам’яті

або скульптури з бронзи, з порцеляни,

то в мене був би ось такий музей.

Оце його батьки.

Селяни.

Мати. Каріатида з божої глини.

Підпирає перетрухлі балки своєї хати.

Стріха осіла їй на стомлені плечі,

солома стирчить між зашкарублими пальцями,

і ластівка звила гніздо на грудях.

Батько. Старий Атлант. З могутнього кореня.

Шліфований і покорочений тяжкою працею.

Мати тримає на собі хату, батько тримає

на собі світ.

Отак би я створила їх обох.

Сумні у нас селянські пантеони.

Бо першим скульптором був Бог.

А ми вже тільки епігони.

А це — фігурка із моєї згадки:

хлоп’я угору цілиться з рогатки.

Чого-чого, а вороння над Україною

завжди було досить.

А ось — вузенька кладка в три жердини.

Двоє хлопчаків буцаються посеред кладки.

А ось і я. Дівча скида сандалики.

Біжить до річки, щось гукає здалеку.

Між іншим, так я навчилася плавати:

не встигла злякатись — і попливла.

А ще й таку я вирізьблю картину:

зі всіх дворів збігається рідня.

Дівча несе врятовану дитину,

зіщулену, як мокре пташеня.

За ними слідом хлипає хлоп’я:

 — Він перший поліз битися, не я!

Барельєф. Простоволосі, обезумілі,

біжать три матері, вдарені вітром у груди.

Різьба по каменю. Згорьована прамати.

Двоє загинули в тридцять третьому,