Чтение онлайн

а іноді по власній несвідомості,

я всім вам завдавала болю...

В мені кричить сльозами голос совісті.

Простіть мені за зроблене і сказане,

за ненадану мною допомогу,

за ревніть, за брехню й за всі образи,

за нелюбов і за сердець тривогу.

"Простіше простого — зустрітись"

* * *

Простіше простого — зустрітись

в юнацькі дні,

в хороші дні,

спинитись,

пильно придивитись

і покохатися...

Так ні!

Було потрібно розминатись

на десять зим,

на десять літ.

Було потрібно подаватись

одне до одного в обхід.

Забути марення квітчасті,

пізнати смуток самоти

і, вже зневірившись у щасті,

впритул до щастя підійти.

«Вітрила», 1958 р.

"Простору! Простору! Простору"

* * *

Простору! Простору! Простору!

І щоб ніяких травм

І чогось такого простого

Як проростання трав

І чогось такого дивного

Як музика без блаженств

І слова хоча б єдиного

Що має безсмертний сенс!

"Прощавай! Щасливої дороги"

* * *

Прощавай!

Щасливої дороги!

Відгриміть, колеса, відгриміть...

Вечір вийшов з яру,

як з барлога

волохатий заспаний ведмідь.

Захід сонця прямо пахне медом;

Пахне медом сонячний бурштин.

Вечір лізе в пасіку ведмедем

через обрій — ніби через тин.

Вилітають в небо зорі-бджоли

і ведмедя жалять, золоті...

Поїзд твій завмер за видноколом..

Прощавай!

Щасливої путі!

«Мандрівки серця», 1961 р.

"Прощай, морська корово із Командорських островів..."

* * *

Прощай, морська корово із Командорських островів!

Чудовисько, релікт, створіння ластогруде.

Десь бачили тебе, останню із корів.

Ти вимерла як вид. Тебе уже не буде.

Десь бачили тебе. Ти вийшла із води

екологічним зойком океану.

Останній дивогляд морської череди! —

жив тисячу століть, а я вже не застану.

Корівонько, що їла, що пила?

Медузами цвіли твої альпійські луки.

Коли на глибині ти царствено пливла,

всі мертві кораблі дивилися крізь люки.

Сиділа б собі там і паслася на дні.

Десь, може б, набрела втонулу Атлантиду.

Там цар морський Нептун живе у курені,

пасе морських корів зникаючого виду.

Чи нафта розпливлась, чи, може, це казки, —

на Командорах, кажуть, серед літа

з морської піни вийшла на піски

коров’яча остання Афродіта.

Прощай. І не журись, що піна — як мазут.

Ще місце є у тій "Червоній книзі".

Ще ходить по землі останній вільний зубр,

твої брати моржі ще гріються на кризі!

РАЙСЬКА ЕЛЕГІЯ

Зажурилася Єва,

і Адам заклопотаний ходить,

і посивілі хмари висмикує Бог з бороди.

Щось у цьому раю вже нічого не родить,

вже нічого не родить,

тільки родять запретні плоди.

Бог трясе кулаками:

та що ж це настало за врем’я?!

Кинеш оком з небес, а запретні плоди оніно!

Єва сушить узвар, Єва робить із них варення,

засипає у бутлі, і вже шумує вино!

Бог їй каже: о, жінко!

Ти ж тільки слабке створіння.

Ти забула, що я унатурив тебе із ребра?

Не скузуйся зі мною, бо із того варіння,

бо із того варіння не буде тобі добра.

А вона йому каже:

 — На те ж воно, Господи, й літо,

щоб плоди достигали. І що ж ти створив за світ?

Ще ж немає ні людства, ні преси, ні головліта,

а цензура вже є, і є заборонений плід!

Бог тоді до Адама:

 — Ти приборкай свою половину,

бо ж, анахтемська віра, отак розпустилася, ич!

 — Я б їй, Боже, зварив незапретну якусь картоплину,

так збутвіло ж усе, і не родить в раю анігич.

І підкрався тоді до Адама Змій-Іскуситель,

підтягнв портупею та й муркоче ласо, мов кіт:

 — Тут же є гнилички, тебе ж хоче спасти Спаситель.

Ну зірви, ну скуштуй хоч один незапретний плід!

Безпринципний Адам,

хоч боявся божої довбні,

а сказав, потонувши по самі вуха в гріху:

 — Коли ж, Боже, плоди незапретні — такі невоздобні,

і червиві такі, що тільки й сказати: тьху!

 — Так за те ж, що ви їли

плоди запретного древа,

покараю вас тяжко і безсмертія вам не дам!

Чимчикує із раю репресована Єва...

І трюхикає вслід "поражонний в правах" Адам...

РАНА ВЕДМЕДЯ

Ще не було ні пензля, ні мольберта

і не писались мудрі письмена.